Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Казки роботiв. Кiберiада 📚 - Українською

Читати книгу - "Казки роботiв. Кiберiада"

386
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Казки роботiв. Кiберiада" автора Станіслав Лем. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 134 135 136 ... 159
Перейти на сторінку:
ніби апретована.

– Ну, дай мені хоча б один трюм! Знімемося! Затумани влаштуємо!

– Сам затуманься! Прошу в мене не втручатися! Це мій клокіт!

– Осмотична чарівнице, зорова згустнице! Пустимо Понтяка на клейстер!

– Ви забуваєтесь! – долинуло нерозбірливо.

– Що тобі, полторант миліше? Я тобі вмию, втрию, замстру!

Не зовсім було ясно, хто, про що, та в якому сенсі кричить. Серед морени з відвалів філософського каменю тут і там стирчали охайно вкриті навісами пересущниці. Цевінна від розлюченого Крентліна стяглася до найближчої з них, де сидів на сторожі брамар, непроникний, мов весь затягнутий більмом, такий собі молокосос. Між ними відбувся короткий обмін думками:

– Дай мені сплав, дай відпуст, хоч на один трюм, а то з'юхчу! Шансуй мені забут, ось як треба! На мучильський всос!

– Відіймися, дивись, перебутну! Не балуй, не єленься, ти!

Користуючись замішанням, Цевінна вже дифундувала крізь брамара до важелів, але в цей момент Крентлін, вийшовши з себе, оточив її згустки, впровадився в неї, захопивши по дорозі молокососа, й почав її запекло трюмити: «Засущимся тут, тут!..»

А вже Марлін перся до них так, що тріснула перемичка й чоловік разом з побічним Підпонцьким, що відокремився, влетіли в Крентліна з надуманого боку, розпучили його, вийшла купа мала. Цевінна вискочила звідти розтормошена та почала ініти. Щохвилини змінюється: євиться, маріолізується, нарешті, слюдмилася – що це, хвороба чи вид мімікрії? По деякій відносній близькості наоленилася, але стала швидше Елендою, ніж Оленою, може, від хвилювання, а може, поспіхом.

Тим часом над пересущницею Марлін і Подпонцій з Крентліном перетворилися на клубок киплячого киселю, розмазуючись в взаємних турбуленціях брамаря, який марно намагався зосередитися, бо його розсіювали з піддуманого боку.

– Щоб ти луснув, чужинська дифузія! – волають як один чоловіки.

– Самі лопайтеся! Вбирайтеся в мертвячий чух, а то я вас сам всмокчу! – відповів їм коханець, хоч і невдалий, але вже близький до мети.

– Ти, розчиняче, чорт з тобою! Вали в онтику!

Крентлін в одну мить видумався з пересущниці та вже був поруч з Цевінною, наповнив собою її всю, хоч і у фазі Еленди. Чоловік тут сіпнувся відразу в обидва боки – до дружини та до важелів:

– Пересущуюсь, щоб Крентляк всмоктався! Ціва не зміниться? Миттю мені шансуй, біляк!

А брамар зовсім вицвів та сипить:

– Пусти, радикале лощений! Або по нулях, або трансфінально. Компроміс не раджу – трюма не вийде!

– Підскажи! Хто має обнулитись? Влезун?

–Ги! Може, твоя чверть, а може, Понцька, а може, й обоє пропадете. Я не пророк, а шансер.

– Шанса тебе в трюм! Затьмись! Пересущаюсь!

Підскочив Марлін до пересущниці, Підпонцій разом з ним тягне.

