Читати книгу - "Маятник Фуко"

«Це здається мені очевидним! Якщо хтось снує змову, то снує її внизу, а не при сонячному світлі. Споконвіків це відомо усім. Панування над світом означає панування над тим, що знаходиться внизу. Над підземними течіями».

Я згадав запитання Альє у його кабінеті, а також друїдес у П’ємонті, які викликали теллюричні течії.

«Чому кельти викопували в серці землі святилища з галереями, сполученими зі священним колодязем?» продовжував Салон. «Колодязь проходив крізь радіоактивні складки, це відомо. Як побудована Ґластонбері? Хіба не на острові Авалон народився міф про Ґрааля? А хто вигадав Ґрааль, якщо не єврей?»

Знову Ґрааль, Боже милий. Але до чого тут Ґрааль, є лише один Ґрааль, це — моя Річ, яка перебуває в контакті з радіоактивними складками Ліїного лона, й зараз вона, мабуть, любо пливе собі до виходу з колодязя, а може, готується вийти, я ж тим часом стою посеред цих випханих соломою пугачів, навколо мене — сотня мертв’яків, та ще один, який вдає із себе живого.

«Усі собори були побудовані там, де стояли кельтські мегаліти. Навіщо кельти всаджували камені в ґрунт, завдаючи собі стільки труду?»

«А навіщо єгиптяни завдавали собі стільки труду, зводячи піраміди?»

«Ну ось, бачите. Антени, термометри, зонди, голки, подібні до тих голок, що їх китайські лікарі всаджують туди, де на них реагує тіло, у вузлові точки. В осереді землі є розтоплене ядро, неначе сонце, можливо, навіть справжнісіньке сонце, навколо якого обертаються різні речі на різних траєкторіях. Це орбіти теллюричних течій. Кельти знали, де вони і як їх опанувати. А Данте, Данте? Що він хоче розповісти нам своєю історією про сходження у глибину? Ви мене розумієте, мій любий друже?»'

Мені не подобалося бути його любим другом, але я продовжував слухати його. Джуліо-Джулія, мій Ребіс, сидить, наче Люцифер, в осерді Ліїного лона, але він-вона — ця Річ напевно перевернеться, шугне вгору, якимось чином вибереться назовні. Ця Річ була створена для того, щоб вийти з нутра, щоб відкритися у своїй прозорій таємниці, а не щоб увійти туди, схиливши голову, в пошуках якогось липкого секрету.

Салон продовжував, він зовсім забувся у своєму монолозі, повторюваному майже напам’ять: «Знаєте, що таке англійські ley lines[225]? Якщо ви пролітатимете над Англією на літаку, то побачите, що всі священні місця об’єднані прямою лінією, мережею ліній, які снуються по всій території, їх легко побачити, адже вони підказали план пізніших доріг…»

«Усі священні місця були з’єднані дорогами, а дороги прокладано так, щоб вони були якомога прямішими…»

«Справді? Тоді чому вздовж цих ліній мігрують птахи? Чому ці лінії збігаються з траєкторіями летючих тарілок? Цей секрет було втрачено після вторгнення римлян, але існує ще хтось, кому він ВІДОМИЙ…»

«Євреї,» підказав я.

«Вони теж копають. Першим алхімічним принципом є VITRIOL — Visita Interiora Terrae, Rectificando Invenies Occultum Lapidem[226]».

Lapis exillis. Мій Камінь, який повільно виходив з вигнання, з солодкого, безпам’ятного, гіпнотичного вигнання у просторій посудині Лії, не шукаючи інших глибин, мій прегарний, білий Камінь, який хоче на поверхню… Мені хотілося бігти додому, до Лії, година за годиною чекати разом з нею появи Речі, тріумфального відвоювання поверхні. У печері Салона панував сморід підземель, підземелля — це наш початок, від якого слід відійти, а не мета, до якої слід змагати. І все ж я слухав Салона, й у моїй голові вирували нові підступні ідеї щодо Плану. Очікуючи єдиної Істини цього земного світу, я докладав усіх зусиль, щоб будувати нові омани. Сліпий, наче підземні тварини.

Я здригнувся. Мені треба було вийти з цього тунелю. «Я мушу йти,» сказав я. «Може, ви б мені порадили якісь книги на цю тему».

«Гм, усе, що було написано з цього приводу, брехливе, брехливе, як душа Юди. Все, що мені відомо, я дізнався від свого батька…»

«Він був геологом?»

«Та ні,» засміявся Салон, «ні, зовсім ні. Мій батько — нема чого соромитися, адже спливло вже стільки води — працював в Охрані. Під безпосереднім началом її Шефа, легендарного Рачковського».

Охорона, Охорона, щось схоже на КДБ, чи це часом не царська таємна поліція? А той Рачковський, ким він був? Хто мав подібне ім’я? Хай йому біс, це ж таємничий відвідувач полковника, граф Ракоскі… Ні, далі так не можна. Ці збіги справляли на мене надто велике враження. Я не напихав соломою мертвих тварин, я породжував живих.

80

Коли в матерію Великого Твору входить Біле, Життя перемагає Смерть, воскресає їх Цар, Земля і Вода стає Повітрям, наступає панування Місяця, народжується їх Дитя… Тоді Матерія отримує таку ступінь нерухомості, що Вогонь не може її знищити… Коли художник бачить досконалу білість, Філософи кажуть, що треба подерти книги, бо вони стали непотрібні.

(Dom J. Pernety, Dictionnaire mytho-hermétique, Paris, Bauche, 1758, «Blancheur»)

Я поспіхом промимрив якесь виправдання. Гадаю, я сказав «завтра моя дівчина має родити», Салон побажав мені всього найкращого з таким виглядом, наче не зрозумів, хто батько дитини. Я побіг додому, аби подихати добрим повітрям.

Лії не було. В кухні на столі — картка: «Кохання моє, у мене відійшли води. Я не знайшла тебе в офісі. Я помчала в клініку на таксі. Приїдь до мене, я почуваю себе самотньою».

Мене охопила хвилинна паніка, я мусив бути там і лічити разом з Лією, я мав бути в офісі, вона мала знати, де я. Це була моя вина, Річ народиться мертвою, Лія помре разом з нею, і Салон випхає їх обох соломою.

Я увійшов до клініки, неначе п’яний, питав щось у людей, які нічого не могли знати, двічі помилився відділенням. Я говорив усім, що вони повинні добре знати, де народжує дитину Лія, і всі говорили мені, щоб я заспокоївся, адже у цьому місці всі народжують дітей.

Врешті, сам не знаю як, я опинився у палаті. Лія була бліда, але перлистою блідістю, і усміхалася. Хтось підібрав їй гривку під білий чепчик. Уперше я бачив Ліїне чоло у всьому його блиску. Поруч із нею лежала Річ.

«Це — Джуліо,» сказала вона.

Мій Ребіс. Я теж брав участь у його створенні, але не зі шматків мертвих тіл, і без арсенового мила. Він був цілий, усі пальці були на місці.

Я забажав побачити його цілого. «Який у нього гарний пісюнчик, які великі яєчка!» Відтак я поцілував Лію у відкрите чоло: «Це твоя заслуга, люба,