Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Тягар пристрастей людських 📚 - Українською

Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тягар пристрастей людських" автора Сомерсет Вільям Моем. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 131 132 133 ... 212
Перейти на сторінку:
його. Хіба зможе вона йому пробачити? Справжнє свинство втручатися в її життя. Двері відчинила покоївка (новенька, коли він навідувався сюди щодня, її ще тут не було), і Філіп поцікавився, чи вдома місіс Несбіт.

— Запитайте пані, чи зможе вона прийняти містера Кері, — попросив він. — Я почекаю тут.

Покоївка побігла сходами нагору, і вже за мить повернулася, клацаючи підборами.

— Заходьте, сер. Другий поверх, перші двері.

— Я знаю, — повідомив Філіп, злегка усміхнувшись.

Коли він підіймався сходами, серце заходилося в грудях. Філіп постукав у двері.

— Заходьте, — запросив знайомий радісний голос.

Здавалося, він запрошував його до нового життя, сповненого миру й щастя. Коли Кері увійшов, Нора підійшла до нього і привіталася. Вона потиснула йому руку, наче вони бачилися вчора. Якийсь чоловік підвівся зі стільця.

— Містер Кері — містер Кінґсфорд.

Філіп страшенно засмутився, що застав жінку не саму, сів і взявся роздивлятися незнайомця. Він ніколи не чув від Нори його імені, але, схоже було, що той, розкинувшись на стільці, почувається як удома. На вигляд йому було близько сорока, гладенько поголений, з довгим світлим волоссям, охайно прилизаним донизу, червонястою шкірою й вицвілими стомленими очима, які можна побачити у вже немолодих блондинів. Він мав великий ніс, великий рот, чималі вилиці, кремезне тіло й широкі плечі; його зріст був вищим за середній.

— А я вже думала, що з вами сталося, — як завжди жваво, озвалася Нора. — Нещодавно я зустріла містера Лоусона — він вам казав? — і повідомила йому, що вам давно вже час мене навідати.

Філіп не помічав у її поведінці навіть тіні смутку й захоплювався легкістю, з якою жінка поставилася до зустрічі, яка його змушувала почуватися страшенно незручно. Нора налила йому чаю і збиралася покласти цукор, але хлопець зупинив її.

— От я дурепа! — вигукнула жінка. — Геть забула.

Він у це не повірив. Вона не могла забути, що він п’є чай без цукру. Ця невеличка пригода підказала йому, що Норина безтурботність була показною.

Розмова, яку перервав своєю появою Філіп, поновилася, і незабаром юнак відчув себе зайвим. Кінґсфорд не звертав на нього уваги. Розмовляв він вправно й красномовно, не забував про гумор, але залишався дещо педантичним: виявилося, що він журналіст і може розповісти щось цікавеньке про що завгодно. Утім, Кері дратувало, що його витіснили з розмови. Він вирішив залишатися, доки гість не піде. Він замислився, чи упадає журналіст за Норою. Раніше вони частенько говорили про чоловіків, які намагалися фліртувати з нею, і разом із них кепкували. Філіп намагався перевести бесіду на тему, яка була близька лише їм із Норою, але журналіст щоразу втручався і скеровував розмову так, що Кері доводилося мовчати. Він трошки розгнівався на Нору: хіба вона не бачить, що його виставляють на посміховисько? Напевно, вона вирішила провчити його таким чином. Від цієї думки до Кері повернувся гарний настрій. Та ось годинник нарешті вибив шосту, і Кінґсфорд підвівся.

— Мушу йти, — повідомив він.

Нора потиснула йому руку і провела до сходів. Вона зачинила за собою двері й залишалася там кілька хвилин. Філіп замислився, про що вони можуть розмовляти.

— Хто такий цей містер Кінґсфорд? — весело поцікавився він, коли Нора повернулася.

— Ох, він редактор одного з журналів Гармсворта. Останнім часом він чимало мене друкував.

— Я вже думав, він ніколи не піде.

