Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

- Ну, тепер я схожа на жінку? - З іронією промовила Енн, ледве стримуючи посмішку. - На справжню просту жінку?

- Мене ... навіть піт пробив, - не зводячи з неї зелених захоплених очей кинув Бун. - Якби я тобі не клявся раніше в дечому, тепер би я, мабуть, навіть передумав, – лукаво помітив він. - Потанцюємо красуне? І нехай химер кусає собі губи від заздрощів та злості! Маку, постав нам щось запальне!

І веселощі почалася! Знявши з себе сорочку, залишившись з голим торсом, Бун підхопив Енн, залучаючи дівчину до гарячого ритмічного танцю, де тіла робили примітивні, але дуже відверті рухи. Знаючи характер Буна, що він робить це навмисне, щоб позлити Зура, Енн весело підігравала йому в цьому дражливому танці, дозволяючи Буну обертати себе за стегна та піднімати, притискаючи до себе її голі ноги. Потім характер танців змінився на менш промовистий, але не менш веселий. До них приєдналися Мак з Джиною, Тіар, який кружляв на руках маленьку Ніку і Лакур, який самозабутньо та незграбно тупцював, піднявши обидві руки вгору, зображуючи танець, доводячи до спазмолітичного сміху бідолаху Жако і вводячи в ступор беземоційного Сеяріна. І тільки Натан намагався триматися осторонь, спостерігаючи за ними, сидячи на одній із опор корабля.

Ставши в коло, поклавши один одному руки на плечі, вони разом станцювали символічний танець свободи та єдності навколо вогнища, голосно хором вигукуючи слова пісні. Потім, весело регочучи мала Ніка підкидала вгору смажені шматочки м'яса, а Лакур їй на втіху ловив їх у повітрі ротом. Сеярін спритно кидав щупальцями охочим пляшечки з напоями. Жако метушився біля частування. Гомін та сміх не вщухав навіть за столом. І знову танці! Енн танцювала з батьком, з Маком, навіть затягла Жако, а Лакур підхопивши її на руки, посадив сестру собі на плечі, розгойдуючись під музику, поки її місце не зайняла Ніка.

А потім, виснажені, але щасливі, вони сиділи всі разом біля вогнища, тихо перемовляючись. Спустилася глибока зоряна ніч, м'яко огорнувши химерські пагорби. За спиною були стіни замку, у його вікнах завмерла темрява, без жодного проблиску світла, але Енн відчувала, що Зур і зараз уважно спостерігає за ними. Схиливши голову собі на плече, обіймаючи себе за коліна, Енн з сумом, задумливо дивлячись у вогонь, подумала, легко відпускаючи свою думку: «Тебе тут дуже не вистачає, Зуре».

Вона довго крутилася, не в силах заснути і це вже починало її злити. В голові все перемішалося, думки, почуття, спогади, яскраві спалахи сьогоднішнього свята, обличчя, слова, пусті вікна замку.

Коли досвітній густий туман поглинув своєю сірою масою всі контури, Енн тихо вислизнула з корабля, взявши з собою дрок.

Зур сидів посеред свого ліжка, обхопивши себе за голову. З завмираючою душею дівчина безшумно ступила на підвіконня.

- Здрастуй, Зуре, - прошепотіла вона, від чого він смикнувся, уп'явшись на неї недоброзичливими очима. – Вибач, я не змогла подарувати тобі смерть, бо ми завжди боролися за життя одне одного.

- Краще забирайся! Якби ти знала, як гидко мені тебе чути! Я не хочу тебе бачити! – кинув він, скочуючи з ліжка.

- О, я прийшла ненадовго, - відразу заперечила Енн. – Це страшно, але мені й самій гидко тебе бачити …такого. Колись Зур сказав мені, що він не хоче руйнувати наш світ, в якому він був щасливий, що його сім'я вічно буде в його пам'яті та в його серці, що він боїться втратити її, що де б він не був – його обов'язком буде захищатиме цю сім'ю. Виявляється, що це не так, ти брехав мені! Твоє слово нічого не варте! Пірата Зура справді більше немає! Я не хочу, щоб ти думав, що я зараз робитиму все, щоб відновити сіпат! Ні! Тому що тоді я любила та пробачала тобі все за силу твого розуму, за відданість, за чарівність та магнетизм ватажка, за бездонність твого почуття. А тепер я не можу любити цю гидку озлоблену позбавлену поблажливості істоту!

- Ти вважаєш, мені не вистачає великодушності? - майже прошипів химер, підійшовши до неї впритул. - О, я досить великодушний та терплячий, слухаючи тут твої образи! Але ж таким монстром мене зробила саме ти! Ти змусила мене побачити очі порожнечі та прийняти її у свою душу! Ти обірвала зв'язок, яким жив той Зур, зі своїми клятвами, почуттями, принципами, обов'язком, залишивши на іншому кінці лише пекельний біль! І ось тепер ця мерзенна холодна порожнеча у мені, і мені комфортно із нею! Не треба більше мучитися, страждати, чекати і любити таке химерне дурне та невірне чудовисько, як ти!

- Чудово, хоч у чомусь ми одностайні! - Сміливо кинула вона йому в обличчя. – Проблема у тому, що тепер я хочу жити!

- Тоді я тебе розчарую, це серце також ненадовго, – зловтішно посміхнувся Зур, пронизуючи палаючим поглядом.

Піддавшись наростаючому обуренню, Енн із силою відштовхнула його від себе, зі словами:

- Своїм сіпатом ти покалічив мені все життя! Хто тебе просив відбирати його у мене? Ненавиджу тебе!!! – це вирвалося зненацька навіть для неї самої.

- Ще краще, - спокійно промовив Зур, простягаючи їй зброю. - Вбий мене!

Видавши обурений стогін, безсило стиснувши кулаки, Енн рвучко розвернулася, прямуючи назад до вікна.