Читати книгу - "Ловець снів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Млинці , — сказав Сірий.
— Ага, я вже зрозуміла. Кави до них?
— Так, будь ласка.
Вона закрила блокнот і пішла. Сірий одразу ж повернувся до замкнених дверей кабінету Джонсі, охоплений черговим нападом гніву.
«Як ти це зробив? — запитав він. — Як ти міг це зробити звідти?»
І Сірий із серцем штурхнув ногою двері. Але він був не тільки злий, зрозумів Джонсі. Він був наляканий. Тому що, коли Джонсі міг втручатись у його дії, весь план опинявся під загрозою.
«Не знаю, — відповів Джонсі, і за великим рахунком це було правдою. — Але не переймайся. Краще поснідай, і смачного. Я просто тебе трохи розіграв».
«Навіщо? — Сірий усе ще кипів від гніву. Усе ще пив із джерела емоцій Джонсі. І йому це подобалося, від чого він лютився ще більше. — Навіщо ти це влаштував?»
«Вважай, що це розплата за те, що ти намагався мене тут підсмажити, поки я спав», — відповів Джонсі.
Оскільки в ресторані мотелю майже нікого не було, Дарлін повернулася з замовленням майже відразу. У Джонсі виникла ідея перевірити, чи зможе він керувати своїми губами доволі довго, щоб вимовити щось образливе (наприклад: «Дарлін, чи можна вкусити твою зачіску?»), але він усе ж таки вирішив цього не робити.
Вона поставила на стіл тарілку, поглянула з сумнівом і пішла. Сірий, дивлячись на яскраво-жовту гірку омлету і темні смужки бекону (не просто дуже просмаженого, а майже обвугленого, у найкращих традиціях «Дайзартс») очима Джонсі, відчував не менший сумнів.
«Ну ж бо, налітай, — сказав Джонсі. Він стояв біля вікна, тішачись і з цікавістю спостерігаючи, як розгортаються події. Чи можуть яйця і бекон вбити Сірого? Навряд чи, зате, можливо, тварюка хоча б заробить нетравлення шлунка. «Давай, Сірий , їж. Bon , курво, appйtit ».
Сірий знайшов у пам’яті Джонсі, як правильно користуватися столовими приборами, потім на зубцях виделки підняв крихітний шматочок омлету і поклав його до рота Джонсі.
А далі була сцена дивовижна і сміховинна. Сірий жадібно проковтнув усе величезними шматками, зупиняючись тільки для того, щоб умочити млинці в псевдокленовий сироп. Йому сподобалося все, але найбільше бекон.
«М’ясо! — почув Джонсі радісний крик — таким голосом розмовляло чудовисько в одному з фільмів жахів тридцятих років. — М’ясо! М’ясо! Смак м’яса!»
Кумедно… Утім, можливо, це не так уже й кумедно, швидше навіть моторошно. Крик новонародженого вампіра.
Сірий роззирнувся, аби переконатися, що за ним ніхто не спостерігає (увага патрульного тепер була цілком поглинена великим шматком пирога з вишнями), узяв тарілку і вилизав жир широкими рухами язика Джонсі. Закінчив він трапезу злизуванням липкого сиропу з кінчиків пальців.
Повернулася Дарлін, підлила кави, подивилася на порожні тарілки.
— Непогано. Золота зірочка за чистоту, — усміхнулася вона. — Що-небудь іще?
— Ще бекону, — сказав Сірий і, пошукавши в пам’яті Джонсі потрібний термін, додав: — Подвійну порцію.
«Бодай ти вдавився», — подумав Джонсі, але без особливої надії.
— Піду підкину дров у грубку, — сказала Дарлін. Сірий цього коментаря не зрозумів і навіть не спробував знайти його значення в пам’яті Джонсі. Висипавши два пакети цукру в каву, він роззирнувся навколо, чи не дивиться хто, і висипав третій пакетик собі до рота. Очі Джонсі прикрилися на секунду, поки Сірий віддавався насолоді.