— Я рада, що ви залишилися. Хотіла з вами поговорити. — Нора скрутилася в просторому кріслі, залізши на нього з ногами (маленький зріст дозволяв їй це), і підпалила цигарку. Побачивши знайому позу, яка завжди його смішила, Філіп усміхнувся.

— Ви схожі на кішку.

Нора зблиснула своїми гарними темними очима.

— Мені справді час позбавитися цієї звички. Безглуздо в моєму віці поводитися, як дитина, але мені так зручно сидіти, підібгавши ноги.

— Надзвичайно приємно знову опинитися в цій кімнаті, — зауважив щасливий Філіп. — Ви навіть не уявляєте, як я за цим сумував.

— Чому ж, заради всього святого, ви не приходили раніше? — весело поцікавилася жінка.

— Боявся, — шаріючись, озвався Філіп.

Нора відповіла йому сповненою доброти усмішкою. Її вуста чарівно витяглися.

— Не варто було.

Кері на мить завагався. Серце гупало, мов скажене.

— Пам’ятаєте нашу останню зустріч? Я жахливо з вами повівся… мені страшенно соромно.

Нора спокійно подивилася на нього, але нічого не відповіла. Філіп втрачав голову; здавалося, він щойно зрозумів обурливість свого візиту. Жінка не допомагала йому, тому не залишалося нічого, як бовкнути:

— Ви колись зможете мені пробачити?

А потім, не змовкаючи, він розповів про те, що Мілдред його покинула, і про страждання, через які мало не вкоротив собі віку. Розповів про все, що сталося: про народження дитини, знайомство Мілдред із Ґріффітсом, про своє божевілля, свою довірливість і величезну брехню. Він зізнався, що часто згадував її доброту й кохання й гірко шкодував, що відмовився від них. Лише з нею він був щасливий і знає, що вона — справжня коштовність. Голос у Кері захрип від емоцій. Подекуди він так соромився сказаного, що прикипав поглядом до землі. Його обличчя спотворювалося від болю, однак зізнання дарувало полегшення. Урешті-решт він змовк. Виснажившись, відкинувся на стільці і чекав на відповідь. Він нічого не приховав і в нападі самовикриття намагався зобразити себе ще нікчемнішим, ніж був насправді. Філіпа здивувало Норине мовчання, і він наважився підвести погляд. Жінка не дивилася на нього. Вона зблідла і, схоже, поринула в думки.

— Ви нічого не хочете мені сказати?

Вона здригнулася й почервоніла.

— Боюся, ви пережили жахливі часи, — сказала. — Мені страшенно шкода.

Здавалося, Нора хотіла ще щось додати, але зупинилася, і Філіп іще трохи почекав. Нарешті жінка змусила себе продовжити:

— Я заручена з містером Кінґсфордом.

— Чому ви одразу не сказали? — вигукнув Філіп. — Навіщо дозволили мені принижуватися?

— Вибачте, я не могла вас зупинити… Я познайомилася з ним невдовзі після того, як ви… — схоже, вона шукала слова, які не зроблять йому боляче, — повідомили мені, що ваша подруга повернулася. Якийсь час я страждала, а він був надзвичайно люб’язним зі мною. Він знав, що хтось зробив мені боляче, але, звісно ж, не знав, що це були ви. Навіть не знаю, що я без нього робила б. Я раптом відчула, що більше не можу працювати, працювати, працювати. Я так стомилася і почувалася хворою. Розповіла йому про мого чоловіка. Він запропонував дати мені грошей на оформлення розлучення, якщо потім я одразу вийду за нього заміж. У нього дуже хороша робота, і я не муситиму нічого робити, якщо сама не захочу. Він так кохав мене і так хотів про мене

1 ... 131 132 133 ... 212
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тягар пристрастей людських», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Тягар пристрастей людських"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 24 липня 2023 22:12

Неймовірна книга, книга яка описує життя цікавої творчої людини, однозначно рекомендую!