Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн. 2"

— Чому?

— Тому що я не збираюся своїм коштом утримувати Ешлі Вілкса.

— Ти знову своєї?

— Ні. Але ти спитала про мої мотиви, і я тобі пояснив. І ще одна річ. Не гадай собі, ніби зможеш обдурювати мене з рахунками на свої вбрання та на ведення дому, щоб у такий спосіб заощадити грошей на купівлю зайвих мулів або ще одного тартака для Ешлі. Я пильно стежитиму за твоїми видатками, а що скільки коштує, я вже знаю. Ой, та не вдавай з себе таку ображену. Ти на це здатна. На тебе це цілком схоже. Я взагалі думаю, що ти на будь-що здатна, коли йдеться про Тару або Ешлі. Щодо Тари, то я не заперечую. Але Ешлі я рішуче викреслюю. Я попускаю віжки, моя крихітко, однак не забувай, що в мене є вуздечка й остроги.

Розділ XLIX

Місіс Елсінг наставила вуха у бік холу. Почувши, як хода Мелані завмерла в кухні, де стукіт тарілок та подзенькування срібла засвідчили наближення почастунку, вона обернулась і тихенько заговорила до дам, які з швацькими кошиками на колінах сиділи кружка у вітальні.

— Я особисто не збираюся складати візитів до Скарлет ані тепер, ані коли-будь у майбутньому,— заявила вона, і її холодне елегантне обличчя стало ще холоднішим.

Решта членів жіночого «Швацького гуртка для конфедератських удів та сиріт» тут-таки відклали голки і ще ближче зсунули крісла на коліщатах. Усім дамам страшенно кортіло поговорити про Скарлет і Рета, але присутність Мелані унеможливлювала це. Молоде подружжя щойно напередодні повернулося з Нового Орлеана й оселилося у весільному номері готелю «Національ».

— Г’ю каже, що я повинна скласти візит чемності до капітана Батлера, бо той урятував йому життя,— вела далі місіс Елсінг.— А бідна Фенні з ним заодно і збирається теж піти. Я їй сказала: «Фенні, таж Томмі, якби не Скарлет, зовсім би не загинув. Іти до неї з візитом — це образа його пам’яті». А Фенні не придумала нічого кращого, як відказати: «Мамо, я йду з візитом не до Скарлет, а до капітана Батлера. Він зробив усе можливе, аби його врятувати, і зовсім не винен, що йому не пощастило».

— Ну й дурна ж ця молодь! — вигукнула місіс Меррівезер.— Іти з візитами, теж мені! — Вона обурено випнула свої пишні перса, пригадавши, як нецеремонно Скарлет відкинула її пораду не одружуватися з Ретом.— Моя Мейбел така сама дурна, як і ваша Фенні. Вона каже, що вони з Рене теж складуть їм візит, бо капітан Батлер визволив Рене від шибениці. А я їй кажу, що якби Скарлет не виставлялася так, Рене б нічого й не загрожувало. Татусь Меррівезер і собі лаштується з візитом і плете язиком, як несповна розуму: каже, що вдячний цьому пройдисвітові, хоч би я й думала інакше. Їй же Богу, відколи мій старий побував у закладі цієї Вотлінг, поводиться він геть непоштиво. Іти з візитами, теж мені! Хто як хто, а я вже нізащо не піду. Одружившись із таким чоловіком, Скарлет поставила себе поза товариством. Він був нестерпний ще тоді, як спекулював у роки війни й збивав гроші на нашому недоїданні, але тепер, коли злигався з саквояжниками та пристібаями, коли заприятелював... атож, заприятелював з цим гидким мерзотником, губернатором Буллеком... Іти з візитами, теж мені!

Місіс Боннел — пухкенька темноволоса жіночка з веселим обличчям — зітхнула.

— Вони лише один раз завітають до них просто задля ввічливості, Доллі. Я не певна, чи слід їх за це ганити. Наскільки я чула, всі чоловіки, що брали участь у тому наїзді, збираються завітати, і, гадаю, вони мають рацію. Але мені якось аж не віриться, що Скарлет — дочка своєї матері. Я ж разом з Еллен Робійяр ходила до школи в Саванні, вона була наймиліша з усіх дівчаток, і я її дуже любила. Якби ж то її батько не затявся на тому, щоб вона не одружувалася зі своїм кузеном Філіппом Робійяром! Власне, той хлопець не був такий уже й поганий — просто йому, як і взагалі хлопцям, треба було переказитись. А от Еллен поквапилась і вийшла за О’Гару, що був уже в літах, тож і народила таку дочку, як Скарлет. Та хоч би там що, а я мушу-таки раз їх відвідати в пам’ять про Еллен.

— Сентиментальні дурощі! — переконано пирхнула місіс Меррівезер.— То це ви, Кітті, збираєтесь іти з візитом до жінки, яка вийшла наново заміж, коли ще не минуло й року після смерті чоловіка? До жінки...

— І це ж через неї, по суті, загинув містер Кеннеді,— не дала їй договорити Індія. Голос її звучав холодно й терпко. Думаючи про Скарлет, вона ледве стримувала себе, щоб бути чемною, бо завжди, завжди пригадувала собі Стюарта Тарлтона.— Я вже давно мала підозру, що її з цим Батлером щось пов’язувало й до загибелі містера Кеннеді.

Не встигли дами отямитись від подиву, викликаного такою заявою, та ще й з уст неодруженої панночки, як у дверях з’явилася Мелані. Захоплені своїми пересудами, вони не почули її легкої ходи, і тепер перед господинею дому мали вигляд школярок, яких застукала на гарячому вчителька. До того всього вразила їх і зміна в обличчі Мелані. Вона вся спаленіла з праведного обурення, завжди лагідні її очі пломеніли вогнем, ніздрі тремтіли. Ніхто ще ніколи не бачив Мелані обуреною. Жодна з цих дам і не уявляла, що вона вміє гніватись. Вони всі любили її, але вважали найніжнішою, найпотульнішою з молодих жінок, сповненою пошани до старших і цілком позбавленою власної думки.

— Як ти смієш так говорити, Індіє? — запитала Мелані тихим тремтячим голосом.— До чого ти докотилася зі своїми ревнощами? Мала б трохи сорому!

Індія поблідла, але голови не схилила.

— Я від жодного слова свого не відмовлюся,— відповіла вона коротко. А сама тим чадом напружено думала.

«Чи й справді це я ревную?» — промайнуло в неї.