Читати книгу - "Феномен Фенікса"

— Ах, який дріб’язок!

— Не іронізуйте. Наука над цією проблемою б’ється-мордується. Тому ми своїм клієнтам з благословління Фізико-технологічного інституту пропонуємо квантову телепортацію. Що таке квант, ви хочете запитати? Пригадайте свої, безперечно вже призабуті шкільні знання. Де частка — носій властивостей якого-небудь фізичного поля.

— В принципі я уявляю, що це за спосіб пересування, адже про нього стільки останнім часом пишуть.

— Телепортація — геніальний винахід наших фізиків!

— Зрозуміло. Але в деталях я ще не уявляю цей процес.

Я безпомічно закліпав. Дама— референт зжалилася над моїм дрімучим невіглаством.

— Телепортація, — тоном шкільного педагога, який втокмачує очевидні істини безнадійному учневі, — це коли людина чи об’єкт зникає. Ясно що в одному місці. Наприклад, на нашій Землі. А в другому, наприклад, в Туманності Андромеди…

— З’являється?

— Але не сам об’єкт вигулькує чи людський індивідуум, а його копія. Точна при тому.

— ???

— Бачите, оригінал в точці відправлення сканується. Себто фіксуються всі дані про нього, потім інформація блискавично переноситься в потрібне місце.

— Щось я не второпаю, шановна пані, що переноситься? — в цей час робот служка приніс мені склянку холодної води, але я подумав, що треба було б випити чогось міцнішого в даній ситуації. — Сам об’єкт чи його копія?

— А ще розгадуєте таємниці для часопису «НТ-Р», — дорікнула мені хоч і сувора, але всезнаюча дама. — Переноситься, себто телепортується не сам об’єкт, а точна інформація про нього. А вже в потрібному місці по ній «будується» об’єкт. Точніше, його копія. Не з речовини оригіналу, а з інших тотожних атомів.

— Гм… Виходить, в Туманність Андромеди було послано не самого командора у плоті, не Хому Мак-Макогіна, а лише його копію?

— Ви попали нарешті в точку, шановний добродію. Копію Хоми Мак-Макогіна ми й послали туди, куди він забажав — в галактику Андромеди на якусь дуже важливу міжзоряну конференцію чи симпозіум. Рівно через мить… А мить, як ви знаєте, дуже короткий проміжок часу, момент. Якась частка секунди. Пху і все! Так ось, через мить — раз і два! — він уже був за вказаною адресою. За мільярди мільярди кілометрів в Туманності Андромеди. Це і є так звана квантова телепортація. В чому її суть? — запитала мене дама-референт.

Але про це я запитав її, тож вона змушена була мені розжувати:

— Припустимо, в іншій галактиці треба створити вашу подобу. Для цього вас треба досконало вивчити, щоби досьє на вас було грубезним. Від і до. А вже тоді повний опис вашої сутності неповторної та фізіології і послати туди, куди й треба — в іншу Галактику.

— А там…

— Правильно, там відновлять вашу точну копію. На основі надісланих нами даних про вас. Себто, повторюю: ми телепортуємо не сам об’єкт, а лише його стан. Оскільки ж атомні частинки з яких ми складаємося, тотожні і всюди одинакові, хоч у нас, хоч в інших світах, там створять точно такий об’єкт. Себто в Туманності Андромеди, отримавши дані про Хому Мак-Макогіна і заходилися створювати його точно копію.

Дама-референт майже весело на мене дивилася, виявившись, між іншим, ще й нічогенькою особою розпрекрасної жіночої статі. «Ось що таке жіночка посмішка» — мигцем подумав я. — Сувора на вигляд дама, а посміхнулася і нате вам — просто чарівне жіноче створіння…» Але моя лірика миттєво і зникла, як дама-референт, погасивши посмішку, знову стала суворо-офіційною. З її подальшої розповіді я збагнув нарешті жахливу річ і відчув, як у мене на лобі виступив піт. Чомусь холодний.

— І ви… ви командора Хому Мак-Макогіна перед телепортацією його копії, розіклали на Землі? На елементарні частинки?

— Звичайно, — спокійно — надто спокійно! — відповіла сувора дама. — Але що вас, я не розумію, так схвилювало? Це миттєва операція — розкладання людини на елементарні частинки. Заведуть об’єкт, тобто людину, в апаратну, натиснуть відповідну кнопку — бух, бах, б-ба-абах! Лясь, торох!.. Спалах світла і ваш комендор, якого ви розшукуєте, вже матеріалізувався в Туманності Андромеди, Куди світло, повторюю, летить аж цілих два мільйони років. А в нас — бух, б-бах…

— … лясь, торох? І — все? І подорож завершена?

— Саме так.

Я з трудом перевів подих. А перевівши, по-простому, по-народному, як то робили мої далекі предки, — незважаючи на присутність дами, рукавом витер з лоба холодний піт. І хоч витер мовби ж культурно, дотримуючись народної традиції, освяченої віками, але вихована дама аж зморщилась — мабуть мій вчинок видався її взірцем мого безкультур’я.

— Стривайте, стривайте… Я починаю здогадуватися. Хоче повірити в це мені чомусь не хочеться. Отже, командора Хому Мак-Макогіна ви розіклали на елементарні частинки…

— Ви мислите цілком логічно, — сувора дама змушена таки була похвалити мій розумовий потенціал.