Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Під Савур-могилою 📚 - Українською

Читати книгу - "Під Савур-могилою"

251
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Під Савур-могилою" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 131 132 133 ... 173
Перейти на сторінку:

Тим часом при всіх європейських дворах і в Січі московськими слами були пущені чутки-туруси, що Польща даремно обрала Яна Собеського королем замість московського царя і що тепер для успішної війни з аґарянами єдиним її виходом є приєднання до Московії. Король Ян Третій Собеський, почувши про московські заяви, зажадав від царя нових перемов у Андрусові, але цар, не відмовляючись, не поспішав їх вести тепер, коли Польща успішно відбивається від Орди й Порти. Він котом над норою пожадливо й хтиво чекав миші, що таки вилізе з нірки, знесилена, і попаде в його лапи.

Сірко, носячись то в один, то в другий закуток рідної землі, шарпаючи турчинів у полі на помежжях і на морі, отримав листа від Собеського. В ньому, крім молитовної пропозиції стати його гетьманом, Собеський змальовував ситуацію, що склалася, натякнувши, що в Москві вже стоїть питання не тільки про Україну, а й про саму Польщу і спасінням для обох держав та їхніх сполеченств тепер є їх об'єднання та очолення України Сірком, бо інших немає. То був не лист, а крик душі до щирого й вірного друга.

Сірко лишив свої загони в полі під зверхністю наказного Лавра Гука для продовження промислу і спішно подався із джурою з Січ, а там, виславши додаткові талери-гончаки й байдаки в море та заложні загони в степ, зайнявся господаркою, готуючись до зими.

В Коші за час Сіркової відсутності навіть не відбулося традиційного поминального молебна по убіенних, а в грецькій гостинній хаті товпилося повно амбасадорів і викупців, які зворохоблювали пиятиками сірому і навіть старших та середульших старшин. Все те судомило кошового, пантеличило й навіть лякало.

Стоячи в бокуні церкви навколішки і молячись за полеглих, Сірко бачив, як у руках отця-екзарха гойдається кадильниця, чув, як пахне мирояном, буж-деревом та ладаном і звучить: «Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас!» А в очах стояли довгими тристатисячними лавами оголені до пояса секбапи і спаґії на віслюках і верблюдах. Здавалося, не можна було спинити ту лавину, та Сірко з побратимами не лише не злякався її, а й викрав уночі батову султанової ґамзи-казни.. І ось тим, що полягли при ньому й без нього, навіть молебня не відбуто значковими!

Чомусь пригадався царський рукомесник-маляр Левко Тарасович, що наглядав за оздобленням Грановитої палати в Москві і перший привітав Сіркове звільнення, здивувавши його зізнанням, що «додому не хочеться, бо тут бардзо ліпо працюється та жнеться». І тоді, й тепер його мучило те, що, покинувши святі київські обителі, Тарасевич подався, як пристосуванець, оздоблювати чужину за ситий кошт і спокійне життя, вишколюючи ще й півсотні підмайстрів.

По молебню Сірко при запрошених значкових обідав із питвом у канцелярії, все пронизливіше оглядаючи то одного, то другого з присутніх.

Були тут і посланці Самойловича: Василь Романовський та Лазар Квітковський, котрі ніби чекали Сіркової відповіді на гетьманового листа, а насправді промишляли вивідством і нацьковами січового товариства на потрібний гетьманові штиб.

— То якою, вельмишановний пане кошовий, буде ваша контроверса-відповідь нашому мосьпанові гетьманові на його листа? — не втримався Романовський, як поминальний обід кінчився.

Сірко перехилив поставця з рештою оковитої, поставив його на стіл перевернутим, повернув тяжкий погляд до Романовського і його старшого, обережнішого компанійця Квітковського, пронизуючи їх очима, витер рушником уста й вуса, оглянув решту присутніх і заговорив, ніби видавлюючи з себе слова:

— Коли б твоя милість, молодче, не був сином шанованого мною батька і амбасадором, як і твій хитріший поплічник, я б наказав січовим палочникам влаштувати вам Вербну суботу біля слупа, бо ви обидва не обрані по покону козацькому, а призначені, і ваш самовиборця-гетьман також не від того гетьман,— Сірко аж зітхнув, відклавши рушника.— А так, запам'ятайте, що від польського дідичного нам круля ми тепер не відступимо, бо спільне в нас нині лихо як ніколи. А буде ще ваш дурень-гетьман затримувати на переправах запорозькі батови із збіжжям і провіантом чи ще чимось, то доведе мене із Товариством до того, що одного разу підемо і аж із Колузького Полісся, Дебрянщини та Стародубщини зачнемо перебирати під себе обраділі полки, не давши вашому мосьпанові і опам'ятатися, і закінчимо випрошенням у царя місця для його гріховної душі у сибірському пограбі,— почав набивати він люльку.— Перекажіть своєму лакизі-мосьпанові, що він буде гетьманом, як його обере більшість не підлеглого йому люду козацького і поспольного, як він прийде й поклониться війську вольному запорозькому. А не схоче того вчинити — то гетьманом буде Дорошенко чи хтось інший. Чули-сьте, бевзі, що сказав вам? — раптом звівся Сірко над столом, осатанівши.— Вимітайтесь із усіма супровідцями, і щоб до вечора вами й не смерділо тут, коли хочете бути живими! — пристукнув він у стіл п'ястуком, аж амбасадори пополотніли з ляку.— З Переволочної, Калаберди, Мерефи та інших міст січовиків ми й не думаємо виводити! Так і скажете вашому самовиборцеві! — гукнув він услід амбасадорам, що злякано посунули в двері з канцелярії.— Отак воно буде краще: ви самі по собі, а ми — самі по собі! — всівся Сірко знову в застіллі.— Втікачів із Торських солярень не видавати боярам нізащо,— подивився кошовий на суддю Степана Білого.— Чули-сьте всі?!.

«А ватаги-батови ваші, доблії, по присилці „вора-самозванця“ я гетьманові велів вільно пропускати через переправи, не чинячи проволочок, щоб вас, запорогів, від нашої государевої милості не відлучати»,— читав січовий писар Андрій Яковля присутнім цидулу царя, привезену з казною-ґамзою в Січ окольничим Василем Пархуновим.

— А посланці царя й короля в Андрусові знову таємно порішили укласти вічний мир між собою, і Польща в ньому відсторонена від України, а лиш буде спільно з нами воювати проти аґарян, що, чувати, сейм не утвердив,— звітував Сіркові наказний Лукаш Андрієвич.— А в Селім-Гірея візиром став Субаш-Кизи, то їздив вліті до круля Яна з пропозицією побудувати з каменю біля Кизи-Кермена спільну фортецю, але король на те не погодився. А в темниці у нас сидить пійманий під

1 ... 131 132 133 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Під Савур-могилою"