Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Дивлюсь на спину Дороніна, міцно вчепившись у руку Стаса.

— Ми ж не поїдемо додому? — запитую, все ще не в змозі відірвати погляду від напруженої спини.

— Ні, — притискає мене до свого гарячого тіла.

— А де ж нам його чекати? — зазираю в очі коханого, але погано бачу через надлишок рідини у моїх. — Чи краще зателефонувати й сказати, що ми на нього чекаємо, або ж повідомленням… Чи йдемо за ним?

— Певен, він знає, що ми не поїдемо додому без нього, — перебиває Стас.

Топлюсь у його обіймах, відпускаючи жахіття сьогоднішнього дня. Плачу. Просто можу собі це дозволити. Знаю, що коханий зрозуміє, підтримає, пожаліє. А мені тільки це й потрібно. Тільки ще б Андрій був поруч, тоді було б спокійніше.

— Може, нам піти до нього?

— Таню, — Стас віддирає мене від себе. — Андрій впорається, адже інакше не вміє, — зазирає в очі. — Ходи сюди, — втискає у своє тіло, а я тону. — Може, хочеш чогось? — тихо питає.

— Додому.

У цю мить починаю розуміти, що я не сумую за своєю рідною домівкою, у яку вклала чимало сил, любові. Сумувала за нею до тих пір, поки Стас не з'явився у домі Дороніна й ми не залишились там, а тоді все забулось, закрутилось. Але зараз я розумію, що не сумувала, бо хотіла бути поруч з  двома.

Не важливо де — важливо з ким…

Відколи прийняла рішення дати їм можливість бути разом, то почала цінувати кожну мить у домі Андрія. Кожен дотик, кожен погляд, кожну ніч. 

Опинившись у просторому холі, йдемо до диванчиків. Стас присідає, а я як дитя сідаю йому на коліна і, схиливши на плече голову, прикриваю повіки.

— Поспи, — цілує у волосся.

Як взагалі можна спати, після всього, що сьогодні сталося?! Серце з грудей вискакує, я дотепер не можу повірити, що не звалилася мішком на землю. Тільки дрібне тремтіння знову все тіло пробиває.

— Не зможу, — глибоко вдихаю аромат Стаса, який діє як заспокійливе.

У відповідь отримую міцні обійми та ще один поцілунок. Не встигає моє серце прийти до тями й внормувати свій ритм, як Андрій з'являється у полі нашого зору.

— Невідомо, чи доживе до ранку, — запускає руки у волосся, — але повинен! — гарчить. — Я сам його придушу.

— Якщо так, тоді точно доживе, — Стас криво усміхається.

— Ми поїдемо додому, чи залишаємось? — мені підходить перший варіант, але якщо Андрій залишається — ми теж. У такому стані ми його точно не залишимо.

— Кажуть, потрібен час, додому відправляють, але ж сука! — скріпить крізь зуби. — Хер знає! 

Андрій не хоче, але прийняти душ та переодягнутися потрібно, тим паче, що до світанку залишилося декілька годин.

Легенько його вмовляю, переконуючи, що все буде добре.

До машини ми йдемо мовчки. Дорогою додому чоловіки мовчать. Кожен думає про своє, навіть мій сон як рукою знімає.  

У будинку, не зговорюючись, ідемо на другий поверх. Повертаємо у крило, де знаходяться наші спальні. 

Моя рука міцно стискає руку Стасу, коли ми зупиняємось біля нашої кімнати. 

Замикаю її та розумію: не хочу спати окремо від жодного із них.

Повертаю голову у бік Андрія, який дивиться на нас зі Стасом. Зазираю в очі останньому. Відпускаю його руку й роблю перший крок у напрямку Андрія.

Законний чоловік не опирається, і ось я вже  чіпляюсь у долоню Андрія, веду  за собою, силоміць втискаючи повітря в легені. 

Зупиняюсь біля дверей, прочиняю їх навстіж. Повертаюсь до чоловіків, очікую реакції, але вони як мумії, тільки спостерігають за моїми рухами та покірно підкоряються. Підхоплюю руку Стаса і повільно йду назад, веду за собою  коханих.

— Ми заслуговуємо на міцний сон, — сідаю на ліжко, не відпускаючи їхніх рук. Знімаю взуття, чекаю, коли хлопці зроблять так само, і лягаю посередині. Тільки місячне сяйво освітлює кімнату.

— На добраніч, — шепочу, наважуючись поцілувати одного і другого в щоку.

Повертаюсь спиною до Стаса, який одразу ж кладе свою руку на мою талію, присуваючись впритул.

Я не бачу очей Андрія. Не надто розбираю емоції, адже місяць світить на моє обличчя і його спину, але добре бачу, як Доронін повільно, невпевнено сплітає наші руки. Цілує їх і, напевно, прикриває повіки.

— На добраніч, — шепочуть одночасно.