Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Син Начальника сиріт 📚 - Українською

Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

301
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Син Начальника сиріт" автора Адам Джонсон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 131 132 133 ... 147
Перейти на сторінку:
можете, і долучайтеся до нашої команди!

Коли я взяв значок, він сказав:

- Домовлюся з хлопцями, обмиємо разом ваш постриг.

Я покрутив значок у руці. Імені на ньому не було, тільки номер.

Сержант узяв мене за плече.

- Ось ходіть помилуйтеся, - сказав він.

Підійшли до його столу, і він дав мені в руки ту велику залізяку. Вона була страшенно важка. Ледве зміг її перевернути в руках. У неї була масивна ручка, приєднана до кованої смуги з написом.

- Це яка мова? - спитав я. - Англійська?

Сержант кивнув.

- Але коли б ви й знали англійську, то не вчитали б, - сказав він. - Там написано задом наперед.

Узяв у мене ту річ і показав на напис:

- Це тавро. Чисте залізо, виплавлено на замовлення. Ним позначають власність, тоді напис читається як слід. Не пам’ятаю, як там написано - чи то «Власність Корейської Народно-Демократичної Республіки», чи то «Власність Великого Керівника Кім Чен Іра».

Сержант уважно вдивився в моє обличчя, наче очікуючи, що я відпущу якийсь дотеп на зразок: «А яка різниця?»

Не дочекавшись такого, він усміхнувся і схвально кивнув.

Я пошукав очима дріт із вилкою - нічого подібного на таврі не було - і спитав:

- Як воно працює?

- Дуже просто, - сказав Сержант. - Стара американська технологія. Кладеться в жар, доки почервоніє. А потім випікаєш цей напис.

- На чому?

- На командирі Ґа! На світанку його затаврують на футбольному стадіоні!

«Упиряки…» - подумав я, але постарався не виказати почуттів.

- Так ось що тут робить командир Пак!

- Ні, - сказав Сержант. - Великий Керівник прислав Командира сюди з особистим дорученням. Схоже, Великий Керівник дуже скучив за Сан Мун і бажає зберегти собі її останнє зображення на пам’ять.

Якийсь час я вдивлявся в обличчя Сержанта, намагаючись до кінця зрозуміти ці слова, але тут на його лиці з’явилася підступна посмішечка - і я розвернувся й бігом побіг до командира Ґа. Він виявився в одній зі звуконепроникних камер.

- Вони це зроблять зранку, - промовив Ґа, коли я ввійшов. Він лежав, зафіксований, на столі, без сорочки. - Виведуть на футбольний стадіон і затаврують привселюдно.

Але до мене ці слова ще не долинали. Просто дивився на його груди. Повільно підійшов, не зводячи очей із червоного вологого квадрата на місці татуювання з Сан Мун. Крові тут було чимало, аж зі столу капало - але тепер у рані вже стояла прозора сукровиця, сходила рожевуватими смугами понад ребрами.

- Мені бинтів би, - сказав він.

Я роззирнувся: в камері нічого не було.

Бачив, як Ґа трусить. Потім він двічі глибоко зітхнув: йому було дуже боляче. А потім він розсміявся химерним, страшним сміхом.

- Вони мене навіть про актрису не питали! - сказав він.

- Мабуть, це означає, що ви їх перемогли.

Йому звело щелепи від болю, то він спромігся лише кивнути.

Ґа двічі швидко відітхнув, потім сказав:

- Коли б у мене був вибір між командиром Паком із висувним ножичком, - він на мить стиснув зуби, - і акулою…

Я поклав йому руку на лоба: чоловік сходив потом.

- То краще вже акула, еге ж? Слухайте, - сказав я. - Не розмовляйте, не треба жартувати. Не намагайтеся бути як товариш Бук.

Стало видно, що чути це ім’я - для нього найгірший біль.

- Так не мало статися! - промовив Ґа. - Бук не повинен був постраждати!

- Зараз турбуйтеся тільки за себе, прошу вас.

Піт заливав йому очі, які горіли тривогою.

- Із Буком теж таке сталося? - спитав він.

Я витирав йому очі краєм сорочки.

- Ні, - запевнив його. - Бук відійшов на своїх власних умовах.

Ґа кивнув, його нижня щелепа трусилася.

Прийшов Сержант, він посміхався:

- Ну що, як вам тепер наш командир Ґа? Найнебезпечніша людина країни, бачите.

- Це - не справжній командир Ґа, - нагадав я Сержантові. - Це - просто людина.

Сержант підійшов і став над столом командира Ґа. Командир Ґа замружився й спробував якомога сильніше відвернутися від Сержанта. А той нахилився над ним, наче щоб оглянути рану. Сержант озирнувся на мене, посміхаючись.

- Ну-ну, - сказав він. - Хоробрий командир Ґа проходив больове тренування!

Тоді Сержант набрав повітря й щосили дмухнув на рану Ґа.

Пролунав такий зойк, що в мене задзвеніло у вухах.

- Отепер він готовий говорити, - зауважив Сержант. - А ви отримаєте зізнання!

Я дивився на командира Ґа, який часто, судомно віддихувався.

- А як же його біографія? - звернувся я до Сержанта.

- Ну ви ж розумієте, що це остання біографія, правильно? - відказав той. - Минув той час. Але робіть із ним що хочете, тільки щоб у нас було в руках його зізнання, коли його на світанку поведуть на стадіон!

Я кивнув, Сержант вийшов.

Я нахилився до командира Ґа; він спочатку вкрився гусячою шкірою, потім його відпустило. Він не був героєм. Він був просто людина, замордована над усяку людську міру. Дивився на нього й розумів ту казку, яку Ґа нам розповідав, - де хлопчик-сирітка лизав мед із кігтів Великого Керівника. Виходить, саме тієї ночі, коли Ґа розповів нам її, наша команда була вся в зборі востаннє…

- Я не віддам тебе ведмедеві! - сказав я йому. - Не дам їм зробити з тобою те, чого вони хочуть!

В очах Ґа стояли сльози.

- Бинтів… - лише й міг він сказати.

- Зараз я маю бігти, - сказав я йому. - Але повернусь і врятую тебе!

У будинку «Слава гори Пекту» вже не пробіг двадцять два поверхи до батьківської квартири. Цього разу підіймався поволі, відчуваючи кожну сходинку. З голови не йшло оте тавро. Бачив, як воно, розжарене до червоного, шкварчить на тілі командира Ґа, уявляв його слід, давній і розмитий, на спинах усієї старої гвардії Пубйоку, уявляв, як воно потворить розкішне тіло К. Кі - пропалює від шиї до пупа, розкидає груди на два боки, палить живіт і нижче… Сів у метро, не пробиваючись без черги зі значком у привілейований вагон. Сидів поряд із пересічними громадянами, і на всіх їхніх тілах мені марилось оте «Власність…» припухлими червоними літерами. На кожному стояв той знак, і тільки тепер він мені помітний. Який кошмарний, абсолютний виверт тієї комуністичної мрії, якої нас учили змалечку. Ріпа, яка стояла мені в шлунку, мало не полізла назад.

Майже ніколи не повертався додому посеред дня. Скористався можливістю: роззувся в коридорі і тихо-тихо сунув ключ у замок. Відчиняючи, підняв

1 ... 131 132 133 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син Начальника сиріт», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Син Начальника сиріт» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Син Начальника сиріт"