Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

— То це просто порожня оболонка? — спитала Чен Сінь.

— Аж ніяк.

Цао Бінь кілька секунд спостерігав за нею, ніби вимірюючи ступінь її мужності, а потім погасив прожектор човника.

Спочатку Чен Сінь не бачила нічого, крім темряви. Зоряне світло лилося крізь щілину на протилежному боці міста, нагадуючи споглядання за нічним небом крізь розбитий дах старого будинку. Але після того як її очі призвичаїлися до темряви, вона виявила, що руїни не поглинені мороком, а випромінюють ледь помітне мерехтливе синє сяйво. Чен Сінь відчула, як напинається шкіра на голові. Вона спробувала опанувати себе і спробувала віднайти джерело світіння. За деякий час угледіла точку всередині міста, що нерегулярно виблискувала синім на кшталт того, як безсистемно моргає людське око. Руїни всередині також то поглиналися темрявою, то виринали у цих синіх проблисках. Порожня внутрішня поверхня сповнювалася чудернацькими тінями, немов пустеля, вихоплена блискавкою з безодні темної ночі.

— Ці відблиски утворюються внаслідок засмоктування космічного пилу в чорну діру, — пояснив Цао Бінь природу явища, намагаючись вгамувати тремтіння Чен Сінь.

— То тут розташована чорна діра?

— Так, десь на відстані п’яти кілометрів від нас… Крихітна чорна діра з радіусом Шварцшильда лише 20 нанометрів і масою, як у Леди, нерегулярного супутника Юпітера.

При світлі цих темно-синіх проблисків Цао Бінь розповів Чен Сінь історію Швидкості світла ІІ та 高 (Ґао) Вея.

***

Дослідження можливостей зменшення швидкості світла у вакуумі розпочалися майже одночасно зі стартом проєкту «Бункер». Міжнародне співтовариство вклало величезні ресурси в розвиток вказаного альтернативного шляху порятунку людства. Для цього в кластері біля Сатурна було зведено величезне унікальне космічне місто — дослідницька база Швидкість світла І. Але шістдесят років масштабних досліджень не призвели до жодних проривів чи відкриттів. Ба більше, прогресу не спостерігалося навіть у найбазовіших питаннях фундаментальних досліджень.

Зменшити швидкість світла в якомусь середовищі не становило жодних проблем. Ще у 2008 році в лабораторних умовах вдалося досягнути неймовірного значення цього показника — 17 м/с. Але зменшити швидкість світла у вакуумі — це зовсім не те саме. Перше легко досягається поглинанням і повторним випромінюванням фотонів атомами середовища, а швидкість руху фотонів між самими атомами лишається незмінною. Подібний підхід не мав жодної користі для реалізації плану «Чорний домен».

Швидкість світла у вакуумі є однією з фундаментальних констант Усесвіту, і її зміна рівнозначна зміні законів Усесвіту. Тому подібні плани потребували нестандартного мислення, потрібно було здійснити надзвичайний прорив у фундаментальних дослідженнях у різних галузях фізики. За останні шістдесят років єдиним реальним результатом таких досліджень стало створення циркумсолярного прискорювача, що дало старт «Чорній дірі» — наймасштабнішому дослідницькому проєкту в рамках плану «Чорний домен».

Учені намагалися зменшити швидкість світла за допомогою найрізноманітніших фізичних експериментів, подекуди зовсім екстремальних. Була навіть спроба вплинути на фотони, створивши найпотужніше в історії штучне магнітне поле. Проте найпростішим способом керувати швидкістю світла у вакуумі є гравітаційне поле. Оскільки в лабораторних умовах створити обмежене за розмірами сильне гравітаційне поле надзвичайно складно, єдиним реальним варіантом було використання чорної діри. І якраз успішна побудова циркумсолярного прискорювача дала можливість створювати крихітні чорні діри.

Ґао Вея було призначено науковим керівником проєкту «Чорна діра». Цао Бінь, який пропрацював із ним кілька років, не міг приховати складних емоцій від спільної роботи з цією людиною.

