Читати книгу - "Американська пастораль"

помер у 1959 році від другого інфаркту, обидві родини щороку приїздили до Олд-Римрока на День подяки, і, на загальне — крім Дон — здивування, Лу Левов і Джим Двайр стали скоро нерозлийвода і без кінця обмінювалися історіями про часи, коли ще обидва були молодими. Перетиналися два потужні потоки спогадів, і стримати їх було нереально. Йшлося про речі, ще важливіші, ніж католицтво чи юдейство, вели мову про Ньюарк і про Елізабет — і годі було відірвати співрозмовників одне від одного. «Всі іммігранти працювали там, у порту, — Джим Двайр усяку розповідь починав із порту, — на фабриці Зінґера. Там була велика фабрика. Звичайно, був і суднобудівний завод. Але всі, хто приїздив в Елізабет, якийсь час працювали в Зінґера. Деякі діставалися до Ньюарк-авеню — до кондитерської фабрики компанії «Баррі бісквіт». Тобто робили або швейні машини, або печиво. Більша частина таки працювала в Зінґера — їхня фабрика була просто в порту, біля самої річки. Найбільші роботодавці в окрузі». — «Авжеж, усі іммігранти одразу ж після прибуття могли розраховувати на роботу в Зінґера. Найбільше підприємство. Зінґер і «Стендард ойл». Підприємство «Стендард ойл» було в Ліндені. Над затокою. На самому краю передмістя, яке звалося Великий Елізабет… Хто був мером? Джо Брофі. Точно. Він був власником вугільної компанії, а водночас і мером міста. Потім його змінив Джим Керк… А, ну, так, мер Гейґ. Ото вже мав вдачу! Мій зять Нед багато міг би розповісти про Френка Гейґа. Він знає все про Джерсі-Сіті. Якщо ти в тому місті голосував так, як треба, то за роботу міг не хвилюватися. А я знаю тільки про тамтешній стадіон. У Джерсі-Сіті було чудове поле для всіх ігор з м’ячем. Стадіон Рузвельта. Прекрасний. До Гейґа, як ви знаєте, вони так і не дотягнулися, так і не вивели його на чисту воду. Пішов на спочинок і живе в чудовому місці: на узбережжі неподалік від Есбері-парку. Так, добре влаштувався… Тут, бачте, річ у тому, що Елізабет — напрочуд спортивне місто, хоча умов для спорту в ньому майже не було. Жодних зимових стадіонів для бейсболу, куди б ти міг прийти, заплативши, скажімо, п’ятдесят центів. У нас були тільки відкриті майданчики: поле Брофі, стадіон Маттано, стадіон Варананко — усе в муніципальному користуванні. І все-таки в нас були знамениті команди, чудові гравці. Міккі Макдермот у команді приходу Сент-Патрик, Елізабет. Ньюком, кольоровий, також наш хлопець із Елізабет. Живе в Колоньї, але насправді він із міста Елізабет, був пітчером у команді «Джефферсон»… А купання в Артуровій протоці! Це, скажу я вам, було щось із чимось. Точно. Для мене це були канікули. Двічі на рік їздив в Есбері-парк. Так, це були канікули. Купався в каналі під мостом Ґетал. Плавав на спині. Коли приходив додому зі злиплим від бруду волоссям, мати питала: «Що? Знову лазив в Артурову протоку?», а я відповідав: «Що? Купатися в протоці Елізабет-рівер? Чи я здурів?» А волосся ж від бруду аж злиплось і стоїть сторчма…»

Зі свахами було складніше: вони ніяк не могли знайти теми, що давали б простір для бесіди, і пов’язано це було з тим, що хоча Дороті Двайр і проявляла в День подяки певну балакучість — наполовину замішану на нервозності, — предметом її балачок була лише церква. «Спочатку в порту збудували церкву святого Патрика, і Джим був її парафіянином. Німці створили свій прихід при церкві Святого Михайла, поляки — при церкві Святого Адальберта, що була на розі Третьої вулиці та Іст-Джерсі-стрит, а також при церкві Святого Патрика, що була за Джексон-Парком, одразу за рогом. Церква Святої Марії стоїть на півдні Елізабет, у районі Вест-енду, там і жили спочатку мої батьки. Вони володіли там молочарнею на Мюррей-стрит. Церкви святого Патрика, Святого Серця, та що в північній частині Елізабет, Святого причастя і Непорочного зачаття — всі ірландські. І святої Катерини — теж. Це вже віддалеки, у Вестмінстері. Можна сказати, на межі міста. Власне, це вже Гіллсайд, але школа через дорогу ще в Елізабет. Ну й, звісно, наша церква, святої Женев’єви. Спершу вона була під егідою церкви святої Катерини. Маленька дерев’яна церква. Але тепер це величенька гарна церква. Ця будівля… Пригадую, як я вперше зайшла туди…»

Стерпіти таке було важко. Дороті Двайр безупину сипала назвами, й Елізабет перетворювалося в її вустах на якесь середньовічне місто: у безбережних полях працюють селяни, а єдині будівлі, по яких можна орієнтуватися, — шпилі парафіяльних церков, що стирчать віддалік. Дороті Двайр невпинно говорила про святу Женев’єву, святого Патрика і святу Катерину, а Сильвія Левов сиділа навпроти, скута ввічливістю, кивала й усміхалася, але була біла, наче крейда. Вислуховувала до кінця — виручали гарні манери. Тож загалом усе було не так аж страшно, як вони боялися спочатку, та й бачились вони всього лише раз на рік — на нейтральному, нерелігійному ґрунті Дня подяки, коли всі їдять одне й те ж, і ніхто не мусить пирхати з причини не тих страв. Ні тобі галушок, ні фаршированої риби, ні гіркої зелені — лише індичка, величезна індичка на двісті п’ятдесят мільйонів громадян; одна величенна індичка, яка нагодовує всіх. І мораторій на всілякі чужинські страви, чужинські звичаї, релігійну винятковість; мораторій на трьохтисячолітню єврейську тугу, мораторій на Христа, на хрест і на розп’яття, мораторій, що дозволяє всім, хто живе в Нью-Джерсі та в усіх інших штатах, спокійніше, аніж решту року, ставитися до нез’ясовних пристрастей своїх сусідів. Мораторій на гіркоту і жаль, накладений не тільки на Двайрів і Левових, а й на кожного американця, котрий з підозрою позирає на того, хто не такий, як він. Ось вона, чиста американська пастораль, що триває лише добу.

— Це було чудово. У президентській каюті було аж три спальні й вітальня. От що таке в ті часи означало мати звання «Міс Нью-Джерсі». Лайнер трансатлантичної компанії. Гадаю, ніхто не зарезервував оту каюту, і коли ми піднялись на борт, її просто віддали нам.

Дон розповідала Зальцманам, як вони пливли через Атлантику, аби помандрувати по Швейцарії.

— Я ще не була в Європі, і всю дорогу хтось торочив мені: «Франція незрівнянна, ось заждіть, прибудемо вранці в Гавр, і ви одразу відчуєте аромат Франції. Він чудовий». У результаті я дуже очікувала цього, і раненько — Сеймур ще в ліжку, — дізнавшись, що ми швартуємось, кулею вилетіла на палубу і глибоко втягнула в себе повітря. І що ж? —