Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

Від захоплення їй не стоялося на місці, а Ковпервуд, мов зачарований, дивився на неї. Він знемагав від бажання сказати їй, наскільки вона прекрасна, наскільки вона люба йому.

— Чудова, — чітко промовив він, — тільки ви, Береніс.

З хвилину вона дивилася на нього, тримаючи рибку у витягнутих руках. Він бачив, що дівчина не знає, як поставитися до його слів. Багато чоловіків уже виявляли до неї перебільшену увагу. До компліментів вона звикла. Але тут було інше. Юнка нічого не відповіла, тільки зиркнула на нього, і погляд її сказав: «Мені здається, зараз вам більше нічого не треба казати». Потім, бачачи, що він зрозумів, і збентежений, і схвильований, Береніс весело наморщила носик і сказала:

— Це — як у казці. Нече вона припливла до мене з іншого світу.

Ковпервуд зрозумів. До неї не можна наблизитися раптово. А тим часом щось таки пов’язувало їх — дружба, взаємна симпатія. Вони обидвоє це відчували. Але виховання в аристократичній школі, світські умовності, необхідність створити собі авторитет у суспільстві, консервативні погляди її знайомих — все це було дуже природне в ній. Будь він вільний, думала Береніс, вона б, звісно, вислухала його до кінця, тому що він, справді, дуже цікавий. Але так... А Френкові цього дня стало ясно, що Береніс — єдина жінка, з якою він би з радістю одружився, аби тільки вона погодилася.

47. «Американський сірник»

Після того як Ковпервуд, напустивши всім пилу в очі своєю пожертвою трьохсот тисяч на телескоп, отримав потрібні йому кредити, вороги його на час принишкли, але тільки тому, що не вигадали ще способу розправитися з ним. Громадська думка, зворохоблена часописами, все ще була проти нього. Але термін його концесій закінчувався лише через вісім-десять років, а за цей час він міг набути незламної могутності. Оточивши себе інженерами, керівниками, юристами, Френк із блискавичною швидкістю будував тепер лінії своїх надземних доріг, одну за іншою. Одночасно він готував пастку ворожим йому чиказьким банкам, надаючи їм через Відера, Кафрата й Едісона онкольні позики, щоб у разі кризи притиснути їх. Отримавши в своє розпорядження величезну кількість акцій та облігацій і керуючись звичайним своїм правилом — не виплачувати більше шести відсотків дивідендів дрібним акціонерам, котрі не належать до числа засновників його компаній, Ковпервуд наживав скажені гроші. Коли траплялася нагода розподілити більший прибуток, він негайно випускав нові акції, продавав їх на біржі, а різницю клав собі в кишеню. З кас своїх незліченних компаній він забирав величезні суми під виглядом тимчасових позик, а потім, за його вказівкою, слухняні виконавці відносили їх на рахунок витрат на «будівництво», «обладнання» чи «експлуатацію». Словом, він, як досвідчений вовк, нишпорив гущавиною, яку сам же і створив для себе.

Слабким місцем нового підприємства Френка — надземних доріг — було те, що перший час не доводилося чекати від них прибутків. До того ж надземні дороги почнуть конкурувати з його старими компаніями наземних міських залізниць і якоюсь мірою можуть навіть скоротити прибутки. А в акції цих компаній, як і в акції надземних доріг, у нього були вкладені величенькі суми. Якщо з якоїсь причини курс різко знизиться, всі відразу захочуть збути ці папери з рук, від чого вони ще більше впадуть в ціні, і йому ж самому доведеться їх скуповувати, щоб врятувати становище. Боячись фінансових буревіїв і фінансових репресій, фінансист став нагромаджувати резерв у державні зобов’язання, який вирішив довести до восьми або навіть десяти мільйонів доларів. Він поставив на карту дуже багато і не хотів бути захопленим зненацька.

Коли Ковпервуд брався за будівництво своїх надземних доріг, не було ніяких підстав припускати, що в Америці найближчим часом може вибухнути фінансова криза. Але незабаром виникли непередбачені ускладнення. Це був час розквіту трестів, у всій їхній дутій пишноті. Вугілля, залізо, сталь, нафта, машинобудування і ряд інших найважливіших і найприбутковіших галузей промисловості були вже «трестовані», а такі, як шкіряна, взуттєва, линво-мотузяна тощо, потрапляли в усе більшу залежність від спритних і нерозбірливих у засобах махлярів. У Чикаґо Шрайхарт, Генд, Арніл, Меррил і ще з десяток таких же акул багатіли не по днях, а по годинах, стаючи на чолі все нових і нових монополій, бо дрібніші хижаки, котрим бракувало вільних коштів, задовольнялися крихтами з панського столу і незмінно запрошували їх у засновники.

Тим часом серед широких верств нації росло переконання, що нагорі засіла купка функціонерів-титанів без душі і без серця, котрі прагнуть закувати народ у ланцюги рабства. Жертви злиднів і невігластва, ці маси врешті-решт вхопилися за програму одного західного політичного діяча, котрий обіцяв їм порятунок від усіх негараздів, і з самовідданою вірою стали його підтримувати. Цей апостол, зауваживши, що золота в обігу стає все менше і менше, що гроші та кредити нації захопила в свої руки жменька монополістів-банкірів, котрі розбишакують заради особистої наживи, побачив порятунок у тому, щоб збільшити кількість обігових грошей. Це, як він вважав, полегшить отримання кредитів і знизить позичковий відсоток. Срібло, яким рясніли надра Америки, мало карбуватися вільно, при цьому державі належало узаконити постійний паритет обох металів, виходячи зі співвідношення однієї вагової одиниці золота до шістнадцяти одиниць срібла. Тоді меншість ніколи не зможе більше закабалити більшість за допомогою грошей. Срібної монети буде стільки, що ні центральним банкам, ні фінансовим махлярам, котрі стоять на чолі цих установ, вже не вдасться встановити свою владу над грошовим ринком.

Це була, безперечно, утопія, мрія жалісливого серця, але вона породила запеклу боротьбу за керівні посади в уряді. Фінансова верхівка, боячись навіть подумати про те, на що могли наштовхнути народ теорії новоявленого політичного лідера, повела боротьбу як із ним, так і з тими елементами Демократичної партії, які його підтримували. Рядові члени обох партій — ті голодні та спраглі, котрих завжди зневажала і та, й інша сторона — зустріли його як посланого небом рятівника, нового Мойсея, котрий прийшов вивести їх із пустелі злиднів і відчаю. Горе політичному вождю, котрий проповідує нову доктрину порятунку і за своїм м’якосердям пропонує панацею від усіх соціальних негараздів! Йому воістину уготований терновий вінок.

Ковпервуд, як і інші фінансисти, ставився вороже до цієї, на його думку, божевільної ідеї — підтримання паритету між сріблом і золотом законодавчим шляхом. Він називав це