Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

— Сподіваюся, я не полечу до центру Землі… — розігнавшись, він стрибнув «щучкою» у свої груди, наче пірнав у воду.

Душа повністю увійшла у тіло.

Майже пів хвилини нічого не відбувалося. Аж тут Степан захрипів, набираючи повні груди повітря, і закашлявся. Він повернувся на спину, поступово навчаючись знову дихати.

Очі перестали бути скляними, туман за ними розвіявся. Наче раніше за ними просто горіло світло, але нікого не було вдома — тепер же господар повернувся, а за ним повернувся і усвідомлений погляд.

Кліпнувши кілька разів очима, він відчув нестерпний біль, наче в них насипали піску. Довелося їх заплющити, почекати, доки очі наповняться сльозами, щоб змочити пересохлу роговицю.

Степан відчував все своє тіло, кожну його клітинку. І воно нестерпно боліло. Наче забуло, як це — бути живим.

Довелося пролежати кілька хвилин на спині, щоб деякі больові пульсації почали зникати. Нарешті він трохи розплющив повіки. Дерева видавалися трохи розпливчастими, але це вже було хоч щось. Зробивши глибокий вдих, Степан не відчув болю, хоча прокашлятися все ж довелося.

Поволі він почав підводитися, щоб сісти зручніше. Зовнішній світ ставав дедалі чіткіший, очі нарешті почали фокусувати погляд. Прийшов час перевірити м’язи і те, наскільки добре його слухається тіло.

Виставивши праву руку назад і обпершись об землю, щоб притримати своє тіло, Степан протягнув ліву руку вперед, щоб бачити її і швиденько почав нею трусити.

В якийсь момент здалося, що зір все ж таки підводить його чи грає злий жарт. При такому швидкому русі здавалося, що у нього дві руки. Спочатку вгору підіймалася напівпрозора рука, а за нею слідувала звичайна тілесна рука. При русі вниз все повторювалося.

Не розуміючи, що відбувається, він протер очі і змінив руки місцями. Тепер він почав швидко махати правою рукою. Спочатку все було гаразд, але чим швидше він ворушив рукою, тим помітнішою була напівпрозора рука, що рухалася трішечки швидше.

— Якого дідька? — Степан із цікавістю та невеликим острахом спостерігав за тим, як відбувається розсинхронізація руки між тілом та душею.

Нарешті йому набридло махати, і він зупинився. Рука була прямо перед його очима, з нею все було нормально. Степан кілька разів стиснув долоню в кулак, повертів рукою в різні сторони. Він не відчував жодного дискомфорту чи проблеми. Окрім порожнечі в грудях.

Всівшись зручніше, він доторкнувся до своїх грудей, туди, куди Натібріс загнала свою демонську руку. На тому місці не було ніякої діри, рани чи будь-яких інших пошкоджень. Фізично Степан був здоровим. Постраждала його душа.

Не поспішаючи, він підвівся на ноги, звикаючи і до них. Його трохи хитало, але ноги все ж утримували тіло. Роблячи повільно кроки, Степан підійшов до найближчого дерева і обперся об нього рукою. Із цікавості він почав швидко розгойдувати ногу вперед назад, роблячи напівкола. Розсинхронізації не було. Видихнувши з полегшенням, що душа випадково не випаде з тіла, не поспішаючи, він пішов до палаючого будинку.

Над лісом підіймалися чорні клуби диму. Запах гару вже досягав і капсули, з якої вилізла Натібріс. Степан виразно відчував все це і починав перейматися, як би так не сталося, що весь ліс спалахне, наче сірник.

Крок за кроком він все краще відчував своє тіло, його межі. Тремтіння зникло з ніг, тепер він йшов впевненим кроком, пришвидшуючи свою ходу. Одночасно він крутив головою і розводив руки в різні сторони, робив повний оберт. Всіляко розминав свої м’язи для реваншу з Натібріс.

Почулося кілька вибухів зі сторони будинку. Степан присів і почав прислухатися. Більше не було ніяких дивних звуків.

Навприсядки він повільно наближався до палаючого будинку, який вже було помітно крізь дерева. М’язи ніг почали нити вже через кілька метрів, і його почало хитати зі сторони в сторону. В якийсь момент він не втримав рівновагу і почав завалюватися на лівий бік. Різко виставивши руку в сторону, Степан сподівався обпертися об землю і втримати рівновагу.

От тільки від різкого руху виставилася напівпрозора рука душі, в той час, як звичайна рука продовжувала обпиратися об коліно. Степан повалився на землю, вдарившись лівим плечем.

— Та щоб тебе… — тихо процідив крізь зуби. Він поворушив лівою рукою, зараз вона працювала, як треба.

Зітхнувши, Степан піднявся на ноги, але цього разу він не так низько присідав і вирішив додатково нахилитися. Щоб залишатися непоміченим якомога довше.

Зупинившись на достатній відстані, нарешті він зміг спостерігати за тим, що відбувається. Андрій та Катя все ще були живими. Журналіст підіймався з землі, тримаючи дріт для занурення у віртуальну реальність, намагаючись погрожувати Натібріс. Але та лише розсміялася у відповідь.

Степану здалося, що це зачепило Андрія, бо далі він витягнув розряджений пістолет, пересмикнув затвор і направив на демонесу. В цей момент він зрозумів, що друзі без нього не вистоять. Степан потягнувся до своїх кишень у пошуках запасного магазина для розрядженого пістолета і згадав, що забув його у куртці. Він тихо вилаявся. Але робити було нічого, його друзям все ще була потрібна допомога. Тож вже не дуже приховуючись, детектив вийшов з-за дерев і наближався до будинку.

Андрій стояв та погрожував Натібріс, а та лише сміялася над ним. Аж раптом пролунав постріл, якого Степан зовсім не очікував.

Стоячи ліворуч від Натібріс, він помітив, як вона одразу побіліла. Демонеса опустила свій сарафан і трималася руками трохи нижче грудей.

— Як це? — зі страхом в голосі запитала вона.

Саме в цей момент Степан зрозумів, що це його шанс завершити розпочату справу.