«Ти можеш отримувати це в будь-який час», — сказав Джонсі крізь зачинені двері. Тепер він дізнався, як почувався диявол, коли завів Ісуса на гору і спокушав його всіма царствами на світі. Ні добре, ні якось особливо погано, просто робив свою роботу, продавав крам.
Ось тільки… Це дійсно було приємно. Тому що він усе-таки дістав Сірого, пробився до його свідомості. Не сказати щоб спричинив страждання, але принаймні роздражнив. Змусив пітніти маленькими кривавими крапельками бажання.
«Здавайся, — вмовляв Джонсі. — Ставай одним із нас. Мої почуття можна досліджувати роками. Вони ще доволі гострі, адже мені немає й сорока».
Сірий не відповів. Він знов озирнувся, вилив штучний кленовий сироп у каву, випив, гучно прицмокуючи, і став нетерпляче чекати на офіціантку з другою порцією бекону. Джонсі зітхнув. Усе одно що розмовляти з правовірним мусульманином, котрий якимось чином потрапив на ульотну вечірку в Лас-Веґасі.
У дальшому кінці ресторану над аркою висіла табличка: «НІЧЛІГ ДЛЯ ВОДІЇВ ДУШ». У короткому проході, що починався за нею, були розташовані телефони-автомати. Там стояло кілька водіїв, які, напевне, пояснювали своїм дружинам і начальству, що не встигнуть повернутися вчасно, бо застрягли через снігову бурю в Мейні, сидять у мотелі «Дайзартс» (відомому обізнаним людям як «Дайпердз», подумав Джонсі) на південь від Деррі, де й стирчатимуть у найкращому разі до завтрашнього полудня.
Джонсі відвернувся від вікна з видом на мотель і подивився на стіл, уже майже повністю заставлений його старими улюбленими дрібницями. Був там і телефон, блакитний «Трімлайн». Чи вдасться зателефонувати по ньому Генрі? Хоч живий іще Генрі? Джонсі вважав, що живий, бо якби Генрі помер, то він би відчув його відхід — можливо, тіні в кабінеті стали б іще густішими. «Елвіс залишив будівлю, — нерідко говорив Бобер, коли знаходив знайоме ім’я в некрологах. — От же ж паскудство». Джонсі не вірив, що Генрі вже залишив будівлю. І цілком імовірно, що Генрі ще себе покаже.
8
Другу порцію бекону Сірий проковтнув, не вдавившись, але, коли шлунок раптом звело, тривожно закричав:
«Ти отруїв мене!»
«Заспокойся, — відповів Джонсі. — Тобі просто потрібно звільнити трохи місця, друже мій».
«Місця? Що ти…»
Шлунок знову стиснувся, і він осікся.
«Я хочу сказати, що нам потрібно поспішити в кімнату для хлопчиків, — сказав Джонсі. — Господи, ви, хлопці, в шістдесяті стільки разів людей викрадали, невже ви так нічого й не дізналися про анатомію людини?»
Підійшла Дарлін і, залишивши чек, пішла собі. Сірий узяв папірець.
«Залиш їй п’ятнадцять відсотків на столі, — порадив Джонсі. — Це чайові».
«П’ятнадцять відсотків — це скільки?»
Джонсі скрушно зітхнув. І це повелителі Всесвіту, перед якими ми, якщо вірити фільмам, повинні тремтіти? Нещадні міжгалактичні загарбники, які не знають ні як посрати, ні як чайові порахувати?
Новий спазм плюс легкий, беззвучний вихід газу. Газ мав запах, але не ефіру. «Дяка Господу за маленькі радощі, — подумав Джонсі й звернувся до Сірого: — Покажи чек».
Джонсі глянув на зелений папірець крізь вікно кабінету.
«Залиш їй півтора долара. — І коли Сірий завагався: — Це добра порада, мій друже. Залишиш більше, і ти для неї станеш найщедрішим клієнтом за вечір. Залишиш
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець снів», після закриття браузера.