Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) 📚 - Українською

Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

471
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)" автора Юрій Миколайович Щербак. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 134 135 136 ... 148
Перейти на сторінку:
надто скупа, що породило масу чуток. Невже це в інтересах держави — коли замість правдивої інформації в суспільстві панують дикі чутки?

— Тут ви праві, — несподівано погодився Гайдук. — Це наша помилка… моя помилка. Ми її виправимо і дамо детальний звіт про те, що трапилось 25 червня. Слідство вже майже закінчилося. Це була змова групи військових, які не мали жодної підтримки в суспільстві. Безпринципна боротьба за владу заради влади. Головною мішенню був я. І мій син. Вони зробили спробу нас вбити. Очолював змову колишній міністр оборони генерал Палій.

— Що з ним сталося?

— Він загинув під час заколоту.

— Де він похований?

— На військовому цвинтарі в місті, де він народився, — Гайдук згадав Тульчин, де похований батько Палія.

— А що сталося з його дружиною? Ходять чутки…

— Я не коментую чутки, — різко обірвав Оксану Гайдук. Вона знову відчула, що грається з вогнем. — Пані Леда Рогнедівна Палій лікується від… від залежності (не уточнив, якої) в одному із закритих лікувальних закладів. Її стан покращився, і вона висловила бажання стати монахинею. Військовий трибунал розгляне її прохання та визначить ступінь її вини.

— І останнє питання з цього ряду: що сталося на Софійському майдані в день Возз’єднання і наскільки великою була небезпека руйнувань наших святинь?

Гайдук спохмурнів: ця клята красуня, що вивертала його, як кишеню штанів перед пранням, почала дратувати його. Смерть Омара багато що змінювала — він відчув потребу негайно зв’язатися з Назаровою і Фатхуліним, дізнатися подробиці. Але треба було виконувати обіцянку. Тим більше, що інтерв’ю було набагато потрібніше йому, Гайдуку, ніж цій… Гарна жінка, але чи хотів би він, щоб така проноза опинилася з ним у ліжку? Хотів. Дуже. Але щоб вона не ставила запитань, на які він не має відповіді. Або не хоче відповідати. Просто помовчала. Тихо притулилася до нього. Забула про камеру і мікрофони.

— На жаль, змовникам вдалося захопити кілька зразків нової зброї. Вони збиралися організувати терористичний акт, масштаби якого набагато перевищували б те, що сталося сьогодні в Бухарі. На щастя, знайшлися люди, які завчасно попередили органи внутрішньої безпеки про запланований злочин. Із масовими вбивствами гостей свята і масштабним руйнуванням наших святинь. Вжиті нами заходи не дали злочинцям можливості реалізувати свій намір. Їх покарала їхня ж зброя.

Він згадав Стригуна: коли оперативники увірвалися до приміщення, де перебував Стригун, вони побачили, як на їхніх очах його тіло, ще з ознаками життя, чорніє й руйнується, наче згнило зсередини. Експертиза встановила, що Стригун заразив себе бойовим комп’ютерним вірусом «сарана» власної конструкції, і вірус цей знищив його тіло так само швидко, як робив це з базами даних у комп’ютерах. Патологоанатом, який робив розтин залишків Стригуна, ошалів від радості, коли зрозумів, що став свідком першого в світі комп’ютерного вбивства (самовбивства) людини, і подумав, що це відкриття тягне на Нобелівську премію. Тільки не міг вирішити — в галузі інформатики й цифрових технологій чи в медицині.

Гайдук запитально подивився на Оксану. Та зрозуміла й оголосила рекламну паузу.

— Ви дуже сердитесь не мене, Ігорю Петровичу? — спитала, всміхаючись.

— Швидше, на себе, — всміхнувся їй у відповідь. — Але я донесу свій хрест до кінця.

— Бідний, — пожаліла вона його. — Я можу вам допомогти його нести?

Ці немовби грайливі, але дуже серйозні слова зачепили йому душу, й Оксана знову сподобалась йому.

— Це небезпечно, — тихо відповів він. — Але спробуйте.

Він забув, що всюди стоять приховані мікрофони й звукорежисер чув їхню розмову.

— Всі на місця! — вигукнув режисер. — Починаймо.

— І знову в ефірі Координатор Гайдук і я, ваша ведуча Оксана Хмелько. Продовжуємо програму «Відверта нічна розмова». Пане генерале, розкажіть, будь ласка, про ваше бачення майбутнього України-Руси наприкінці XXI століття.

— Перш ніж говорити про майбутнє, ми повинні оцінити сучасну ситуацію. Що нам вдалося зробити, що не вдалося. Незабаром будемо відзначати 93-ю річницю нашої незалежності. Саме по собі це — диво, видатний геополітичний феномен. З народу приниженого, постколоніального і постгеноцидного поступово виникає — я не скажу, що вже виник, — але виникає народ єдиної країни, народ гордий, такий, що вміє відстояти свою незалежність. Колись, на початку XIX століття, французький міністр закордонних справ Талейран порівнював Францію з Австрією. Він сказав, що Франція об’єднує тридцять мільйонів людей з єдиною мовою, вірою, звичаями, єдиними цілями, єдиною владою, і тому Франція — найсильніша країна світу. Натомість Австрія — це конгломерат різних народів, різних мов, різних релігій, яку не об’єднує ніщо, крім особи імператора. І тому Австрія — слабка країна. Талейран був правий. Австрійська імперія розвалилася…

— А Франція розвалюється на наших очах, — вставила Оксана.

— Я не був би таким категоричним, — м’яко сказав Гайдук (сам не розумів, чому висловився так м’яко, адже завтра посол Франції в Києві граф Жозеф де Перідор заявить йому протест проти приниження Франції, члена Організації глобальної безпеки, яка надавала Україні-Руси допомогу, хоча сама потребувала допомоги в боротьбі з «Глобальним джихадом». Але завтра протесту не буде — Гайдук це твердо знав). — Над нами, над каміном висить портрет першого Президента України. Це — велика людина, і його велич ми усвідомлюємо сьогодні набагато ясніше, ніж його сучасники. На його долю випали тяжкі випробування, коли Україна була розшматована на різні політичні частини, коли точилася холодна громадянська війна. І тим не менше, навіть у ті важкі часи він та його однодумці чітко розуміли вектор розвитку держави та її мету. Звичайно, вони були наївні, вони думали, що за кілька років можна подолати посткомуністичну деградацію України.

— А сьогодні ми подолали?

Гайдук задумався, бо таке питання не раз ставив сам собі й не міг знайти однозначної відповіді.

— Не повністю, — визнав він. — Але ми не можемо і не хочемо створити суспільство клонів, які думають однаково. Нам також не потрібна удавана, позірна єдність громадян, притаманна тоталітарним, тиранічним державам. Але треба розуміти: і сьогодні

1 ... 134 135 136 ... 148
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"