Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Спалах, Ендрю Вебстер 📚 - Українською

Читати книгу - "Спалах, Ендрю Вебстер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спалах" автора Ендрю Вебстер. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 132 133 134 ... 141
Перейти на сторінку:

Тімур різко повернувся до Святослава.

– Ну, ще довго будемо грати в мовчанку? Викликав? – він змахнув рукою в бік Кіра. – На цього можеш не зважати.

У салоні седана, на екрані магнітоли миготіли цифри – 12:08 до увімкнення. Але Святослав більше не хотів чекати. Він жадав прокинутися просто зараз.

Перукар готував себе до різних сценаріїв: що у Тімура буде ніж, пістолет чи навіть граната. Але до того, що зі шафи виповзе Мрець – він точно не був готовий.

Святослав змушував себе триматися.

– У мене є пропозиція, – ледве вимовив він, хоча наразі зовсім не виглядав як людина, що здатна щось пропонувати.

– Пропозиція цьому дурневі!? – пирхнув Кір. – Краще домовляйся зі мною.

Тімур блискавично зиркнув на нього з ненавистю.

– Замовкни! – гаркнув володар опецька, немовби намагаючись відтіснити Кіра не лише словами, а й самою силою волі.

Така реакція сімнадцятого змусила Святослава задуматися: невже перед ним справжній Мрець? Тімур розмовляв із ним надто вільно, ніби з настирливим знайомим, а не з кимось, хто повернувся з потойбіччя. Та й сам Кір поводився… дивно.

Щось тут не так.

Святослав вдихнув глибше і, не піднімаючи погляду на бліде лице Кіра, запитав:

– А ви, я вибачаюся… хто?

Мрець скривився у посмішці:

– Якщо казати мовою Тімура, то я той, хто приходить зі шафи. Але ким я є, чи був, – це неважливо. Важливе лише те, ким я стану, коли повністю займу його місце.

Святослав помітив, як вуста Тімура сіпнулися від люті.

– Цього ніколи не буде! – вигукнув він, ступаючи вперед.

Тепер для колишнього власника перукарні все стало на свої місця, він навіть зміг зітхнути з легким полегшенням. Шок від того, що Інший настільки реальний і здатний змінювати подоби, звісно не відпускав, але головне – перед ним не був справжній Кір, якого Святослав власноруч добив біля музею.

– Ось саме про цю «хворобу» – Святослав кивнув у бік Мерця Кіра, хоч простягнути руку в його сторону далося нелегко, – я й хочу поговорити, Тімуре. Вона ж заважає тобі жити, чи не так?

– Я не хвороба.

Тімур та Святослав проігнорували цю репліку.

Сімнадцятий задумливо поглянув на свої долоні, потім на шафу, на того, хто з неї вийшов, і нарешті – на горизонт.

– Цікавий хід, Святославе. Але ця «хвороба» – мій клопіт. Що тобі до неї?

– Ну, ти б мене дуже здивував, якби сказав, що нічого не шукаєш.

– Того, кого ми розшукували, більше немає серед живих, – Мрець Кір розтягнув губи у зловтішній усмішці, вказуючи на себе. – Ми хотіли його розірвати на шматки. Він запроторив нас до в’язниці, а потім ще й до божевільні.

– Так, його більше немає, – швидко підтвердив Тімур. – І більше ми нічого не шукаємо.

Святослав, здається, зрозумів: сімнадцятий якимось чином зумів приховати від свого «друга з шафи» справжню причину, чому вони розшукували Кіра. І це було цілком логічно – той навряд чи дозволив би Тімуру спокійно заволодіти автомобілем, який мав з ним покінчити. Святослав вирішив, що така ситуація тільки грає йому на руку.

– Якщо він був твоїм найлютішим ворогом, то навіщо ти прийняв його подобу? – запитав Святослав у Кіра.

Той на мить змовк, облизав губи – точно так, як інколи робив сімнадцятий.

– Щось на зразок трофея – якби прикріпити череп ворога до пояса чи до байка, – нарешті відповів він. – А ще… мені просто подобається злити Тімура.

Така поведінка друга з шафи лише підтверджувала слова діда Єфима: разом із мозком у «дітей Єлисейових» розблоковується ще щось. І це «щось» було надто схожим на самого Тімура. Це не окрема сутність, що існує поза сімнадцятим, а, схоже, його частина.

Святослав мимоволі задумався, а що як і в нього могло б статися подібне роздвоєння? Згадав мозок у шафі, й відчув холодок уздовж спини. Добре, що тепер у нього є «Leganza».

– Зрозуміло, доволі оригінально, – Святослав посміхнувся, хоча й без особливого ентузіазму.

На магнітолі світилося 7:59, і він відчував, що потрібно поспішати, якщо хоче втілити свій план.

– Звалище кіосків та магазинчиків, майже за містом, неподалік від Бориспільської траси. Я буду там ще до півночі.

– Можеш не розпинатися, я вже майже зрозумів, де ти, – відповів Тімур. – Чого ти хочеш?

– Очевидно, що твої здібності сильніші за всіх інших, подібних до нас.

– Власне, як і твої, – Тімур озирнувся навколо. – Цей сон, без сумніву, твоїх рук справа.

Глянувши на вивіску готелю «При дорозі», Святослав кивнув.

– Так, ти маєш рацію.

– Якщо тебе це потішить, у мене таке не вийде. У кожного з нас свої привілеї, – Тімур глибоко вдихнув і посміхнувся однією половиною обличчя, наче іншу спаралізувало.

Кір зі шафи мовчки спостерігав за ними.

– Все дуже просто: Боні й Клайд, Бетмен та Робін, або «Зелена книга». Ось така пропозиція, – спокійно промовив Святослав.

Тімур мовчав секунд п’ятнадцять, намагаючись збагнути, про що йдеться, а потім різко випалив:

– Що ти взагалі верзеш? Який ще Бетмен і Робін?

– Вони ділили одні колеса на двох, Тімуре.

– Що?! – у сімнадцятого округлилися очі, і раптом до нього дійшло. – Неочікувано...

– Про що це він? – Кір підозріло поглянув на Тімура.

– Про фільми, мертвяку. Про фільми, – відповів той, ухиляючись від прямої відповіді.

– Саме так. Час ти вже знаєш, місце також. Чекаю на твоє рішення, – Святослав постукав по дверцятах седану.

Він не став уточнювати, що Тімур має прийти сам. І так було ясно – інакше в нього просто не вийде.

Мрець Кір зі шафи зробив кілька кроків уперед, зводячи брови.

– Що він має на увазі, Тімуре?! Ти щось від мене приховуєш?! – його голос сповнився напруги. – Ненавиджу загадки! Відповідай мені!

Тімур розтягнув вуста в дикуватій усмішці й мовчав, знову нагадуючи того самого божевільного, якого колись корчив із себе на телебаченні.

1 ... 132 133 134 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спалах, Ендрю Вебстер», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Спалах, Ендрю Вебстер» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Спалах, Ендрю Вебстер"