Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

Взявши на озброєння її слова, я приїхав додому. Припаркувався через дорогу, бо під'їзд до котеджу був зайнятий чиєюсь машиною.

І коли підійшов до хвіртки — з машини вийшов хлопець міцної статури.

— Стояти! Сюди не можна!

— Це мій дім! Хто ти взагалі такий?! Ти вирішив наїхати на мою дружину, га?!

Він оголив кобуру зі стволом.

— Я охороняю цей будинок. І якщо його господиня — ваша дружина... — Він нахилився до рації і щось передав майже пошепки. — Вам краще поїхати добровільно. Інакше вас упакують у мавпятник.

— У мавпятник?! — залився я реготом. — За що?! За те, що я намагався увійти у СВІЙ ВЛАСНИЙ ДІМ?!

Хлопець вивільнив пістолет і взяв його в руку. Поки що — дулом у землю. Але зброя вносила сильну напругу в бесіду. Переді мною був професійний охоронець. І щойно він викликав підмогу.

Чорт!

— Послухай, мужик. Даю тобі дві хвилини, щоб поїхати. Інакше будуть проблеми. У мене — ні. А от у тебе — вже точно.

— Я хочу поговорити з дружиною.

— Її тут немає. Вона в суді.

— Я щойно з суду — вона поїхала. У суді її точно немає. Отже, вона тут.

— Її тут немає, — повторив охоронець і подивився на годинник. — Не дурій. Просто їдь.

— До неї хтось приходив, поки мене не було вдома. Вона сказала, що хтось погрожував їй або щось на кшталт того. Я маю подивитися запис із камери спостереження.

Показав рукою на камеру, наспіх закріплену перед від'їздом.

Проте хлопець похитав головою.

— Гарна спроба. Але ні. Не пущу.

— Ти вже дивився запис?

— Ні. І не збираюся.

— Чому?

— Такої команди не було.

— Якої ще команди? Хто тобою командує взагалі? — Він мовчав. — Ти тут давно стоїш? Давно чергуєш?

— Навіщо тобі це?

— Ти ж не бачиш, що відбувається вночі. Може, в цей будинок хтось пробрався, а ти ніфіга не бачив?!

— Вночі чергує напарник. Охорона цілодобова.

Господи.

Я не можу потрапити у власний будинок. Це капець. Просто триндець. Дружина вважає, що я когось найняв, щоб залякати її. Я не можу подивитися запис з камери спостереження. Яку якраз для цього й купував. Бо помітив, що часто поблизу паркується підозріла тачка.

Я повернувся до машини.

Збирався сісти.

Але звернув увагу на масляну пляму. Зовсім свіжу. А поруч — недопалки. Ціла жменя розтоптаних недопалків. Хтось стояв тут подовгу і спостерігав за будинком. Поки мене не було. Хтось сидів у машині або стояв біля неї. І кидав на узбіччя недопалки.

Чиї вони? Чиї це недопалки?

Я придивився до залишків сигарет.

І мені здалося, що я їх десь бачив.

Повернувся до охоронця, щоб поставити кілька запитань.

— Слухай. Закурити не знайдеться?

— Не палю.

— Точно? Може, твій напарник палить?

— Мужик. У нас ніхто не п'є і не палить на службі. За статутом не дозволено.

Отже, недопалки не його.

І не напарника.

Тоді чиї ж?

— Машина масло жере?

— Що?

— Я кажу, масло не йде в двигуні? Не капає з піддона?

— Та ти що. Вони ж у лізингу. У нас нулячий автопарк. Нічого там не капає. До чого ці запитання? Ти знову нариваєшся?

Я підняв руки вгору і відійшов до своєї машини.

— Просто хочу з'ясувати, хто цей покидьок. Який так гарно мене підставив.

Мені гостро не вистачало деталей.

Усе, що з'ясував: до Яни хтось приїжджав, і тепер вона звинувачує в цьому мене.

Мої найжахливіші побоювання підтвердилися.

Я так боявся, що на Яну може хтось напасти. Не дарма ж присобачив камеру на фасаді. І на тобі. Банально не можу потрапити в будинок, щоб глянути жорсткий диск із записами.

Трясця!

Я їхав до неї в офіс. У надії зустрітися і поговорити. Дізнатися, що ж сталося. Донести до дружини, що це не я був замовник. Я б так ніколи не вчинив.

Але тут...

«Я вагітна»

Телефон завібрував.

На екрані з'явилося зображення одноразового тесту. Даліла надіслала фотографію і підписала її:

«Ти батько».