Тут блиснуло, занівіло, але за мить знову вони тут, але не ті самі, бо онтика стала зовсім інша. Понція немає і сліду, Крентлін вже не Крентлін, а Гренсліч, й до того ж карликовий, наче його таким індукувала економна Цевінна, яка сама анітрохи не змінилася, принаймні на перший погляд. Переіснування викликало загальну паніку. Хто міг, відразу пірнув у будь–кого, чи щоб сховатися, чи від утробного рефлексу – невідомо. Кожному хотілося бути у самій середині. Цевінні теж, тому вона рушила в сторонні неясниці, але потрапила саме в область таких віддалених інтересів, що її там взагалі майже не було, тоді вона прояснилася навиліт та випала на морену. Вона ще тремтіла, а тут – що за постійність почуттів! Марлін навпіл з Гренслічем до неї. Тут вона змішалася, а вони з нею. Вона хотіла піти геть, струсити їх, вийти з цього бедламу, в якому вже ніхто своїх думок не впізнавав й тягнув до себе чужі, приймаючи їх за свої в психічному замішанні, майже божевіллі. Цевінна розвіялася оболонками, а ті ледве схаменулися, сповнені чужих почуттів, й попрямували до пересущниці. Тепер Марлін дав інше буття. З хаосу волань можна було зробити висновок, що тепер вже ніхто нічого не розуміє.

Дим повалив як від ста пожеж без вогню. Здавалося, що кожен, як і раніше, всюди діючи, крім того, випускав з себе бутехи, тобто плани на майбутнє, невиконані наміри, й тим рясніше, чим відчайдушніше намагався зосередитися.

Можливо, це була лише форма екстерналізації думок, або ж зрештою (так потім стверджував Трурль) справа дійшла до панпсихічної анігіляції, а згадані дими були виворочені навиворіт інтелектуальними нутрощами мешканців цієї версії буття.

Дивись, а тут вже Гренсліч розлітається на всі боки, замість світоглядної морени якісь тумби, до самого горизонту мізкує тиха мислительність, світ в цьому варіанті ніби більш натхненний, але вкрай офіційний, бо всюди якісь герби та печатки. Чоловік не чоловік, а вже й сповзає до Цевінни з досить сильною прецесією. Сила Коріоліса, Мопертюї чи звички – не розбереш. На додачу до всього зник поділ по родах. Невідомо стало, що робити, бо зник сенс конфлікту. Секс тут вже взагалі з області переказів – не секс, а екс. Чоловік-вуж, не розібравшись у цьому внаслідок сильного афекту, кинувся було в глиб Некароля Гренслицького, й шипить: «Я ж тебе заклокочу, я тобі покажу етруське буття!» – та остовпів, побачивши, що перед ним не коханець, а щось середнього роду: зникала Гренсліча ця онтологія.

А тут ще втрутився молокосос, раптом відпхнув вужа, а сам шуганув в пересущницю й – повний назад, щоб повернути щось попереднє, але або потрапив у поганий трюм, або хватка в нього зісковзнула з онтоятки. Охнули всі координати, континуум страшенно застогнав, ніби з ним викидень трапився, посипався град філософського каміння, і блиснув новий світ, але який!

З чоловіка–вужа вийшла розчепірка, явно жіночна, ніби цього жіночого початку ледь–ледь залишалося на самому дні, брамар, весь у батистових оболонках, як в'юнок обвився навколо пересущниці та розцвів над рукояткою райдужною квіткою – ні дати ні взяти папороть в ніч на Івана Купалу!

А де ж Цевінна? Якісь роздуті спученості, пузирчаті завитки, балонети–монгольф'єри в небесах – чи вона це? Розчепірка з вужа влізла в сусідник, де пелегриб з недодуттям щось мямлить, стоячи на одній нозі, а з ста сторін, тремтячи від зусиль, хибноніжки тягнуться до онтоятки ...

Король вже хвилину, як вимагав припинити проекцію, негайно закінчити. Кляпавцій нарешті неохоче погодився. Він вимкнув апаратуру, бурчачи, що можна було б почекати ще кілька переіснувань, що зрештою все це має якось віддистилюватися, роз'яснитись, це вони так, через недосвідченість, з незвички, через поспіх, але ніхто його не слухав. Король сунув скіпетр в кишеню й чистив державу

1 ... 134 135 136 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки роботiв. Кiберiада», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Казки роботiв. Кiберiада"