Читати книгу - "В сузір’ї Дракона"

— А тебе не дивує, що на фотографії замість українського хлопця Петька Паляниці ми побачили тубільця з Мексики?

— Тепер вже, здається, ні. Лише вражає. Я ще не відаю, чи загиблий Петько і нині сущий Альфредо — одна й та ж особа, але душа в них, здається, спільна. Точніше, в Альфредо Куса душа Петька Паляниці. Після загибелі українського хлопчика вона переселилася в мексиканського тубільця Альфредо — от і все. Десь тут поруч залиті водами Дніпрогеса ті скелі, з яких і розбився Петько.

— З одним, однак, уточненням: не він, а його тіло. А душа, залишивши тіло, переселилася в іншого хлопчика.

— І ти цьому віриш?

— А ти?

— Що з того, вірю я чи ні, як воно так і є, Альфредо — це копія, якщо так можна сказати, Петька Паляниці. Його друга сутність. Іншими словами, його друге життя. Тільки й того, що національності у них різні. Але для переселення душ національність не відіграє ніякої ролі, головне, що душа людська і в людину переселяється.

— Себто друге перевтілення Петька Паляниці?

— Так.

— Тоді ставимо крапки над «і»: реінкарнація? — швидко запитала дружина, запитала про те, про що ми, не змовляючись, думали осібно.

— Ти хочеш сказати, що реінкарнація — це вже не така й вигадка? — питав я про те, про що думав у ті дні. — Іншими словами: і після смерті існує життя? Тільки або в іншому вимірі планети Земля, або в інших краях нашого. Але неодмінно в іншій личині, де національність та все інше, пов’язане з цим, ніякої ролі не грає. Ти це мені хотіла повідати, дорога?

— Якщо знаєш, то нащо питаєш?

— Але в мене запитань більше, аніж відповідей на них. Чи бодай пояснень. Отже: ре-ін-ка-рна-ці-я?

— Я досить наслухалася про неї. Власне, начиталася. Але ніколи й подумати не могла, що зіткнуся з цим феноменом у житті, — коли вмовкла, губи її все одно ворушилися, наче сама з собою розмовляла, сама себе переконувала чи навпаки, відганяла од себе думки, на які не було відповіді. — Реінкарнація, — зрештою озвалася. — З латини перекладається так: ре — зворотно, назад, ін — в, карна — тіло, плоть. Себто переселення назад у тіло. Закон реінкарнації входить до багатьох релігій Сходу. Наприклад, біблія індуїстів «Бхачавагіта» вчить, що безсмертна душа періодично міняє зношене тіло на нове, як ми змінюємо одяг, якщо він нам стає чомусь непридатним. Це знали жерці Давнього Єгипту, Греції. А ось у християн закон реінкарнації, перевтілення душ було «відмінено» на П’ятому Вселенському соборі. Але це точнісінько так, якби наприклад Академія наук та раптом відмінила всесвітній закон тяжіння — він що, після такої «відміни» зник би? Така ситуація і з законом реінкарнації.

— Невже й справді ніхто не помирає Назавжди?

— У це треба вірити.

— Вірити чи так воно і є?

— Цього я тобі ще не готова відповісти з глибоким переконанням, мій любий чоловіченьку. Але дуже хочу, аби ніхто й ніколи не помирав назавжди. І ми в тім числі, як надійно, звичайно, нам час. Так ось у тій книзі розповідається — і таких прикладів історія знає багато — про жінку, яка під гіпнозом раптом заговорила на якомусь скандинавському наріччі… Про існування якого вона до того й гадки не мала. Виявилось, що то — застаріла шведська мова, яка вже давно вийшла з ужитку.

— Тобто жінка в одному із своїх попередніх життів була шведкою. І жила у ті давні часи, коли застаріла сьогодні мова була ще в ужитку?

— Так. Як Альфредо Крус колись, будучи Петьком Паляницею, жив у цьому селі — ось звідки він знає українську. Тоді вона була його рідною мовою. Потім, вже в наступному своєму житті в Мексиці він про неї забув. Як і про своє попереднє життя в Україні на березі Дніпра нічого не пам’ятав. Потрібний був поштовх, щоб хлопчик все пригадав. Таким поштовхом і стала для нього українська мова, що її Альфредо почув від нас… І він негадано заговорив нею, сам цьому дивуючись, бо ж не знав, звідки у нього взялася чужа і незнана йому мова. То виходить, що й справді ніхто… не помирає назавжди? Невже можливий такий феномен, як життя після фізичної смерті? На момент такого сумного і тяжкого явища, як фізична смерть, що її не уникнути кожному, хто народився і живе на планеті Земля, біоенергетичний згусток людини, себто душа (для інших — аура) відокремлюється від фізичної оболонки, званої тілом… Тіло смертне, тлінне і недовговічне, душа ж — дарунок Бога — вічна і безсмертна. Бо тіло помирає (одіж тлінна), а душа непідвладна смерті, вона лише міняє місце перебування…

«Душа в сто тисяч разів легша, аніж розум, — стверджував Вівекананда, індійський мислитель-гуманіст, релігійний реформатор та громадський діяч, — але настільки ж вона сильніша від нього. Душа — наділена світлом, що потужніше, аніж електрика, яскравіше, аніж сонце чи місяць…»

На дев’ятий день по смерті тіла душа залишає цей світ і направляється до одного із семи каналів виходу біоенергетичного поля Землі. (У Вернадського — ноосфера). До Творця. Всевишнього. Господа. Небесного Батька — називайте Його, як хочете, суть від цього не зміниться. На сороковий день душа зливається з біополем Землі, займаючи нішу в одному з його шарів, не розчиняючись у ньому, а неодмінно зберігаючи свою індивідуальність. При цьому вона не тільки згадує про останнє своє перевтілення, але й про попереднє життя (чи попередні, якщо їх було кілька). Ось тоді й з’явиться перед нею завдання для наступного перевтілення.

Скільки минає часу від фізичної смерті тіла і до нової реінкарнації? В кого як. Вважається, що від кількох тижнів до кількох сторіч. (Хоча в тих сферах, де перебуває душа в очікуванні призначення на перевтілення — це одна мить, адже плину часу там не відчувається, його взагалі там немає). За вченням східних релігій,