Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"

- Так і мені здається,- відповіла Едіт,- може, й більше, ніж вам. Але мені вже пізно перевиховуватись. Я занадто стара і занадто низько впала, щоб поміняти свою лінію поведінки, обірвати вашу і врятувати себе. Зародок всього того, що ошляхетнює жінку, робить її щирою та доброю, так і не прищепився в моїй душі, а що інше я маю не варте зневаги? - Тут в її голосі забриніли зворушливі, журні нотки - забриніли і стихли.- Ми з вами хорошого роду, але незаможні, то я й рада, що в такий спосіб ми забагатіємо. Скажу лише, я додержувала постанови, яку мала мужність укласти, і не спокушала цього чоловіка.

- «Цього чоловіка!» Ти кажеш так, ніби ненавидиш його.

- А ви думаєте, я його кохаю? - спитала Едіт, зупинившись посеред кімнати й озирнувшись на матір.- А чи сказати вам,- вона втупила очі в обличчя матері,- хто вже нас досконало вивчив, читає по нас, як по книзі, і при кому я ще менше поважаю себе - так принижує мене те, що він усе знає?

- Це, скільки я розумію,- холодно мовила мати,- напад на цього бідолашного... містера Турбота. Навряд чи твоя зневага до себе і зневіра у власні сили у зв’язку з цією особою (надзвичайно милою, як на мене) відіб’ються на твоєму рішенні, дорогенька,- чого ти на мене так дивишся? Ти хвора?

Едіт раптом нахилила голову, немов її вжалила гадюка, стиснула її руками і вся затремтіла. Однак, це тривало недовго, і з кімнати вона вийшла своєю звичайною, впевненою ходою.

Тоді там знову з’явилася покоївка-скелет і, подавши руку своїй пані, яка разом із красою, здавалось, утратила й сили, згорнула мощі Клеопатри в оберемок і віднесла до спальні, щоб наново оживити їх завтра.

- От і настав день, Сюзанно, коли ми повертаємо до нашого тихого дому,- сказала Флоренс тому диво-язичкові, Ніппер.

Сюзанні забило дух від надміру почуттів, що їх нелегко описати, та вона дала їм вихід, енергійно прокашлявшись, і відповіла:

- Авжеж, що до тихого, міс Фло. Аж надто тихого.

- Коли я була ще мала,- помовчавши, замислено спитала Флоренс,- ти бачила коли-небудь того джентльмена, що приїжджав сюди до мене - разів зо три, здається,- так, Сюзанно?

- Так, три рази, міс,- ствердила міс Ніппер.- Один раз, коли ви пішли на прогулянку з тими Скет...

Флоренс лагідно глянула на неї, і міс Ніппер поправилась:

- З сером Барнетом та його леді, міс, і з їхнім хлопцем. А потім ще двічі ввечері.

- А чи бачила ти його в нас, коли я була мала, і до тата приходили гості, Сюзанно? - спиталася Флоренс.

- Не знаю, міс,- подумавши трохи, відповіла її покоївка,- та й як я могла його бачити. Адже коли померла ваша бідна мама, міс Фло, я була там новенька, і моє постійне місце було,- міс Ніппер скинула носа догори, показуючи цим, що містер Домбі завжди недооцінював її заслуги,- під горищем.

- А й правда,- сказала все ще замислена Флоренс,- ти не могла знати, хто до нас приходив. Я забула.

- Не могла, міс, але знала, що говорилося про господарів та знайомих, та й чула чимало, хоч та нянька, що була до місіс Річардс, й казала мені неприємні речі,- мовляв, вуха в мене довгі, як у глечика для вина, але це треба скласти,- поблажливо зауважила Сюзанна,- на її схильність до алкоголю,- за що її й попхали зі служби.

Флоренс, зіпершись обличчям на руку, дивилася у вікно і, занурена в думки, здавалось, не чула, що каже Сюзанна.

- В усякому разі, міс,- додала та,- я дуже добре пам’ятаю, що оцей самий джентльмен і тоді був таке ж цабе у вашого тата, як тепер. Тоді в господі дейкали, міс, що він орудує всіма справами вашого тата в Сіті, і що ваш тато зважає на нього більше, ніж на будь-кого, тільки ж вашому татові, даруйте на слові, міс Фло, це дуже легко робити, бо він ні на кого більше й не зважав ніколи. Це я добре знала, довговуха я там чи ні.

Сюзанна, й досі ображена на попередницю місіс Річардс, особливо підкреслила останній епітет.

- І оцей от містер Турбот,- провадила вона далі,- все ще не втратив позицій і довір’я вашого тата, а знаю це по тому, що нам переказує Перч, коли приходить, хоч то неміч несосвітенна, міс Фло, і терпцю на нього не стає, але він знає все, що діється в Сіті, досить-таки непогано і каже, що ваш тато не робить нічого без містера Турбота, слухає тільки містера Турбота, покладається тільки на містера Турбота, і містер Турбот завжди в нього напохваті, і, як послухати того безсоромного Перча, то, вже й не кажучи за вашого тата, індійський імператор просто не мовля проти містера Турбота.

Флоренс не проминула ні слова з промови Сюзанни,- вона вже давно покинула виглядати у вікно, тільки зацікавлено дивилася на неї й уважно слухала.

- Так, Сюзанно,- підсумувала Флоренс, коли та скінчила,- він татів повірник і друг, я того певна.

Все це глибоко запало в голову Флоренс й кілька днів не сходило їй з думки. Під час двох його останніх візитів між нею і містером Турботом встановилися якісь конфіденційні стосунки, коли він з таємничо-змовницьким виглядом казав їй, що за корабель усе ще нічого не чути, і якось м’яко, та владно підкоряв її собі,- це дивувало і сильно непокоїло Флоренс. Дівчина не мала як опертися цьому чи виплутатися з павутиння, яке він поволі снував круг неї, бо, щоб встояти перед такими хитрощами, потрібні були вміння та знання світу, а у Флоренс їх не було. Щоправда, він сказав лише, що про корабель нема ніяких відомостей і що це викликає найгірші побоювання, але звідки він знає, що корабель її цікавить, і чому взяв на себе право виявляти перед нею свою обізнаність таким підступним і дивним способом - ось що турбувало Флоренс найбільше.

Поведінка містера Турбота і її звичка часто думати про нього з прикрим неспокоєм породили в її душі якесь химерне відчуття мани. Спроби виразніше уявити собі