Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

— А ось так, стерво! — Степан зробив кілька великих стрибків і з усієї сили вдарив демонесу в щелепу.

Натібріс не очікувала удару, навіть не бачила детектива, доки він не відізвався. Тож не встигла захиститися і впала на землю поряд з досі непритомним Євсієм.

Шокований Андрій не міг промовити ні слова. Його почало трусити від страху і відчуття нереальності того, що зараз відбувається. Він багато чого встиг побачити за останній час, але воскресіння бачити довелося вперше. З рук випав пістолет.

Катя, яка стояла за журналістом, просто посміхнулася, побачивши живого Степана. Вона досі не знала, що саме відбулося у лісі.

— Ти… — страх в голосі змішався зі злістю. Натібріс була впевнена, що вбила Степана. Плюнувши кров’ю на землю, вона трохи підвелася і провела рукою по рані, з якої досі витікала кров, забарвлюючи білий сарафан у червоний колір. — Ти повинен бути мертвим! — підіймаючись на ноги, вона скривилася. Цього разу рана не зникла без сліду. Кров зупинилася і запеклася. Рана затягнулася кривавою кіркою. — Я витягла твою душу! — процідила крізь зуби. Нарешті вона підвелася на ноги і підтягнула лямки сарафана, прикриваючи груди.

— Сюрприз, стерво! — не церемонячись, Степан вдарив її ще раз.

Цього разу Натібріс встигла ухилитися, тож кулак поцілив в плече. Але вона встояла, хоч і довелося виставити ногу назад, щоб отримати додатковий упор.

— Я вирвала твою душу і розвіяла її по вітру! — продовжувала вона злитися, одночасно намагаючись приховати біль у грудях. Але обличчя її видавало.

— Не всю душу, а лише її частину… — несвідомо Степан потягнувся до своїх грудей — він відчував цю порожнечу всередині себе.

— Що ж… Я це виправлю! — Натібріс знову направила свою руку в груди детектива.

Андрій знову не встиг відреагувати, все було настільки швидко, що він лише встиг підняти пістолет з землі. А рука демонеси досягла детектива.

От тільки цього разу все пішло не за її планом. Степан схрестив перед собою руки, захищаючи і груди, і свою душу. Рука Натібріс досягла рук детектива і нічого не сталося. Вона просто вперлася в руки, так, як це було б при звичайних обставинах.

— Що це таке? — вона спробувала ще раз, але результат був тим самим.

Руки Степана ледь помітно рябили. Його напівпрозорі руки душі створювали резонанс, не дозволяючи демонесі знову проникнути у груди і дістати душу.

— Як ти це робиш? — не розуміла вона.

— Це не я, — єхидно посміхнувся Степан, — це твоя заслуга! — він спробував ще раз її вдарити. Але Натібріс перехопила його руку і щосили вдарила детектива в живіт. Степана розвернуло, він зміг зробити кілька кроків, перш ніж впав і закашлявся від болю.

Одразу після цього Натібріс скривилася і схопилася за те місце, де була рана. Кірка тріснула, і кров знову заливала сарафан, який вже майже весь був багряного кольору. З-під сарафана показалися перші криваві патьоки.

Андрій пересмикнув затвор, сподіваючись, що зможе ще раз вистрілити.

— Що нам робити? — прошепотіла Катя. Але журналіст нічого не відповів, він тримав демонесу на прицілі.

— Як ви мене всі дістали! — злість з її голосу нікуди не зникла, вона лише посилилася, але тепер додалася ще й втома.

Без зайвих слів, однією рукою, вона підняла непритомного Євсія і впилася в його губи.

Ніхто з трійці не розумів, навіщо вона це робить, доки не помітили, як щоки вченого стали впалими. Його шкіра зблідла, на ній з’явилася дряблість.

— Що, що вона робить? Що нам робити? — почала швидко тараторити Катя.

— Вона його «випиває»! — здогадався Андрій. — Вона відновлює сили! Скоро вона викине його сухе тіло, таке ж, як ми бачили у лісі.

— Треба її зупинити! — нарешті Степан доєднався до своїх друзів.

— Як? — останні пів години принесли багато потрясінь, тож Катя не могла зібрати думки докупи і вигадати хоч один дієвий спосіб, як зупинити демонесу.

— Не знаю, будемо якось пробувати…

— Радий тебе бачити живим… — Андрій відчував провину, що кинув друга, навіть не перевіривши пульс.

— Я теж радий знову бути живим!.. — Степан поплескав Андрія по плечу. — Ти все ще можеш стріляти з цієї штуки? — кивнув на пістолет.

— Сподіваюся, що так…

— Тоді будь готовий, коли вона відпустить вченого, засади в неї кілька своїх… невидимих куль... — Степан потер руки перед виконанням важкої справи. Він пішов до Натібріс, збираючись відірвати її від Євсія, перервати процес передачі життєвої енергії.

Андрій навів пістолет на Натібріс, чекаючи сигналу.

Позаду них почувся гуркіт: провалився третій поверх. Купа іскор та вуглин розлетілися в різні сторони, підпалюючи найближчі до будинку дерева. Знову почулося шипіння і ще більше вибухів акумуляторів, ніж минулого разу. На це звернула увагу лише Катя. Від гуркоту вона присіла та прикрила голову.

Коли весь гуркіт стих, вона озирнулася, щоб перевірити, чи все гаразд. Будинок досі стояв, хоча вже був готовий розвалитися в будь-який момент. За кілька метрів від себе, на землі, вона побачила пляшку з водою. Від жару майже весь лід розтанув. У воді плавала невеличка крижинка. Катя підняла пляшку і почала шукати кришку, яка повинна була бути десь поруч.

Степан впевнено пішов до Натібріс. Замахнувшись, він цілився кулаком в район рани, що була у грудях. Але вона вчасно повернулася, і удар прийшовся по ребрах. Демонеса скривилася і на секунду відірвалася від вченого. І лише для того, щоб завдати удару у відповідь. Цей удар був сильнішим, ніж минулий. Тепер Степана відкинуло на кілька метрів.

Коли детектив впав на землю, з його легенів вибило все повітря. Він хрипів, набираючи маленькі дози кисню. Степан намагався перевернутися на бік, щоб стало легше дихати. Але ніяк не вдавалося. Його напівпрозорі руки, якими він ворушив, не могли синхронізуватися зі звичайними руками, які просто лежали на землі. І саме в цей момент він зрозумів, що має зробити.

Катя нарешті змогла знайти кришку від пляшки. Закрутивши її, дівчина якраз вчасно підняла голову, щоб побачити, як Степана відкинуло від удару.