Читати книгу - "Борва мечів"

Можливо, їй слід було лишитися коло чоловіка. Але ж так кортіло танцювати… а пан Гарлан був братом Маргерії, Віласові, а ще — її Лицареві Квітів.

— Упевнена, вас недарма кличуть Гарланом Гартованим, — мовила вона, спираючись на його міцну руку. — Адже ви такий знаний та могутній воїн.

— Ласкава пані дуже добра. Насправді мене так прозвав мій брат Вілас — аби захистити.

— Захистити? — здивувалася Санса.

Пан Гарлан засміявся.

— Прикро згадувати, але змалку я був вельми пухким і незграбним хлопчиком. Не забувайте, що ми у родині вже маємо дядька на прізвисько Гарт Гидкий. Вілас просто завдав удару першим — інакше мені загрожували прізвиська Гарлан Глитай, Гарлан Губань і Гарлан Гепа.

Ця жартівлива дурничка так потішила Сансу, що вона мимоволі засміялася і відчула химерну вдячність за полегшення — хай ненадовго, та воно повернуло їй надію. Санса розпливлася у посмішці, дозволила музиці понести себе, загубилася у рухах, у звуках сопілок, кози та цимбалів, у стукоті тамбуринів… а час від часу і у руках пана Гарлана, коли танок зводив їх разом.

— Моя пані дружина занепокоєна вашою долею, — стиха мовив він одного такого разу.

— Пані Леонета дуже добра до мене. Скажіть, що я почуваюся цілком здоровою.

— Нареченій на весіллі не досить почуватися здоровою. — В голосі його лунало співчуття. — Скидається на те, що ви трохи не плачете.

— Це сльози щастя, добрий лицарю.

— Але ваші очі викривають неправду ваших вуст. — Пан Гарлан крутнув її, притягнув ближче до себе. — Я бачив, люба пані, як ви дивитеся на мого брата. Лорас хоробрий, із себе вродливий, ми усі його дуже любимо… але з вашого Біса вам буде кращий чоловік. Будьте певні: він зовсім не така дрібна людина, як здається.

Не встигла Санса надумати щось у відповідь, як музика і рухи танцю розділили їх. Тепер навпроти став Мейс Тирел, червонопикий та спітнілий, за ним князь Добромир, а тоді принц Томен.

— Я теж хочу одружитися! — оголосив пухкий малий принцик гучним дев’ятирічним голосом. — Адже я вищий за пана дядечка!

— Справді так, — погодилася Санса, і пара знову розділилася.

Пан Кеван похвалив її красу, Джалабар Ксого проказав щось незрозуміле мовою Літніх островів, а князь Рожвин побажав безліч товстеньких діточок і довгих років подружньої втіхи.

І ось нарешті танок поставив її лицем до лиця з Джофрі. Санса закам’яніла, торкнувшись його руки, але король ухопив її дужче і підтягнув ближче до себе.

— Ану не сумуй мені, звеселися! Мій дядько — дрібна гидка потвора, та в тебе ще лишаюся я.

— Але ж ви одружуєтеся з Маргерією!

— Король може мати стільки жінок, скільки схоче. Як мій батько. А ще один з Аегонів. Здається, третій. А може, четвертий. Той мав безліч хвойд і безліч байстрюків. — Коли вони розверталися під музику, Джоф подарував їй слинявий поцілунок. — Дядько приводитиме тебе до мене у ліжко щоразу, як я накажу.

Санса струснула головою.

— Ні, не бувати цьому!

— Ще й як бувати! Бо інакше він втратить голову. Отой король Аегон — він брав собі будь-яку жінку, хай хто був її чоловік.

На щастя, знову настав час мінятися. Але ноги в неї геть задерев’яніли; князь Рябин, пан Таллад і зброєносець Елінори, напевне, вирішили, що вона дуже незграбна танцюристка. Потім знову був пан Гарлан, і нарешті, дяка богам, танок закінчився.

Але полегшення виявилося короткочасним. Щойно замовкла музика, як почувся голос Джофрі:

— Час іти на постіль! Нумо здеремо з молодої одяг і погляньмо, чим ця вовчиця тішитиме мого дядька!

Кілька чоловіків гучно підхопили заклик. Але Сансин чоловік-коротун повільно підняв очі з-над келиха з вином і відповів:

— Постілювання не буде. Я не дозволяю.

Джофрі ухопив Сансу за руку і вигукнув:

— Дзуськи ви не дозволяєте! Я наказую!

Зненацька рвучким змахом руки Біс увігнав свого кинджала з хряскотом у стіл так, що той лишився тремтіти.

— Тоді власну свою наречену тішитимеш дерев’яним прутнем. Бо цього — клянуся — я тобі відріжу разом з яйцями!

Впала вражена тиша. Санса відсунулася від Джофрі, але він тримав її рукава міцно, і той тріснув. Проте цього ніхто, здається, не помітив.

Королева Серсея обернулася до батька.

— Ви його чули?

Князь Тайвин підвівся з крісла.

— Здається, нам краще обійтися без постілювання. Тиріоне… я певен, ти не мав наміру погрожувати священній особі його милості короля.

Санса побачила, як обличчям її чоловіка пробігла судома гніву.

— Я обмовився, — відповів він. — То був лише невдалий жарт, володарю.

— Ви погрожували зробити з мене євнуха! — завищав Джофрі пронизливо.

— Може, й так, ваша милосте, — погодився Тиріон, — але ж тільки з заздрощів до вашого казкового чоловічого багатства. Моє ж бо надто мале та покручене, щоб рівнятися з величчю нашого пана короля.

Обличчя Тиріона викривила зловісна посмішка.

— Ви можете вирізати мені язика за зухвалість, але ж тоді мені не лишиться жодного способу потішити дружину, яку ви так ласкаво мені подарували.

Пан Озмунд Кіптюг вибухнув реготом, хтось іще гигикнув. Але Джоф не сміявся, а з ним і князь Тайвин.

— Ваша милосте, — мовив останній, — мій син п’яний, ви самі бачите.

— Справді п’яний, — зізнався Біс, — та не такий п’яний, щоб не упоратися з власною дружиною.

Він зіскочив з помосту і міцно ухопив Сансу за руку.

— Ходімо, жінко… час уже вибити тараном твою браму. Хочу погратися у запрошення до замку.

Геть зашаріла, Санса пішла за ним з малої трапезної. «А що я маю робити?» Тиріон на кожному кроці незграбно розгойдувався та перевалювався, особливо з поспіху, що гнав його якнайдалі від весільного бенкету. Боги мали ласку, і за ними не пішов ані Джофрі, ані хтось інший з весільних гостей.

На подружню ніч їм надали простору опочивальню високо у Башті Правиці. Тиріон захряснув двері й мовив:

— Онде на столику, Сансо, є глек золотого вертоградського. Смакота. Чи не будеш ласкава налити мені чарку?

— Хіба це зараз розумно, пане мій?

— Нічого розумнішого не буває у світі. Адже я, бач, насправді не досить п’яний. Але маю намір виправитися.

Санса наповнила два келихи. «Треба й собі перехилити — раптом допоможе.» Вона сіла на краєчок великого ліжка під навісом і випила половину келиха трьома довгими