— Цей чоловік страждав від надзвичайно важкої форми аутизму — і я зараз не маю на увазі якогось дивакуватого вченого-самітника. Я говорю про реальний діагноз: він був надзвичайно замкнутий, ні з ким не спілкувався. Я вже не кажу про стосунки з протилежною статтю. Неймовірно вдалою науковою кар’єрою він має завдячувати тому, що народився в цю епоху, проте більшість людей все одно вважала його лише надпотужною обчислювальною машиною з обмеженим мисленням. Страждаючи від симптомів хвороби, Ґао Вей намагався змінитися за будь-яку ціну, чим сильно відрізнявся від інших геніїв.

Десь, гадаю, з восьмого року Епохи мовлення він повністю присвятив себе теоретичним дослідженням можливості зменшення швидкості світла. Ґао Вей настільки захопився науковою роботою, що йому почало ввижатися, буцім успішне вирішення цієї проблеми призведе і до його зцілення.

Але швидкість світла у вакуумі — найстабільніша річ у Всесвіті. Експериментальні дослідження зі зменшення швидкості фотонів більше нагадували жорстокі катування без приділення уваги можливим наслідкам. До чого тільки не вдавалися люди: світло били, скручували, ламали, розтинали, розтягували, стискали і навіть знищували. Але найбільшим результатом усього цього стала лише зміна частоти світла у вакуумі. Швидкість залишалася сталою, немов міцний мур. Десятиліття марних зусиль посіяли зневіру в умах теоретиків і практиків. З’явилося навіть прислів’я: «Якщо Творець усе-таки існує, то швидкість світла — єдине його творіння у Всесвіті».

Через ці невдачі відчай Ґао Вея став іще глибшим. У той час, коли я вирішив скористатися гібернацією, йому вже виповнилося 50 років. Він так і не знайшов собі супутниці життя і відчував, що його доля виявиться такою ж незламною, як і швидкість світла у вакуумі. Він став іще більш нелюдимим та усамітненим.

Роботи над «Чорною дірою» розпочалися у першій рік Епохи сховищ і тривали 11 років, хоча навіть ідейні натхненники проєкту не покладали надміру сподівань на своє дітище. І теоретичні розрахунки, й астрономічні спостереження вказували на те, що чорні діри не можуть змінювати швидкість світла. Ці демони Всесвіту за допомогою своїх гравітаційних полів були здатні лише змінювати траєкторію руху і частоту світла, але аж ніяк не швидкість руху у вакуумі. Але для можливості продовження досліджень у рамках плану «Чорний домен» потрібно було отримати доступ до надпотужних гравітаційних полів, які мають саме чорні діри. З певної точки зору «Чорний домен» — це просто велика чорна діра зі зміненою константою швидкості світла. Тож існувало припущення, що детальне вивчення зблизька звичайної чорної діри підштовхне думки у правильному напрямку.

Циркумсолярний прискорювач давав змогу утворити невеличку чорну діру, проте всі вони випаровувалися за короткий проміжок часу. Для збереження чорної діри було вирішено якнайшвидше вийняти її з прискорювача й помістити всередину Леди.

Леда — найменший із супутників Юпітера — мала радіус лише вісім кілометрів. Фактично, це просто великий валун. До початку експерименту Леду звели зі звичної орбіти і примусили обертатися разом із міським кластером синхронізовано з Юпітером. Але, на відміну від решти космічних міст, її розташували у точці Лагранжа L2 системи Сонце–Юпітер, де ми й перебуваємо зараз, що дало Леді змогу перебувати в стані покою без потреби в постійному корегуванні орбіти. Це було наймасивніше тіло, чиє місцерозташування в космосі люди змогли змінити.

Після переміщення мініатюрної чорної діри в Леду вона почала швидко абсорбувати речовину й збільшуватися у розмірах. Одночасно сильне випромінювання, що вивільнялося в процесі поглинання матерії, почало інтенсивно плавити навколишні шари породи. Незабаром уся Леда з валуна-картоплини перетворилася на згусток червоної лави, який повільно зменшувався