Читати книгу - "Чигиринський сотник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Аж духи забило Михасеві, бо такої краси ще не доводилося йому бачити… Зблискували в місячному сяєві круглясті перса дівочі, ніжною молочною білиною світилися ноги, зграбні й витончені, мов струмені води, ясніли невинною цнотою кирпаті дупці, схожі на два кругленьких гарбузи, й так звабливо та безсоромно вихилялися тії дівки, побравшись за руки, що малий козак очам своїм не вірив. Щоб краще розгледіти тую дивовижу, поплазував він на самісінький край урвиська та й звісив голову вниз, ухопившись за якусь корчомаху, що стирчала з глини. А дівка, що посеред корогода, вже співає:
Жне, жне Голубонько, Жне, жне Кострубонько.Та що ж се таке, думає собі малий козак, лупаючи очима. Звідкіля вони тут узялися? Чи се вже сниться мені, що таку химерію бачу?
Та й звісився ще нижче, приглядаючись до тієї чудасії. Коли ж це затріщала корчомаха, за яку він держався, а тоді переломилася — і не встиг Михась утямити, що з ним коїться, як покотився коміть-головою з тієї кручі простісінько у воду.
Аж бризки навсібіч полетіли, так він у річку шубоснув!
Завирувало у нього увіччю, застугоніло у вухах. Схопився він на ноги і став очі терти кулаком та відпльовуватися, аж побачив річкову гладінь перед собою, місячну доріжку на ній і комиші на тому березі, що тонули в сивій імлі. А кроків за десять од себе — тих дівок, що поставали й очі на нього витріщили, немов на диво яке.
— І чого б се я дивився, наче теля на нові ворота? — каже малий козак невдоволено. — Ну впав, то й що?!
— То се… се хрещена душа, еге? — недовірливо поспитала якась дівка, одкидаючи коси за плече.
— А яка ж іще! — буркнув Михась, витрушуючи воду з вуха.
— A-а! У-у-у! — заголосили тут дівки, мов несамовиті,— та й кинулися до Михася.
Не встиг він зоглядітися, як з усіх усюди сипонули вони — і з верб поплигали, неначе тії малпи, і з осоки повискакували, геть замурзані багнюкою, і з річки почали виринати, в куширі усі та ряскою обліплені, й на тому березі з комишів почали вилазити та через річку пливти наввимашки — аж поприбігали і так обступили малого козака, що й миша не проскочить.
— Тихо мені всі! — гаркнула ота дівка, що передніше з Михасем розмовляла. І глянула на нього суворо. — Ану одвічай: ти що це тут робиш, вражий сину? Підглядав за нами, еге?
— Та хто там підглядав! — вигукнув Михась, зацьковано озираючись навсібіч. — Заблукав я у степу… чую, наче співає щось, то й вибрів сюди!
— Ні, підглядав, підглядав! — зателесувалися дівки, вимахуючи погрозливо руками.
— Та кому ви треба, голі та замурзані, як чорти! — крикнув Михась. — Еге, було б на що подивитися! Ти бач, красолі знайшлися! Умийтеся ідіть оно спершу!
— Цитьте, сестри! — звеліла та дівка.
І підійшла до Михася впритул. Висока вона була і дужа, немов лошиця, з крутими стегнами, з довгими руками та ногами, а груди тяжкі були і трепетні, мов дві білі голубки. Присіла перед малим козаком і заглянула йому просто у вічі. Як зустрівся він з нею поглядом, то так і потонув у тих карих зіницях.
— Кажи, — прошепотіла вона, — бугила чи татарзілля?
— Бугила!.. — насилу пролебедів Михась.
Посміхнулася дівка, і побачив малий козак, що вуста у неї червоні, як кров.
— Тут тобі жаба цицьки й дала!.. — сказала вона задоволено.
І блискавкою майнуло у Михася в голові: «Та се ж росалки!» Згадав він усе, що йому Обух про них розповідав, і страшно йому стало, як ніколи у житті, бо втямив, що клямка йому тепер.
А нехрещені душі знай телесуються та плигають з утіхи:
— Ух, ух! Отсе поскоромимося!
— Давненько я людятинки не куштувала!
— Мені руку, руку!
— А мені ніжку!
— А я вушко хочу гам-гам!
— А мені щоб печінки шматочок!
— Та хучій уже ж роздирайте його!
Тут випросталася тая дівка та й каже суворо:
— Ану позамовкали усі! Що, ладу не знаєте? Залоскочемо зразу, а тоді й роздеремо!
— І щоб усім по кусінчику дісталося! — каже якась росалка.
— Усім і дістанеться… Ану взяли його!
Як налетять на Михася кляті росалки! За руки й за ноги вхопили і давай одіж з нього зривати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чигиринський сотник», після закриття браузера.