Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

280] Славного втратить візничого їм довелося, що стільки

281] Ласки вділяв їм, так часто оливою змащував ніжно

282] Гриви густі, у чистій воді їх старанно омивши.

283] Тим-то й стоять непорушно, до самого долу спустивши

284] Гриви густі, і тяжко своїми сумують серцями.

285] Ви ж починайте змагання, - хай участь в них візьме з ахеїв

286] Кожен, хто певен у конях своїх і міцних колісницях».

287] Так говорив Пелеїд, і вершники стали збиратись.

288] Виступив перший Евмел, численного люду володар,

289] Син славетний Адмета, у кінських змаганнях умілий.

290] Зразу ж підвівся за ним Діомед, син Тідея могутній, -

291] В запряг колись під ярмо запровадив він Тросових коней,

292] Взятих в Енея, коли той врятований був Аполлоном.

293] А після нього Атрід Менелай русокудрий підвівся

294] Богонароджений, - коней баских він у ярма впровадив -

295] Агамемнонову Ету із власним у парі Подаргом.

296] Анхісіад Ехепол Агамемнону дав у дарунок

297] Ету, щоб з ним не пливти у вітрами обвіяну Трою

298] Й, дома лишившись, у радості жить, де велике багатство

299] Дав йому Зевс, Ехепол же в просторому жив Сікіоні.

300] Впріг у ярмо Менелай цю кобилу, що рвалася бігти.

301] Коней гривастих четвертим тоді Антілох запрягає,

302] Нестора, високодумного володаря Неле'ща

303] Син знаменитий. Проворні, народжені в Пілосі коні

304] Мчали його колісницю. А батько старий, надійшовши,

305] Став юнакові поради давать тямовитому й мовив:

306] «Хоч, Антілоху, ти ще молодий, а тебе полюбили

307] Зевс з Посейдоном і в кінських змаганнях навчили всіляких

308] Засобів. Отже, не дуже-то й треба мені тебе вчити.

309] Знаєш ти й сам, як на закруті стовп об'їжджать. Але коні

310] Надто повільні у тебе. Боюсь, як би лиха не сталось.

311] Коні в суперників наших жвавіші. Самі ж анітрохи

312] Не розумніші за тебе і вигадать щось незугарні.

313] Тож постарайся, мій любий, усю свою вияви спритність

314] В засобах гонів, щоб часом не вислизла з рук нагорода.

315] Вмілістю більше, ніж силою рук, лісоруб устигає,

316] Вмілістю свій корабель і стерник в винно-темному морі

317] Сміло по хвилях веде під пориви бурхливого вітру;

318] Вмілістю й в гонах візничого перемагає візничий.

319] Інший занадто на коней своїх покладається й повіз

320] І безрозсудно туди і сюди відхиляється з ними,

321] Й коні безладно по полю біжать - ними він не керує.

322] Той же, хто знається в гонах, хоч гіршими гнатиме кіньми,

323] Бачить той стовп увесь час, і спритно його об'їжджає,

324] Й не забуває, як треба натягувать віжки ремінні.

325] Міцно трима й за переднім візничим пильнує невпинно.

326] Знак я виразний тобі покажу - ти його не забудеш:

327] Онде стирчить аж на сажень дерева всохлого стовбур -

328] Дуба чи, може, сосни - не згнив він іще під дощами.

329] Білих сіріє два камені стовбура того обабіч,

330] Де завертає дорога, а поле навкруг усе рівне.

331] Може, то знак надмогильний раніше померлого мужа

332] Чи поворотний то стовп, тут людьми установлений здавна,

333] Й от для змагань його взяв прудконогий Ахілл богосвітлий,

334] Тож, під'їжджаючи, ближче спрямуй до стовпа свої коні,

335] Сам же міцніше тримайся у кузові, сплетенім гарно,

336] Вліво схилившись, і сильно по правому хльосни коневі

337] З криком гучним, і ремінні в той час попусти йому віжки.

338] Лівий же кінь хай тримається ближче стовпа, щоб здавалось,

339] Ніби на всьому бігу об нього черкне неминуче

340] Колеса вісь. Стережися, щоб каменя не зачепити,

341] Бо покалічиш ти коней і повіз ущент поламаєш -

342] То була б радість для інших усіх, а для тебе самого

343] Тільки ганьба! Будь же, друже, обачливий та обережний!

344] А як на закруті стовп удасться тобі обігнути,

345] Не обжене тоді в гонах ніхто вже тебе й не настигне,

346] Хоч би погнавсь за тобою і сам Аріон богосвітлий,

347] Кінь прудконогий Адраста, що рід од богів свій виводить,

348] Чи в Іліоні годовані Лаомедонтові коні».

349] Мовивши так, сів Нелеїв син Нестор на місці своєму

350] В крісло, коханому синові давши свої настанови.

351] П'ятий тоді Меріон пишногривих виставив коней.

352] Вийшли на повози всі й жеребки у шолом, поскидали.

353] Ними Ахілл потрусив, і перший припав Антілоху,

354] Нестора синові, другий за ним - владареві Евмелу,

355] Третій діставсь Менелаєві, славному списом, Атріду;

356] Гнати за ним довелось Меріонові; врешті останній

357] Був Тіде'щ, найкращий в умілості гнатись на конях.

358] Стали всі вряд. Показав їм Ахілл вдалині поворотний

359] Знак серед рівного поля й послав уперед він дозорцем

360] Фенікса, рівного богу, що батьковим був зброєносцем,

361] Щоб наглядав за змаганням і правду усю повідомив.

362] Всі батогами ураз на коней вони замахнулись.

363] Хльоснули віжками лунко і окриком грізним погнали

364] Вчвал їх. І коні вперед подались по широкій рівнині

365] Від кораблів бистрохідних. І хмарою ніби чи вихром

366] Курява в них з-під грудей аж до самого неба сягала.

367] Й гриви у коней швидких розвівалися з вітру диханням.

368] Повози ж їх то землі многоплідної ледве торкались,

369] То у повітря злітали. І, стоячи на колісницях,

370] Правили кіньми візничі, й звитяги жадобою кожне

371] Билося серце, і коней своїх підбадьорював кожен

372] Криком, і, куряву знявши, летіли вони по рівнині.

373] Тільки коли вже кінчалися гони й до сивого моря

374] Коні вертали швидкі, почала виявлятися здатність

375] Кожного, й швидкості коні тоді наддали. І помчали

376] Феретіадові перед всіма прудконогі кобили,

377] Зразу ж услід Діомедом керовані огирі мчали -

378] Тросові коні - так близько за ним, що от-от вже, здавалось,

379] Мали в Евмелову раптом ускочить вони колісницю,

380] Плечі і карк гарячим диханням йому обдавали

381] Ззаду і, голови зовсім на нього поклавши, летіли.

382] Вже б він його обігнав чи принаймні із ним порівнявся,

383] Але, розгнівавшись Феб-Аполлон на сина Тідея,

384] Раптом блискучий батіг в ту хвилину із рук його вирвав.

385] Бризнули сльози з очей Діомедових, щойно побачив,

386] Як почали віддалятись від нього Евмелові коні

387] Й як без бича усе більш відстають жеребці його власні.

388] Та від Афіни не вкрилось, що сину