Читати книгу - "Вовк-тотем"

— не важливо, чи були вони давніми гунами, дінлінами чи тюрками, чи жили вони в Давньому Римі, чи в Індії, чи в Радянському Союзі, — вони змогли виявити цим тваринам усю повагу людства до них. Він нахилився й торкнуся своїм носом мокрого носа Вовчика, а той несподівано, як цуценя, лизнув його за підборіддя. Для Ченя це стало джерелом піднесення й зворушило його. Це вперше Вовчик виражав йому довіру. І це означало, що його стосунки з ним просунулися ще на крок уперед. Він повільно смакував цю чисту дружбу й відчував, що його життя продовжилося кудись далеко-далеко вглиб віків. Якоїсь миті він навіть раптом відчув, що став старим-старим, однак до сих пір має дике й наївне серце, як за часів дитинства людства.

Єдине, що турбувало його в усіх цих роздумах, це те, що це вовченя він не підібрав покинуте в степу і воно не було сиротою, мати якого померла від хвороби чи загинула на полі бою. Ті випадки підбирання й вигодовування, про які він думав, були сповнені природної й первісної любові, але його випадок належав до насилля; й крадіжки і був сповнений штучної старанності. Він заради того, щоб задовольнити свої прагнення до сенсацій і досліджень, навмисне пішов усупереч логіці тих чарівних оповідань про вовків і людей, що передавалися в світі до сих пір. І він час від часу турбувався, що вовчиця, яку пограбували, прийде помститися. Можливо, в цьому й полягає бездушність і безнадійність наукового й цивілізаційного процесу? Однак він хотів би, щоб Тенґер розумів цю бездушність і новітню дикість, адже його вихідним бажанням було таким чином потрапити до духовної сфери степових націй, у якій царює вовк-тотем.

Ерлан уже доїв свою порцію їжі й потихеньку підійшов до Ченя. Щоразу, коли Ерлан бачив, що Чень бере на руки Вовчика й масажує йому животик, він підходив ближче і з цікавістю спостерігав за ними обома, а іноді навіть міг підходити до Вовчика й лизати його живіт. Чень Чжень простягнув руку й погладив Ерлана по голові; собака злегка скривив до нього губи, мов посміхаючись. З тих пір, як Чень Чжень узяв на виховання Вовчика, дистанція між ним і Ерланом раптом скоротилась. Може, він сам теж має якийсь дикий і вовчий запах? І Ерлан почув його? Тоді цікаво виходить: у дикому степу спільно живуть дика людина, такий же дикий собака й справжній дикий вовк! Від такої думки раптово змінилося його відчуття власного віку — він ніби став набагато старшим. Він раптом повністю й по-справжньому пережив увесь час від давнини до сьогодення, і чим реальнішим ставало його усвідомлення давнини, тим довшим він сприймав своє життя. Невже тому сучасні люди так хочуть потрапити в первісні й дикі умови, щоб зазнати екзотичних відчуттів? Невже поринати в своє підсвідоме потрібно для того, щоб у цьому зворотному напрямку «продовжити» своє життя? І його власне життя видавалося ще більш дивовижним, ніж історії мауглі.

Чень Чжень відчував, що з тих пір, як він захопився степовими вовками, доля занепадницької, слабкої й нікчемної крові в його жилах почала ніби зменшуватись, а натомість по жилах потекла якась зовсім незнайома йому дика кров. Його життя стало здоровішим і набагато змістовнішим порівняно з попереднім — одноманітним і без смаку. Він поступово зрозумів, чому «Любов до життя» стосується вовка в агонії і чому Ленін перед смертю просив свою дружину читати йому це оповідання Джека Лондона. Слухаючи історію боротьби не на життя, а на смерть між вовком і людиною, Ленін і заснув вічним сном, а його душу поніс до Маркса, можливо, вовк-тотем іншої нації. Тож якщо навіть великі люди, доля яких чудово склалася, переносилися в дикі умови в пошуках життєвих сил, що вже казати про нього — звичайну людину?

Думки Ченя поступово йшли далі й далі. Він раптом зрозумів, що справжній сенс життя полягає не в русі, а в боротьбі. Життя всіх ссавців починається з того, що мільярд агресивних сперматозоїдів влаштовують лови на яйцеклітину й атакують її, хвиля за хвилею, масово гинучи при цьому. Ті ж сперматозоїди, які тільки рухаються, але не борються, повністю й безжально відбраковуються й виводяться з тіла разом із сечею. І тільки той сперматозоїд-герой, який був найбільш упертий у боротьбі, зможе по трупах мільярда своїх братів успішно здійснити атаку й проникнути в яйцеклітину й об’єднатися з нею в зародок нового життя. У цей час яйцеклітина постійно виділяє смертельну рідину — саме для того, щоб знищити всіх слабких і не здатних до боротьби сперматозоїдів. Але якщо життя зароджується в боротьбі, отже, боротьба є сутністю життя. У світі було багато великих землеробських цивілізацій, яких знищили, а все тому, що землеробство — це здебільшого мирна праця; а от мисливство й скотарство, мореплавство, торгівля й промисловість постійно й скрізь перебувають у стані жорсткої конкурентної боротьби, включаючи мисливство й наземні війни, війни на морі й торгові війни. У сучасному світі найбільш прогресивні й розвинуті нації складаються з нащадків скотарів, моряків, торговців і промисловців. От і нечисленні монголи, затиснуті між двома великими країнами в бідних і холодних високогірних районах Північної Азії без виходу до моря, не зникли, з чого очевидно, що їхня воля до боротьби й життя набагато перевершила життєздатність давніх землеробів Єгипту, Вавилону чи Індії.

Вовчик почав безладно крутитися на колінах у Ченя — той уже знав, що це він хоче опорожнитися. З іншого боку, маля побачило Ерлана й хотіло з ним погратися. Чень розкрив руки, і Вовчик миттю зістрибнув на землю; залишивши там мітку, він весело кинувся до Ерлана. Велетень радісно захекав і розлігся на землі, вдаючи іграшкову «гору» для цуценят. Вовчик виліз на спину Ерлана й почав дуріти. Цуценята також хотіли піднятися туди й приєднатися до гри, однак Вовчик скидав їх на землю своїм писком. Він гарчав, демонструючи свій авторитет і те правило, що хто зайняв гору, той і князь. Раптом двоє песиків разом пішли в атаку на Вовчика й схопили його — один за вухо, інший — за хвіст, після чого всі втрьох скотилися на землю з Ерланової спини. Тепер усі троє цуценят притисли Вовчика до землі й почали кусати. Сірий щосили відбивався від них, піднявши лапи й чинячи неабиякий