Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

— Кинь вченого, інакше я стрілятиму! — наказав Андрій, сподіваючись, що у разі чого куля пройде крізь вченого, не зачепивши його, і дістанеться до демонеси.

Натібріс ніяк не відреагувала, а лише продовжувала висмоктувати життя з Євсія. Вчений ставав дедалі худішим і ось-ось міг перетворитися на мумію.

Побачивши, як впав Степан, Катя не могла залишатися осторонь. Вона швидким кроком пройшла повз Андрія прямо до Натібріс.

— Ні, стій! — журналіст спробував схопити Катю за руку, але промазав, а вже в наступну секунду вона була за межею досягання.

Нарешті подих відновився, руки почали слухатися. Степан почув крик і підвівся на лікті, в голові у нього гуділо. Проте він був у свідомості і цілком усвідомлював те, що відбувається. Детектив підвівся якраз вчасно, щоб побачити, як Катя замахується пляшкою на Натібріс.

Тримаючи пляшку, вона відчувала, наскільки легкою та стала. Катя шкодувала, що вилила більшу частину води. Вона лише сподівалася, що і цієї кількості вистачить. Перший удар прийшовся у праву щоку демонеси, на якій одразу з’явилося почервоніння від опіку.

Натібріс відірвалася від Євсія, який вже був дуже худим і ледь дихав. Вона спробувала вдарити Катю, так само як і Степана. Але дівчина якраз занесла пляшку для другого удару і випередила демонесу, залишивши на правій руці ще один опік.

Цей другий удар збив Натібріс з пантелику, вона не розуміла, що їй треба зараз робити. На це Катя і розраховувала. Замахнувшись зверху вниз, з усієї сили вона опустила пляшку на ліву руку демонеси, якою вона і тримала вченого. На руці одразу з’явилися пухирі. Від болю вона зашипіла і нарешті відпустила Євсія.

Катя досить легко підхопила вченого. Тепер він був дуже легеньким і важив менше за неї. Тож дівчина відтягнула його на кілька метрів від Натібріс, а заразом і відходила з лінії вогню.

— Стріляй! — скомандував Степан, підвівшись на ноги.

Андрій натиснув на спусковий гачок. І знову пістолет вистрілив без жодного патрона. Пересмикнувши затвор, він знову вистрілив, а потім ще раз. Дві невидимі кулі поцілили в груди і одна в живіт. Але Натібріс продовжувала стояти на місці.

Рани, що з’явилися, були не такими серйозними, як перша. Витягнувши багато життєвої сили з Євсія, вона змогла мінімізувати шкоду для себе. Проводячи рукою по своєму тілу, вона хитро посміхалася. Рани затягувалися.

— Подивимося, як ти впораєшся з цим… — Степан несподівано з’явився перед обличчям Натібріс. Він стояв так близько, що було достатньо трохи потягнутися і можна було б її поцілувати. Замість цього він максимально швидко підняв свою праву руку і загнав її в груди демонеси.

Його звичайна права рука так і висіла, нічого не роблячи. А от напівпрозора рука копошилася десь глибоко, намагаючись щось знайти.

— Не ти одна таке можеш робити… — зі злістю процідив Степан.

В той же самий час Натібріс нічого не могла сказати, їй сперло подих. Із горла було чутно лише якесь булькотіння.

Все це тривало не більше, ніж пів хвилини, тож Андрій та Катя не встигли зрозуміти, що саме робить Степан. Доки він не дістав свою напівпрозору руку, над якою ширяв великий незрозумілий чорний уламок, з якого лилося чорне сяйво.