Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

На борту корабля розташувалися швидко, банально закинувши речі у свої кімнати, зібралися в кабінеті, щоб обговорити справи.

— То що ми маємо? — запитала я в Антуана.

— Поки що просто заворушення біля підприємства, які заважають налагоджувати його роботу. Притому місцеві правоохоронні органи не поспішають втручатися.

— А ті хто працював на підприємстві як вони?

— Їм не дають пройти на їхні робочі місця "мітингувальники". Притому там не зрозуміло чого конкретно вони хочуть. У мене склалося враження, що підприємство банально хочуть віджати і захопити. Хлопці поки що тримаються і істот бандитської зовнішності не пускають, але й працювати не можуть.

— А що ми можемо зробити, — сказала я тихо, — думаю, потрібно прибрати бандитів. Скільки їх там?

— Кілька десятків, — сказав Герман, — найрозумніше, щоб це робили місцеві правоохоронні органи. Потрібно з ними поспілкуватися, я так думаю.

— Ти маєш рацію. Антуане, ти дізнавався, чому у наших із ними не склалося?

— Та незрозуміло, вони їм телефонували, просили допомогти. Їх банально проігнорували.

Я усміхнулася напевно виглядало з боку трохи кровожерливо, думка була нахабна до неподобства. Якщо зв'язки є, ними потрібно користуватися.

— Що задумала? — запитав серйозно Антуан, наші хлопці дивилися на мене серйозно.

Я сіла нормально в кріслі, до цього майже лежала, дивилася в стелю.

— Побути нахабною дівчинкою, від якої складно позбутися. Як думаєш, у мене вийде, — невинно поплескала віями.

Анутан розсміявся.

— А якщо серйозно, — відсміявшись, сказав він.

— Ну сам посуди, ми купили підприємство, яке забезпечує... Скільки робочих місць?

— Кілька тисяч, там майже все місто працює.

— Ось, значить, щоб воно працювало вигідно майже всім. І потрібно зрозуміти кому не вигідно й усунути. Сподіваюся мирним шляхом. А так взагалі планую сходити до місцевих поліцейських і мило поговорити.

— Уже ж говорили.

— Погано говорили, якщо немає результату. Будуть упиратися піду на крайні заходи, — скривилася — хоча сподіваюся, до цього не дійде.

Антуан почервонів, потім побілішав.

— Не нервуй, з ним цілком можна домовитися, маючи козирі. І будучи в міру милою і поступливою.

— Та ну тебе, — відмахнувся наставник — ручки в нього загребущі. Одружить тебе, і нічого не зможеш зробити.

— Антуане, — сказала я суворо, наставник навіть підібрався від моєї інтонації, я так не дозволяла собі з ним розмовляти, — я вийду заміж тільки за того, кого кохаю, і коли буду готова. І ні хто не змусить зробити мене це проти волі. Буде потрібно сама переловлю всіх придурків і здам у каталажку. Скільки нам летіти? — уже спокійно запитала я.

— Дві доби.

— Вибач, що я так грубо сказала.

— Ні, ти маєш рацію. І ти вже не та маленька дівчинка, що була до того нещасливого польоту. Уже не ховаєшся від проблем.

— Там ніде було сховатися, — сказала я тихо. — Давайте краще добре подумаємо, що ми будемо робити в різних ситуаціях. Потрібно прорахувати всі варіанти, навіть найгірші. Отже, зараз підприємство не працює, робітники вдома сидять?

— Майже. Деякі намагаються самі прогнати бандитів. Але зустрічають збройний опір, і це все переходить у конфлікт. І їх ні хто не розганяє, самі розходитися. На щастя ще нікого не вбили, тільки трохи покалічили.

— А хто їм намагається чинити опір? — запитала здивовано.

— Хлопці з охорони підприємства. Вони вже майже всі в лікарні. Частина з них під час спроби захоплення були всередині будівлі і завдяки їм утримують від захоплення.

— Отже, після прильоту відразу йду в поліцію.

— А якщо відмовлять допомогти? — з хитрим прищуром запитує Антуан.

— Дивлячись хто відмовить. Якщо рядовий службовець піду вище і там на скільки високо прийдеться піднятися залежить від цих хлопців. Але якщо дійду до самого верху. Я їм співчуваю. Буду скаржитися, — кажу з хитрою посмішкою.

— А якщо тут не вигорить? — ставить цілком логічне запитання заступник Нейтана Артем.

— Тоді ваш вихід, хлопці, — сказала я. — Впораєтеся?

— Так, — кажуть хлопці разом.

— Сподіваюся, до цього не дійде. До речі, потрібно дізнатися, як хлопці з охорони і коли будуть повністю здорові. У них є ці апарати інтенсивного відновлення?

— Так, — сказала Антуан.

— Потрібно, щоб до нашого прильоту всі були на ногах, це збільшить нашу чисельність і це ті, хто зможуть виступити на нашому боці, якщо раптом по-хорошому не вийде. Зможемо організувати їхнє лікування звідси?

— Так, — каже з усмішкою наставник, — у тебе добре голова варить, швидко все схоплюєш.

— Ви з батьком добре навчили. Подзвониш? — він кивнув і пішов дзвонити.

— А мені б із Його Величністю переговорити, — сказала я задумливо і подивилася на Германа — допоможеш?