Читати книгу - "Чужинець на чужій землі"

— Гм... Ти маєш це побачити, щоб повірити... Ось, я торкнуся всезнаючого.

— Тебе здивує те, у що я можу повірити, Молодший, — тим не менше наглядач Дігбі перемкнув частину своєї уваги. Троє мирян, як він бачив, — чоловік і двоє жінок — розмірковували про вічність. Нічого дивного в цьому не було.

— Так?

— Ти чув, що вона сказала! І справді — «Архангел Михаїл»!

— І що з того?

— «Що з того?» О, заради Бога!

— Дуже ймовірно.

Дігбі був такий обурений, що аж німб тремтів.

— Фостере, та, напевно, не дуже пильно дивився. Вона мала на увазі того неповнолітнього злочинця — переростка, який прибрав мене з поля. Глянь знову.

Фостер збільшив підсилення, помітивши, що Янгол-стажер говорить правильно, — і разом з там помітив ще дещо, через що посміхнувся янгольською посмішкою.

— Молодший, а звідки тобі знати, що він — не Архангел Михаїл?

— Що?

— Останнім часом я не бачив Майка на зустрічах, але згадую його ім'я, видряпане на Тисячолітньому Соліпсистичному Турнірі. А це — Знак, що йому доручили особливе завдання, оскільки Майк — один з найенергійніших гравців у соліпсизмі в цьому секторі.

— Ця точка зору неприпустима!

— Ти був би здивований тим, як багато найкращих ідей Боса можна назвати «неприпустимими» у тій чи іншій мірі, — чи, радше, тобі не слід було б дивуватися, зважаючи на галузь, в якій ти працюєш. Проте «неприпустимий» — це ідея, яка тобі не потрібна: у неї відсутнє теологічне значення. «Для чистих — все чисте»[64].

— Але...

— Я все ще Свідчу, Молодший. А ти — слухаєш. На додачу до того, що наш брат Михаїл, здається, відсутній у цей мікромомент, а я не відстежую його, — і до того, що нас також немає у тому ж переліку Спостереження, — ця татуйована леді, яка виголосила пророчу думку, може й не помилятися. Адже вона дуже свята мирянка.

— Хто сказав?

— Я кажу. Я знаю, — Фостер знову посміхнувся з янгольською солодкавістю. Люба маленька Патриція! Вже не дитина тепер, але так само по-земному бажана і сяє внутрішнім світлом, що змушує її виглядати вітражем у сонячному світлі. Без мирських гордощів він помітив, що, відколи востаннє бачив Патрицію, Джордж закінчив свою визначну присвяту і що зображення, на якому його відкликають на Небеса, було непогане — дуже непогане у Вищому сенсі. Йому потрібно не забути знайти Джорджа, щоб висловити подяку, а ще сказати, що він бачив Патрицію...

Гм, а де був Джордж? Творчі особистості працювали над Архітектурою в секторі всесвітньої композиції, якщо він правильно пам'ятав, — тож це не важливо: у головному файлі його можна буде відкопати й через тисячоліття. Якою ж смачною пампушкою була Патриція, святою до безумства! Якби в ній було трішки більше наполегливості й менше покірності, він зміг би зробити її жрицею. Проте Патриція могла прийняти Бога лише згідно зі своєю суттю, яка могла б підійти лише лінгаятам[65]... Яким вона була не потрібна. Фостер розмірковував над тим, щоб ретельніше її роздивитися, але з янгольською витримкою вирішив цього не робити; у нього було безліч інших справ...

— А зараз облиш всезнання, Молодший. Я хочу дещо тобі сказати.

Дігбі підкорився й чекав. Фостер бриньчав німбом; цю дратівливу звичку він набув під час медитацій.

— Молодший, ти — не надто обнадійливий янгол.

— Вибач.

— Шкодування — не для вічності. Проте Істина в тому, що ти охоплений думками про того молодого хлопчину, який може бути, — а може, й ні, — нашим братом Михаїлом. Тепер чекай... По-перше, не тобі судити про механізм, яким тебе призвали на Небеса. По-друге, насправді тебе турбує не той хлопчина (ти ледь його знав), а маленька темноволоса секретарка. Вона заслужила мій Поцілунок незадовго до того, як тебе відкликали. Хіба ні?

— Я все ще перевіряв її.

— Тоді, без сумніву, ти будеш янгольськи задоволений дізнатися, що Верховний Єпископ Шорт, — після того як ретельно оглянув її особисто (о, дуже ретельно: я казав тобі, що він впорається), передав їй мій Поцілунок, і зараз вона насолоджується найбільшим Щастям, на яке вона заслужила. Гм, пастир має отримувати радість від своєї роботи, і коли його висунули на посаду, це стало його роботою.

Тепер я випадково дізнався, що є вільна вакансія Хранителя-стажера в новому відкритому секторі — ця робота нижча за твій ранг, але ти набудеш гарного янгольського досвіду. Ця планета... Ну, ти можеш думати про неї, як про планету; сам побачиш: її населяє раса, яка має три статі, а не дві, і мені відомо від Вищої Влади, що сам Дон Жуан не зміг добитись зацікавленості від представників будь-якої з цих трьох статей... І це — не припущення; його відправляли, щоб перевірити. Він кричав і молився, щоб його повернули до самотнього пекла, яке він сам і створив.

— Збираєшся відправити мене у Флатбуш? Щоб я не втручався?

— Ну, ну! Ти і не можеш втрутитися — ця Неможливість уможливлює все інше, про що я намагався сказати тобі, ще коли ти щойно прибув. Проте ти ніяк не засвоїш це, хоч і постійно намагаєшся. У твоє призначення входять петлі — так що ти зможеш повернутися сюди, саме у цей момент, без жодної втрати часу. А тепер лети звідси й берися за діло; у мене вдосталь своєї роботи.

Фостер повернувся до того місця, на якому його перервали. О так, нещасна душа, тимчасово названа «Еліс Дуглас». Важке завдання — бути поштовхом, та вона неухильно його прийняла. Проте вона виконала свою роботу, і тепер мала б відпочити та відновитися від неминучої втоми від боротьби... Вона билася під час нападу, кричала та випускала ектоплазму[66] з усіх отворів. О, їй потрібно буде повне очищення після такої брудної роботи! Але всі вони брудні; вони не могли бути іншими. І «Еліс Дуглас» й справді була надійним кваліфікованим працівником; вона могла виконати будь-яке додаткове завдання (якщо воно неодмінно було непорочним) — спаліть її біля стовпа чи відправте у монастир, вона завжди все виконувала як слід.

Не те, щоб він надто переймався незайманими, — окрім їх професійного обов'язку, який вони гарно виконували. Фостер востаннє потайки глянув на місіс Пайвонскі.