Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Під Савур-могилою 📚 - Українською

Читати книгу - "Під Савур-могилою"

251
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Під Савур-могилою" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 132 133 134 ... 173
Перейти на сторінку:
Тилігулом ногайський великий мурза Махмет-Кантемир, то, може, ти виміняєш його на свою зведенку-сестру?— питався він, намагаючись розм'якшити кошового, що в гніві геть замкнувся.— А шістьох втікачів із полону по двадцяти п'яти літах каторги ми відгодували, ошатили й відпровадили по їх бажанню до Києва. З ними був Дмитро Полтавець, Кіндрат, Мартин і Антін, то їх відпустили в Слобожанщину. А гетьман Дорошенко просив наше Низове військо стати йому в поміч через генерального осавула Якова Лизогуба, який тепер утік до Самойловича з майном, худобою й родиною, то ми ще не відповіли, бо Дорошенко, чувати, хоче піддатися цареві, та Самойлович, боячись його, як конкурента, не допускає його слів у Москву. То що, пане кошовий, відповімо? — закруглився наказний Лукаш Андрієвич.

— А яка ваша думка щодо Дорошенка, значкові? — відповів питанням на питання Сірко.

— Не відаємо, що твориться в Чигирині і як він виглядає та що гадає,— зауважив першим суддя, відчуваючи Сірків гнів на нього за виданого Симеона.— Може, направити депутацію та спинити його від підданства? — обережно, намацував він Сіркову приязнь.

— От і гаразд, ти, пане Степане, і очолиш її, а напишемо ми,— огляпув Сірко зизом писаря Андрія Яковлю,— що хочемо миру й покою, як і все наше поспольство, але не при Самойловичеві, а без нього, тому хай гетьман приїде до нас, а тут погутаримо з ним і ми, і рядовичі-січовики наші. Бери добру охорону — не менш як двадцять п'ять козаків розторопних — і з Богом уже взавтра! Чи, може, буде якась інакша пропозиція?

— Не буде, пане кошовий, давно те слід було вчинити,— відповів за всіх Овсій Шашіль-Шашола.— Я панові наказному Лукашеві те радив і раніше,— хвалився він обрадувано.— Тоді гетьман Петро прислав нам сорок полтів шинки, чотири діжки вина і повіз тютюну і так із волами все те подарував, то слід би було якось віддячитися йому?

— Не перечу, в нас тепер не порожньо, є кошт у скарбниці, то, думаю, пан скарбничий Сава виділить щось, гідне щедрості гетьмановій,— подивився колюче Сірко на Саву Брекала, що допомагав передавати Симеона царським слам.

— А так! А так! Не перечу, пане кошовий! Чого ж, є, слава Богу, чим віддячитись,— гнітився і той під Сірковим поглядом.

— Панове! Пане кошовий! Вогні горять на бекетах! Вогні горять! — увірвався в двері чатовий із млинів на Могилі Мама-Сура.— Огні на полудні! В диму весь Степ!

— Кінчили, товариство, раду й поминки! — звівся в застіллі Сірко.— Назаре, скажи бити в тулумбаси, зготуватися до виходу із січовища, осідлати коней. Ти, пане обозний, відпусти курінним набоїв! До діла всі! До діла! — покинув Сірко канцелярію, не знаючи, що й думати, по путі оперезуючись шабельтасом і втикаючи за нього два пістолі.

Вибравшись, поки джура сідлав коней, на найближчий стрільбищний бекет, Сірко й Андрієвич побачили в Степу стільки димів, що сумніву у нещасті не було жодного. Сірко, злізши з бекета, наказав Лукашеві Андрієвичу очолити січових пішців і обсісти збройно їхніми лавами все січовище з боку Степу, а сам зі своїм наказним Овсієм Шашілем-Шашолою очолив кінноту, яка по бойовім алярмі тулумбасів і дзвону покурінно стояла готовою до бою, чекаючи наказу кошового.

Через незначний час у січовшце пригнався, запаливши коня, бекетник зі степової залоги, повідомивши кошового, що від Інгулу на Інгулець і Запороги йде коло тисячі турецьких спаґіїв із зеленими прапорцями на списах, бунчуках і кінних уздах-трензелях та що їм назустріч уже вийшли озброєні волосні сотні із запорозьких сіл і висілків.

По цьому повідомленні Сірко розділив січовиків-вершників на два загони і один на чолі з Шашілем-Шашолою послав скачем у верхів'я Інгульця, а другий повів сам на південь з наміром оточити спаґіїв між Інгулом і Інгульцем десь під Чаплиними озерами. Через свого джуру Назара Оскарка, пославши його наказним, кошовий сповістив і волосних похідців про зупинку й засідку довгою лавою десь перед Аджамкою.

Вдало та завбачливо розрахував Сірко рух спаґіїв. Мустафа-паша,— а турчинів вів він,— зауваживши звіддалік над запорозькими волостями попереджувальні дими, дійсно спинився перед Аджамкою близько Чаплиних озер на ночівлю, виславши навсібіч своїх розвідників. Пухкий тихий сніжок сіявся з неба на ледь приморожену землю, ховаючи турецькі й козацькі когорти, та запорозькі вивідники були спритнішими, краще знаючи місцевість.

Бій почався після опівночі, коли запорожці довідалися, схопивши на околах ворожих вивідників, про гасло і чисельність турецького булука-тумена. Повний місяць освітив, як на щастя, місцевість. Коні спаґіїв відійшли від биваку, пасучись у примерзлих травостоях, а спаґії під кожухами зморено спали після довгого переходу. Після короткого нищівного бою, оточені зусібіч, без коней та Мустафи-паші, який таки втік, знайшовши шпарку в козацькім кільці, спаґії на чолі з самим султановим радником Куббе-Алти-пашею здалися, упавши на коліна, на милість козаків і були пов'язані й пригнані з осідланими кіньми та зброєю в Кіш того ж тижня, по святі зимового Миколи-Чудотворця, в День зачаття святої Анни.

Не втративши жодного січовика вбитим при п'ятнадцяти поранених, Сірко і його похідці дякували за удачу і Миколі, й Анні, а більшість рядовичів, та й сам наказний Шашіль-Шашола, вірили, що Сірко — справжній від Бога характерник-передбачник, коли зумів лише своїм іменем «шайтан» паралізувати спаґіїв. Сірко на подячній відправі молився і за царство небесне своєму побратимові, Якову Гирі-Сіркові, який поліг, захищаючи його під Санжарами.

По відправі Січ буйно гуляла удачу, а Сіркові від Дорошенка був привезений черговий лист із пропозицією зібрати Вальну раду за Криловом, у Крюкові для виборів гетьмана. Мала січова рада більшістю голосів порішила, щоб Дорошенко передав булаву і клейноди Самойловичу, а сам перебрався в Січ і не руйнував та не обезлюднював до пустки краю, але Сірко таємно переказав у Чигирин через сотника Лавра Гука, щоб Дорошенко не здавався, якщо хоче бути живим і на волі. Ту пересторогу гетьманові потвердив у листі і ніжинський

1 ... 132 133 134 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Під Савур-могилою"