Читати книгу - "Українське письменство"

Найкраще авторові вдалися зарисовані просто з натури сценки та картини родинного життя. Тут у неї більше артизму, більше руху і більше правди. До найкращих речей в збірнику, на нашу думку, належать: «Сашко», «З літопису мебльованих покоїв п. Білецької», «На етюди» та «Марко і його мама» із серії «Дні волі». Автор має безперечний дар спостереження і свіжі фарби.

Миле враження справляє «Мій осінній спочинок», але йому бракує викінченості, і конструкція надто близько нагадує «Intermezzo» Коцюбинського. Дати під оповіданням немає, але залежність од Коцюбинського ясна і без неї.

1918

Декламатор Д. Паночіні, без сумніву, матиме успіх на нашому книжковому торзі: обидва його попередники — двотомна «Розвага» Коваленка і Грінченкові «Досвітні огні» давно уже вийшли з продажу. Зараз це єдина антологія, яку може дістати аматор української поезії.

Книжка д. Паночіні, як і всі видання такого роду, розкладає матеріал не по авторах, а по темах і по характеру поезій і прозаїчних уривків. Всіх одділів 4: І — так званий Declamatorium (у д. Паночіні він дуже химерно названий: «До серця людського», так, наче до людського серця тільки він один і промовляє), II — чиста лірика, уривки для мелодекламації («З настроїв і вражень»), III — гумористичний одділ («Бризки сміху і сатири») і IV — проза.

Що торкається до вибору поезій, — то д. Паночіні слід би було дати, нам здається, більшу кількість нового матеріалу, поновити хоч трохи той запас, що увійшов до «Розваги» та «Досвітніх огнів». Нова українська поезія представлена в збірнику зовсім слабо.

З Олеся вибрано 4—5 речей, і при тому далеко не кращих: «Ластівко, вийди», «Ой не квітни, весно», «Чари ночі»; з Чупринки тільки один «Вальс» з потворним: «Стук-стук… диб-диб… одбивають ноги, ноги смілу силу перемоги»; з Карманського — не блискучі і не характеристичні для його творчості пісні: сентиментальна — «Віють вітри, деревина гнеться» та «бурлацька»: «Мати вмерла десь в острозі». В виборі з поетів старшого покоління смаку більше. Приємно занотувати, що д. Паночіні виявив себе вибагливішим, ніж упорядники «Огнів» та «Розваги». Але і тут без непорозумінь не обійшлося. В одділ Declamatorium «по старій пам’яті» попав Кононенків «Заповіт Ярослава Мудрого», твір хоча і патріотичний, але з художнього боку не вартий доброго слова, а в одділ гумористичний — така малоросійщина, як «На тім світі» Кузьменка.

Поруч Кузьменка в тому ж одділі — mirabile dictu! — глибока поема Франка «Страшний суд», де елементи сатири і «Бризки сміху» в загальній концепції ніякого значення не мають.

В одділі прози всього три речі: «Дим» Винниченка, одна річ Дніпрової Чайки і одна — Чернявського; дякувати Богові, немає ні пані Міре, ні перекладу «Буревестника».

Вигляд збірника, папір і друк — непогані.

1918

Кілька місяців тому в київських книгарнях з’явилася нова книжка поезій Карманського, «Al fresco», четверта з черги, коли не брати під увагу його юнацької «Теки самовбивці»… Прегарно видана, в делікатній обкладинці, вона становить живий контраст з убогою зовнішністю теперішніх київських видань; суцільна, витримана в одному настрої, вона являється немовби гострим докором нашим наддніпрянським поетам, які й досі не знають, чим повинен бути збірник поезій.

Нова збірка Карманського належить до обсягу сатири; «віршована проза», — атестує її сам автор. Тема її — перебування галицької освіченої суспільності на чужині під час російської окупації, «лихоліття віденської Одіссеї». Розроблено сю тему в тоні гострого і гіркого сарказму. Читаєш, і мимоволі спадає на думку, що фарби, якими виписано картину, приготовано на тій славетній, все роз’їдаючій (крім кінських копит) Стіксовій воді, про яку оповідають грецькі міфологи. Епіграф звучить, як акт обвинувачення: «Возлюбили єсте злобу, п’янство, лжу, жажду, гордость, скупость і прочая неправди, а не уповаєте правдою спастися».

Вістря обурених «ямбів» Карманського звернено проти провідників галицької суспільності в часі війни, проти патентованих ц. к. патріотів, великих людей, що «в крузі самих батьків сідають на совіт». Вся сила книжки в різкому протиставленні сторін народного горя, безумства і жаху війни і — сервілізму та «високої» політики народних вождів. З одного боку — «пожариська сіл», «дух заглади», що проноситься над