Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

У Ями є сестра Ямі, у Йіми теж є сестра — Йімак. У «Ріґведі» невиразно відлунює міф про інцест Ями та Ямі; у цьому міфі брат і сестра виступають як прабатьки людства. В іранській міфології Йіма — першолюдина, перший земний цар, а в індійській міфології Яма — перша земна людина, яка померла й проклала шлях до потойбічного світу. І якщо земні підлеглі Йіми спершу не знали смерті і питання, де жити, розв’язувалося збільшенням землі, то Яма — перша людина, яка пізнала смерть і проклала шлях до світу предків.

Яма — збирач людей, дає притулок померлим, смерть — шлях Ями. Він стоїть на межі світу богів і світу людей, його мати — богиня Саранью, дочка Тваштара, брати його — Ашвіни, досл. «Кіннотники» (санскр. ashva — «кінь»), у післяведійський період — сини Сонця-Вівасвата й божественної кобилиці Саранью. Сам Яма у поведійський період стає богом смерті, володарем численних «пекол» під землею, суддею і карателем грішників. Він — охоронець південної сторони світу, бо саме на півдні знаходиться царство Ями, куди вирушають небіжчики. Він Пітріпаті, повелитель, батько предків — пітрі, що перебувають на небесах — там стоїть його квадратний золотий палац, де розкошують праведники. Головні атрибути Ями — петля і жезл-данда. Йому підлягає Мрітью — «Смерть», його нерозлучний супутник — Кала, «Час». Гінці Ями — ямадути приходять за душами померлих, колісничий — Роґа («Хвороба»), писець Чітраґупта веде лік добрим і поганим вчинкам людини на землі. Їздова тварина Ями — буйвіл. Посланці Ями — сова й голуб, ці птахи в Давній Індії вважалися провісниками смерті (ИДС, 480–481). «Ріґведа» приписує Ямі принесення вогню на землю, отже, цивілізаторську місію. Цей самий міф іранська традиція подає у жрецькому аспекті: Йіма запалив у Хорезмі найперший з вогнів — священний. Одна версія мовить, що цей вогонь згодом перенесено на захід, друга — що в Кабул. В «Авесті» Йіма відхиляє запропоновані Ахурамаздою жрецькі обов’язки, пов’язані з вогнем, а вибирає царські.

У ведах Яма ще не включений у пантеон і згадується разом із сестрою — Ямі, «Близнючкою», з якою склав першу подружню пару. Тут він іще не бог смерті в тому розумінні, яке прибрав згодом. Він іще не обожнений пов<376>ністю, не карає грішників — ця функція у ведах властива Варуні, який тотожний слов’янському Дажбогові й скіфському Тагимасаду (Даж і Таг у цих іменах споріднені). Як першому померлому на землі, що проклав шлях у царство смерті, Ямі дано право владарювати там.

У післяведійський період образ Ямі, сестри Ями, майже зникає, ототожнюючися з річковою богинею Ямуною. Назву Ямуна (Джамуна, Джамна) має річка, яка відіграє особливу роль у легендах про Крішну та його старшого брата Баладеву-Балавіру. Ямуна, а з нею ще дві річки, Сарасваті й Ґанґа, мають в індійській міфології ореол виняткової святості.

На її берегах стоїть рідне місто Крішни — Матхура й пастуше село Вріндаван, де минули дитинство і юність Крішни та його брата Баладеви — імена обох рясно відбиті в українських прізвищах. У деяких крішнаїстських сюжетах води Ямуни виявляють зв’язок або й ототожнюються з космічними водами, первозданним океаном; на поверхні його під час пралаї (кінця світу) спочиває Вішну-Нараяна. А земними втіленнями Вішну є Крішна та Баладева. Божества Вишень і Кришень, у яких неважко впізнати Вішну й Крішну, знає «Влесова книга». На Черкащині є села Вишнопіль (за 22 км від Тального) і Ямпіль. Хоча ці два населені пункти — села, у їх назвах наявне піль, споріднене з санскр. pur — «місто», що вочевидь засвідчує їх колишню значну роль. Біля першого виявлено залишки поселення доби бронзи й два поселення черняхівської, а біля другого — залишки поселення трипільської культури.

В іранській міфології шлях у потойбічний світ стереже страхітливий пес (згадуються й чотири «пси Йіми»). В індійській міфології це роблять грізні вартові Ями — двоє псів Сарамеїв, синів божественної сучки Сарами. У ведах ці два пси ще називаються Карвара або Шарвара, що споріднює їх із грецьким Кербером-Цербером, псом — охоронцем аїду (потойбічного світу), зображуваного як чудовисько з трьома головами, зміїним хвостом і тулубом, усіяним зміїними головами. З Кербером-Цербером у греків пов’язано багато міфів: Орфей, щоб порятувати Еврідику, зачаровує страховисько своїм співом; Сибилла, коли Еней спускався в аїд, кинула чудовиську хлібець із снодійною травою; з отруйної піни гавкотливого пса зросла квітка аконіт, яку запарювала Медея в своєму чаклунському вариві; Цербера долав і Геракл, тісно пов’язаний зі скіфськими легендами, Подніпров’ям і Дніпром. Геракла грецькі <377> джерела ототожнюють із Крішною, а Крішна і його імена відбиті в українських прізвищах, про що вже мовилося. Що знову-таки вказує на виняткову давність цих міфічних образів.

На індійському грунті іранському vara/var відповідає ведійське pura/pur, хоча санскрит знає і термін vara, тотожний авестійському. Знають індійці й міф про місто, оточене трьома валами (до речі, слово вал теж споріднене з індоіранським вара, вар, як і англ. wall — «стіна», «мур»).

У давні часи жив могутній асур-будівничий, що володів чарами, тому й називався Майя — «Чаклун». Коли в боротьбі з богами-девами, своїми молодшими братами й одвічними супротивниками, асури зазнали невдачі, він вдався до нечуваного подвижництва, аби стати непереможним. Врадуваний цим, бог-творець Брахма пообіцяв сповнити будь-яке його прохання.

— Я хочу спорудити незнищенну фортецю, — мовив йому Майя, — де б асури почувалися в безпеці й не потерпали від богів.

Брахма відповів, що це нелегко, але пообіцяв звести фортецю, яку міг здолати тільки бог Шіва і то однією-єдиною стрілою.

Якраз тоді на землі правив могутній асур Тарака. Його сини Таракакша, Камалакша й Відьюнмалін суворим подвижництвом теж здобули ласку Брахми й кожен спорудив собі місто: один — золоте, другий — срібне, а третій — залізне. Тож Майя і вирішив об’єднати ці три міста в одне й назвати Тріпура — «Тримісто». Майя спорудив фортецю з трьох укріплень, кожне довжиною і шириною сто йоджан (йоджана — 15–17 км), квадратне формою. Перше укріплення, вкопане в землю, було залізне, друге, що зводилося над першим і впиралося в небо, було срібне, а третє, золоте, вивищувалося над другим і над небесною твердю. Так три міста об’єдналися