Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

ти кинув союзника на полі бою і всі про це знають — нічого страшного. Але образити його безпосередньо — це вже ні, так не годиться. В товаристві на тебе коситимуться. П’ясток Налана! Батько мав рацію щодо кожного з них.

Різко крутнувшись, княжич звільнився із Садеасового хвату, а його пальці інстинктивно склалися в кулак, готуючись зацідити по тій усміхненій, самовдоволеній пиці.

Та Адолін цього не зробив, бо на плече раптом лягла чиясь рука, що стримала його.

— Ясновельможний Адоліне, я не думаю, що ви вчинили б мудро, — промовив чийсь неголосний, але суворий голос, що нагадував батьків (хоча тембр був несхожий).

Княжич озирнувся і побачив, що до нього підійшов Амарам.

Рослявий та з лицем, яке немовби витесане з каменю, ясновельможний Мерідас Амарам був одним із дуже небагатьох світлооких, які прийшли на збори, одягнувшись по формі — в мундир. Адолін і сам би радо вбрався в щось модніше, але зрештою таки збагнув символічну важливість військового однострою.

Юнак глибоко зітхнув, опускаючи кулака. Амарам кивнув Садеасові й, розвернувши Адоліна за плече, відвів його від великого князя.

— Ваша Ясновельможносте, не можна піддаватися на його провокації, — тихенько сказав Амарам. — Бо він, якщо зможе, скористається з вашої необачності, обернувши її проти вашого батька.

Вони пройшли залою, повною гамірких служників, які роздавали напої й закуски. Коротка перерва перетворилася на повномасштабну вечірку. Не дивно. Коли стільки впливових світлооких збираються разом, чекай світського рауту й інтриг.

— Амараме, чому ти не підеш від нього? — спитав Адолін.

— Бо він мій сюзерен, а я його ленник.

— Маючи такий ранг, як у тебе, можна обрати собі новий лен. Прародителю бур! Ти тепер Сколкозбройний. Тобі навіть запитань ніхто не ставитиме. Переходь до нашого табору. Долучайся до мого батька.

— Такі дії породили б розкол, — неголосно відказав Амарам. — Залишаючись із Садеасом, я можу допомагати, згладжуючи гострі кути. І він, і ваш батько мені довіряють. Тож моя дружба з ними обома сприяє єдності нашого королівства.

— Садеас тебе зрадить.

— Ні. Ми з великим князем розуміємо один одного.

— Ми теж так гадали. А він заманив нас у пастку.

На Амарамовому обличчі проступив відсторонений вираз. Він навіть ішов як на параді — тримаючи спину прямо й шанобливо киваючи численним зустрічним. Взірцевий світлоокий генерал — блискучий стратег, який не зазнався. Меч у руках свого великого князя. Більшість війни він ретельно муштрував новобранців, відправляючи найкращих сюди, до Садеаса, й паралельно охороняв його вотчину в Алеткарі. Своїми успіхами на Розколотих рівнинах князь наполовину завдячував Амарамові.

— Ваш батько, Адоліне, став занадто негнучким, — промовив генерал. — Як на мене, нічого поганого в цьому немає — але такий чоловік не зможе порозумітися з великим князем Садеасом.

— А ти не такий?

— Ні.

Адолін хмикнув. Амарам був одним із найбездоганніших алетійців, людиною кристальної репутації.

— Сумніваюся.

— Із Садеасом я згоден у тому, що засобам, які ми обираємо, щоб досягти шляхетної мети, простимо бути сумнівними. А з вашим батьком — у тому, якою ця мета має бути: кращий Алеткар без усіх оцих чвар. Вся річ у тім, з якого боку глянути…

Той повів далі, але княжич мимоволі відволікся на інше. Таких балачок він і від батька вдосталь наслухався. Якщо Амарам почне цитувати «Шлях королів», Адолінові нерви, певне, не витримають. Принаймні…

А це хто така?

