Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

– Я не знаю, як мені все виправити. Скажи, що зробити. Скажи, і я зроблю…

- Навіщо? – перериває хлопця Кіра, нарешті здіймаючи на нього очі. – Навіщо все це, Ігоре? - Його ім'я як ніж на язику. Його погляд - як меч, що пронизує її наскрізь. Жодна броня, жодна стіна, якою б товстою вона не була, не здатна витримати цей погляд. Він дивиться так, ніби вона для нього - весь світ, весь всесвіт, все його життя.

- Ти потрібна мені. - Тут же відгукується Ігор, не замислюючись, не підшукуючи слова, так, ніби готував відповідь уже давно. – Я не розумів… Я думав, що маю займатися боксом, що це – найважливіше. Я жив так усе своє життя. Задовго до зустрічі з тобою, тож я не зрозумів, що роблю неправильний вибір. Я помилявся. Мені шкода… Шкода, що я зрозумів це так пізно. Якщо те, що ти сказала перед тим, як поїхати, правда, якщо твої почуття не змінилися, дай мені шанс все виправити.

Ігор бере її обличчя у свої руки і притуляється своїм чолом до її лоба. Його слова, такі потрібні, такі важливі, такі щирі, чарівним еліксиром проливаються на її змучене серце і зцілюють глибокі рани, які, здавалося, назавжди залишилися там.

Він каже так щиро, що Кіра вірить. Вірить, забувши про всі свої побоювання, дозволивши собі нарешті відпустити контроль над почуттями.

Кіра схлипує і тягнеться до нього, вже не опираючись самій собі, забуваючи про свої сумніви, страхи, біль, злість, образи. Знову дозволяючи собі сподіватися, радіти, бажати та любити. Вона не зможе його не любити, як не намагайся. Вона не спромоглася забути його за чотири роки розлуки, коли вони були по суті дітьми. Вона пронесла свої почуття, змішані зі страхом, образою, а потім і ненавистю. Вона намагалася їх підмінити злістю, зневагою, жагою помсти, але замінити так і не змогла.

Кохання в ній жило завжди. Заховане, заборонене, заглушене іншими почуттями, воно витримало все і зараз знову пустила своє міцне коріння в її душі.

- Я люблю тебе. Я дуже люблю тебе. – шепоче Ігор перш ніж, його губи нарешті знаходять її. Він цілує її і його поцілунок поєднується з її сльозами. Але ці сльози більше не несуть у собі болю. У цих сльозах прощення і щире, нескінченне кохання.

Кохання, якого так потребували обидва, наївно вважаючи, що їхнє щастя криється в чомусь іншому.

Кохання-порятунок.

Кохання-мрія.