Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Євангелія від Ісуса Христа 📚 - Українською

Читати книгу - "Євангелія від Ісуса Христа"

347
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Євангелія від Ісуса Христа" автора Жозе Сарамаго. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 135 136
Перейти на сторінку:
Вони тихо й непомітно наблизилися до шатрів, а тоді кілька з них, озброєні мечами та списами, вдерлися на територію табору, й головний над ними закричав: Де тут той, хто називає себе царем Юдейським? — потім гукнув іще раз: Нехай вийде той, хто називає себе царем усіх юдеїв! — і тоді Ісус вийшов зі свого шатра і сказав: Я — цар Юдейський. Марія Магдалина, плачучи, вийшла з ним. Тоді підійшов до нього один із солдатів і, зв’язуючи йому руки, тихо сказав: Якщо попри те, що сьогодні ми тебе схопимо, ти все ж таки колись станеш моїм царем, пам’ятай про те, що я прийшов схопити тебе за наказом іншого, й тоді ти накажеш мені схопити його, і я виконаю твій наказ, як виконую сьогодні наказ того іншого, а Ісус йому відповів: Цар не хапає іншого царя, бог не вбиває іншого бога, для того, щоб хапати та вбивати, й були створені прості люди. Коли Ісусові також обплутали мотузкою ноги, щоб він не міг утекти, він тихо промовив, ніби звертаючись сам до себе: Пізно спохопилися, я вже втік. У ту мить Марія Магдалина гірко заголосила, а Ісус їй сказав: Ти ще не так заплачеш по мені, а вам, жінки, теж доведеться багато плакати, коли настане подібний час для всіх тих, котрі тут стоять, і для вас самих, але ви повинні знати, на кожну з пролитих вами сліз пролилися б у майбутньому тисячі, якби я самохіть не погодився прийняти смерть. І обернувшись до того, хто був головним над воїнами, сказав йому: Відпусти людей, які були зі мною, я цар Юдейський, а не вони, і, не сказавши більше ні слова, пішов, оточений вояками. Сонце вже досить високо підбилося в небі й висіло над дахами Віфанії, коли великий натовп людей з Ісусом попереду, який ішов між двома вояками, що тримали в руках обидва кінці мотузки, яка зв’язувала його, рушив у напрямку Єрусалима. Відразу за Ісусом ішли його учні та жінки, чоловіки були у гніві, жінки схлипували, але пуття було однаково мало і з гніву перших, і зі схлипувань других. Що нам робити? — тихо перемовлялися вони між собою, напасти на вояків і спробувати визволити Ісуса, можливо, загинувши в цій сутичці, чи розбігтися до того, як надійде наказ схопити й нас, а що вони були неспроможні зробити вибір між першим і другим, то не робили нічого і просто йшли за військовим підрозділом, тримаючись дещо поодаль. Через певний час вони побачили, що військовий загін зупинився, й спочатку не зрозуміли, з якої причини, навіть подумали, що надійшов інший наказ і вояки тепер звільняють Ісуса від пут, але щоб таке припустити, треба мати надто буйну уяву, й дехто з них її мав, але навіть такої уяви було б не досить, аби уявити, щó там насправді сталося. А там сталося те, що вояки справді розв’язували вузол, але не той, якими були затягнуті пута Ісуса, а той, що урвав життя Юді Іскаріоту, який висів на смоковниці, що стояла біля дороги, по якій вели Ісуса, висів із туго затягнутим на шиї зашморгом, слухняний учень, котрий зголосився виконати останню волю вчителя. Командир підрозділу подав сигнал двом своїм підлеглим перетяти мотузку й опустити тіло. Ще теплий, сказав один із них, певно, Юда Іскаріот сидів на гілці смоковниці, уже з накинутим на шию зашморгом, і терпляче чекав, коли з-за повороту дороги з’явиться Ісус, щоб стрибнути вниз у мирі з власним сумлінням, як людина, що чесно виконала свій обов’язок. Ісус підійшов — вояки не стали йому заважати — й довго дивився на обличчя Юди, спотворене недавньою агонією. Він ще теплий, повторив вояк, і тоді Ісус подумав, що міг би, якби захотів, зробити для цього чоловіка те, чого він не зробив для Лазаря, воскресити його, щоб він міг іншого дня, в іншому місці померти своєю природною смертю, якої ніхто не може уникнути, смертю далекою й нікому не відомою, замість одержати безсмертя, позначене вічною зрадою. Але відомо, що тільки Син Божий обдарований спроможністю воскрешати людей, такою спроможністю не наділений цар Юдейський, який тут стоїть і чий дух німує, а руки та ноги зв’язані. Командир загону сказав: Залиште його тут, нехай його закопають жителі Віфанії або з’їдять круки, але спершу обшукайте тіло, чи немає при ньому чогось цінного. Підлеглі виконали його наказ, але не знайшли нічого. Жодної монетки, сказав один із них, і в тому не було нічого дивного, скарбником громади був Матвій, який знав свою справу, бувши митарем у ті часи, коли його звали Левій. Йому нічого не заплатили за донос, прошепотів Ісус, а стражник, що почув його слова, відповів: Йому пропонували гроші, але він сказав, що має чим заплатити свої борги і, схоже, він розквитався за все цілком. Загін рушив далі в дорогу, дехто з учнів зупинився і з жалем дивився на тіло свого колишнього товариша, але Іоанн сказав: Облишмо його, він не з наших, але інший Юда, якого звали Тадей, із ним не погодився: Любимо ми його чи не любимо, але він залишається одним із нас, ми не знаємо, щó з ним робити, але він наш. Ходімо далі, сказав Петро, наше місце не біля ніг Юди Іскаріота. Твоя правда, сказав Хома, наше місце біля Ісуса, але зараз воно порожнє.

Вони прийшли нарешті в Єрусалим, й Ісуса привели в Синедріон, раду, яка складалася зі старійшин, первосвящеників та книжників. Голова Синедріону був задоволений, побачивши Ісуса, і сказав йому: Я тебе остерігав, але ти не хотів мене слухати, й тепер твоя гординя не зможе тебе захистити, а твоя брехня тебе занапастить. Яка брехня? — запитав Ісус. Та, що ти цар Юдейський. Я — цар Юдейський. А по-друге, та, ніби ти — Син Божий. Хто тобі сказав, що я називав себе Сином Божим? Усі про це кажуть. А ти їх не слухай, я — цар Юдейський. Тоді зізнайся, що ти не Син Божий. Повторюю, я — цар Юдейський. Стережися, бо навіть цієї однієї брехні вистачить, щоб засудити тебе на смерть. Я сказав те, що сказав. Гаразд, тоді я накажу відвести тебе до римського прокуратора, який неодмінно захоче познайомитися з чоловіком, який прагне прогнати його з цієї країни, а країну забрати з-під влади цезаря. Звідти стражники повели Ісуса до палацу Понтія Пілата, а що вже поширилася чутка, що схопили того, хто називає себе царем Юдейським, хто розігнав

1 ... 135 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Євангелія від Ісуса Христа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Євангелія від Ісуса Христа"