Розкішне руде волосся — ні єдиного чорного пасма. Струнка фігура, яка так відрізняється від пишнотілості алетійок. Блакитна шовкова сукня — проста, але елегантна. Бліда — на вигляд майже як у шинів — шкіра зі світло-синіми очима до пари. А легкий розсип веснянок під ними надавав їй нальоту екзотики.

Та дівчина не йшла, а пливла залою, і княжич озирнувся їй услід. Яка ж вона несхожа на решту!

— Очі Аш! — засміявся Амарам. — Що, знову за своє?

Адолін відірвав погляд від дівчини.

— Про що ти?

— Про те, як притягує ваші очі кожна зустрічна крихітка. Скажу вам як синові: час обрати одну й постатечніти. Ваша матінка жахнулася б, дізнавшись, що ви досі нежонатий.

— Ясна на десять років старша за мене, але також незаміжня.

Хоч би тітка Навані мала рацію, й та була досі жива.

— У цьому сенсі ваша кузина навряд чи може правити за взірець.

Амарамів тон натякав на більше: як і в кожному іншому.

— Але ти тільки глянь, Амараме, — сказав Адолін, нахиляючись і проводжаючи поглядом незнайомку, яка прямувала до його батька. — Яке волосся! Ти коли-небудь бачив такий насичений відтінок рудого?

— Поручуся, що вона веденка, — відповів Амарам. — Рогоїдської крові. Там цілі родини цим пишаються.

Веденка. Не може бути… Чи може?

— Перепрошую, — промовив Адолін, відходячи від Амарама й делікатно проштовхуючись туди, де новоприбула розмовляла з його батьком і тіткою.

— Боюся, Її Світлість Ясна справді затонула разом із кораблем, — говорила та дівчина. — Співчуваю вашій утраті…

 

38. Безгомінна буря

 

І тут, коли Вітробігунам було не до того, трапилася подія, що про неї вже йшлося, а саме відкриття якоїсь нечестивої марноти, хоча Авена й не береться судити, були то витівки адептів Променистих, а чи вона мала стороннє походження. «Слова Променистого ордену», розділ 38, с. 6

 

–Співчуваю вашій утраті… — говорила Шаллан. — Я привезла її речі, які змогла врятувати. Вони там, зовні, у моїх людей.

Їй було напрочуд важко вимовляти ці слова без дрожу в голосі. Протягом своєї кількатижневої поїздки вона горювала за Ясною, але від слів про її смерть — і спогадів про ту жахливу ніч — почуття накочували, наче здиблені вали, погрожуючи захлеснути.

Але на допомогу прийшов недавній автопортрет. Сьогодні вона зможе побути такою, як на тому малюнку — не те щоб нечулою, але здатною пережити цю втрату. Дівчина зосередила увагу на теперішній миті й на поточному завданні — а саме на двох людях, що стояли перед нею. На Далінарі й Навані Холінах.

Великий князь був достоту таким, як вона сподівалася — чоловіком із грубуватим лицем і коротким чорним волоссям, що сріблилося на скронях. Його тугий мундир створював враження, наче тільки він у цій залі не з чуток знав про битви. Чи не в бою з паршенді він отримав ті синці на обличчі? А Навані мала вигляд Ясни за двадцять років — іще вродливої, але якось по-материнському (хоча Шаллан ніколи не могла уявити покійну наставницю в такій ролі).

Коли дівчина тільки-но підійшла, Навані всміхалася, але тепер від тієї безжурності не лишилося й сліду. «Вона ще сподівалася, що донька жива, — збагнула Шаллан, коли та осіла в крісло неподалік. — А я зруйнувала цю надію».

— Дякую вам за цю звістку, — сказав ясновельможний Далінар. — Добре… словом, тепер ми знаємо напевне.

Це було жахливо — не лише згадати про ту смерть, а й розчавити інших її тягарем.

— Я маю для вас інформацію, — промовила Шаллан, намагаючись бути