Читати книгу - "Вежа блазнів"

— А ви випробуйте нас…

— Ну, якщо на те ваша воля… — Циркулос відкашлявся, подлубався в носі, потер п'яткою об п'ятку. — Мені вдалася річ неабияка. Я точно визначив дату кінця світу.

— Невже тисяча чотириста двадцятий рік? — запитав після хвилини ввічливого мовчання Шарлей. — Місяць лютий, понеділок після Святої Схоластики? Не дуже оригінально, зауважу я вам.

— Ображаєте, — випнув рештки живота Циркулос. — Я не якийсь там навіжений міленарист[475], і не якийсь містик-недоук, я не повторюватиму вслід за фанатиками хіліастичну маячню. Я вивчив проблему sine ira et studio[476], на підставі досліджень наукових джерел і математичних компутацій[477]. Ви знаєте Одкровення святого Йоанна Богослова?

— Поверхово, але знаємо…

— Агнець розкрив сім печаток, так? І побачив Йоанн сімох ангелів, так?

— Абсолютно.

— А вибраних і попечатаних було сто сорок чотири тисячі, так? А старців — двадцять чотири, так? А двом свідкам дано силу пророкувати тисячу двісті й шістдесят день, так? Отож якщо це все додати, а суму помножити на вісім, кількість літер у слові «Аполліон», то вийде… Ах, та що я вам товкмачитиму, ви однаково не зрозумієте. Кінець світу настане у липні. Точніше: шостого липня, in octava Apostolorum Petri et Pauli[478]. У п'ятницю. Ополудні.

— Якого року?

— Цього, святого. Тисяча чотириста двадцять п'ятого.

— Та-ак, — потер бороду Шарлей. — Але є, бачите, одна заковика…

— Це яка ж?

— Зараз вересень.

— Це не доказ.

— І полудень уже минув.

Циркулос стенув плечима, потім відвернувся і демонстративно запорпався у солому.

— Я знав, — пирхнув він, — що нема чого говорити з неуками. Бувайте здорові.

* * *

Миколай Коппірніґ, вільний муляр із Франкенштейна, не був балакучим, однак його сухість і різкість не відштовхнули Шарлея, який скучив за спілкуванням.

— Отже, — не здавався демерит, — ви астроном. І вас засадили за ґрати. Що ж, підтверджується, що надто пильне розглядання неба не приносить користі і доброму католику не личить. Але я, шановний, можу зробити ще інакші висновки. Кон'юнкція астрономії з ув'язненням може означати тільки одне: підрив птолемеївської теорії. Я маю рацію?

— Рацію в чому? — буркнув у відповідь Коппірніґ. — У кон'юнкціях? Маєте, аякже. І в іншому теж. Бо здається мені, що ви із тих, котрі завжди мають рацію. Я таких уже бачив.

— Таких — напевне ні, — посміхнувся демерит. — Але не будемо про це. Набагато важливіше — як воно, по-вашому, з тим Птолемеєм? Що є у центрі Всесвіту? Земля? Чи Сонце?

Коппірніґ довго мовчав.

— Та нехай собі буде, що хоче, — нарешті сказав він з гіркотою в голосі. — Звідки мені знати? Який там із мене астроном, що я можу знати? Я від усього відречуся, в усьому зізнаюся. Скажу, як мені скажуть.

— Ага, — засяяв Шарлей. — Отже, я все-таки влучив! Зіткнулася астрономія з теологією? І пострашили?

— Як це? — здивувався Рейневан. — Астрономія — точна наука. То що до неї може мати теологія? Два плюс два — завжди чотири…

— І мені так здавалося, — похмуро перебив Коппірніґ. — Але реальність — інша.

— Не розумію.

— Рейнмаре, Рейнмаре, — співчутливо посміхнувся Шарлей. — Ти наївний, як дитя. Додавання двох і двох не суперечить Святому Письму, чого не можна сказати про обертання небесних тіл. Не можна доводити, що Земля обертається навколо Сонця, коли в Біблії написано, що Єгошуя наказав Сонцю зупинитися[479]. Сонцю, а не Землі. Тому…

— Тому, — ще похмуріше перебив вільний муляр, — треба керуватися інстинктом самозбереження. У тому, що стосується небес, астролябія і підзорна труба[480] можуть помилятися, Біблія ж — безпомилкова. Небеса…

— Той, хто пробуває понад колом Землі, — втрутився Ісая, вирваний з апатії звуком слова «Біблія», — розтягнув небеса, як тканину, і розіп'яв їх, як намет для життя.[481]

— Ну от, прошу дуже, — похитав головою Коппірніґ. — Придурок, а знає.

— Отож-бо.

— Що «отож-бо»? — вибухнув Коппірніґ. — Що «отож-бо»? Аж такі вже ви мудрі? Я від усього відмовлюся. Аби тільки мене випустили, я підтверджу все, що вони захочуть. Що Земля пласка, а її геометричним центром є Єрусалим. Що Сонце обертається навколо папи, який є центром Усесвіту. Усе визнаю. А втім, може, вони мають рацію? Псякрев, таж їхня інституція існує без малого півтори тисячі років. Хоча б уже з цієї причини вони не можуть помилятися.

— А відколи це, — примружився Шарлей, — роки лікують дурість?

— Та йдіть ви к бісу! — рознервувався вільний муляр. — Самі собі йдіть на тортури і на вогнище! Я від усього відрікаюся! Я кажу: і все-таки вона НЕ рухається, eppur NON si muove![482]

— А зрештою, що я можу знати, — гірко промовив він після недовгого мовчання. — Який із мене астроном? Я простий чоловік.

— Не вірте йому, пане Шарлею, — озвався Бонавентура, який саме прокинувся з дрімоти. — Зараз він так говорить, бо злякався багаття. А який з нього астроном, у Франкенштейні всі знають, бо він щоночі на даху з астролябією сидить і зірки рахує. І не він один у родині, у них усі такі звіздарі, у Коппірніґів. Навіть наймолодший, маленький Миколайко, про якого люди сміються, що його першим словом було «мама», другим — «гаму», а третім — «геліоцентризм».[483]

* * *

Чим раніше смеркалося, тим ставало холодніше, тим більше пансіонерів збиралися до розмов і диспутів. Говорили, говорили, говорили. Спочатку всі разом, а потім уже кожен сам по собі.

— Змарнують мені institorium. Усе розтринькають, за вітром пустять, перетворять на ніщо. Зруйнують весь доробок. Теперішня молодь!

— А всі жінки, усі до єдиної, — курви. Вчинком або наміренням.

— Настане апокаліпсис, не залишиться нічого. Зовсім нічого. Але чого б то я мав товкмачити вам, профанам.

— А я вам кажу, що з нами буде покінчено ще раніше. Прийде інквізитор. Замучать, а потім спалять. І так нам і треба, грішникам, бо ми Бога образили.

— Тому як огненний язик пожирає стерню, а від полум'я никне трава, отак спорохнявіє корінь у них, і рознесеться їхній цвіт, немов курява, бо від себе відкинули Закон Господа Саваофа.[484]

— Чуєте? Придурок, а знає.

— Отож-бо.

— Проблема в тому, — сказав замислений Коппірніґ, — що ми забагато думали.

— От-от-от, — підтвердив Тома Альфа. — Тому не уникнути нам кари.

— …будуть зібрані разом, мов в'язні до ями, й у в'язницю вони будуть замкнені, а по днях багатьох будуть навіщені…[485]

— Чуєте? Придурок, а знає.

Під стіною, віддалік, ті, що страждали на dementia і debilitas, белькотіли і марили. Коло