Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

— Ти виглядаєш втомленою, — промовив він, уважно розглядаючи мене.

— Бо я такою і є, — тихо відповіла я, знизуючи плечима. — Луїза весь день тягала мене по магазинах.

— Звучить, як катування, — він усміхнувся, і його тон змінився на трохи м’якший. — Проте.. тепер ти можеш розслабитися. Бо я тут.

— І ти прилетів тільки для цього? — я намагалася звучати спокійно, але мої думки були аж занадто хаотичними.

— Для цього, — підтвердив він, обережно торкаючись моїх пальців з каблучками. — І для того, щоб побажати тобі удачі завтра.

Його дотик був несподіваним, і зовсім не неприємним. Навпаки, він здавався якимось правильним.

— Повторюю, я не міг пропустити твій перший показ. Навіть, якщо ти так коза і не розповіла мені про нього!

Я широко посміхнулась, хитаючи головою. Я справді нічого не розповіла… адже це було б дивно! Ми не бачились багато днів!

— Ти взагалі розумієш, що заради цього ти пропускаєш своє тренування? — запитала я, дивлячись йому у вічі.

— Так, — відповів він без вагань. — Однак я знаю, що я добряче тренувався до цього, навіть з подвійною силою.

— Ти, напевно, єдиний, хто так легко змінює свої плани..

— Це навіть не обговорюється, якщо стосується тебе, — його погляд став серйознішим, і я зрозуміла, що він справді має на увазі кожне своє слово.

Я хотіла сказати щось у відповідь, утім просто опустила очі, відчуваючи, як всередині щось перевертається. Чому цей чоловік постійно ламає всі мої уявлення про те, як має бути? Чому він робить це так… легко?

— Нам потрібно поговорити, Камі..

— Ні, не потрібно, — несподівано відповів він, змушуючи знову глянути на нього. — Я знаю, що я не мав робити те, що я зробив. І я щиро прошу в тебе пробачення. Обіцяю, що більше ніколи не буду все вирішувати за тебе у твоєму ж житті, Ві.

— Це я маю перепросити в тебе, — промовила я, і здається Камілло навіть дуже здивувався. — Ти хотів як краще.. І ти.. оберігав мене від того притрушеного.

— Це найкраще слово, яким би ти могла його описати.. Цензурно, авжеж, — він посміхнувся, опускаючи очі. — Тобі не потрібно більше хвилюватись щодо.. нього.

— Я сподіваюсь, ти його не вбив?

І Камілло дуже широко посміхнувся, а в його очах заграли вогники. Абеле, авжеж, був ще тим покидьком, але..

— Вікторіє, забудь про нього, — спокійно сказав Камілло, поправляючи свій браслет на руці. — Він живий. Але це точно не найкраще, що могло бути з ним.

Я вирішила більше нічого не розпитувати у чоловіка. Я тільки почала жити, забувши про колишнього. І щоб мене продовжувало хвилювати його життя? Ніколи більше.

— А тепер, сеньйоро, — Камілло знову посміхнувся, поклавши свою долоню мені на плече. — Пропоную тобі піти спати, бо завтра в тебе великий день.

— А ти?

— На щастя, я забронював номер у цьому ж готелі, — спокійно відповів він. — Але якщо захочеш, можу залишитися тут і переконатися, що ти заснеш.

Його посмішка була хитрою і водночас такою теплою, що я не могла не посміхнутися у відповідь.

— Дякую, але я якось впораюсь сама.

— Упевнений, — він підморгнув, прямуючи до дверей. — Спи солодко, Вікторіє.

І перш ніж я встигла щось сказати, він зник за дверима. Проте його присутність усе ще залишалась у кімнаті, як і запах його парфумів, який літав у повітрі, огортаючи мене своїм теплом..