Читати книгу - "Американська пастораль"

матір’ю в групі дядечків, тіток, кузенів — усіх без винятку Двайрів, які мешкали в округах Юніон, Ессекс і Гадсон, вона, отримавши дозвіл наставниці, змогла тільки потиснути йому руку, і він аж похолов. Її поведінка диктувалася конкурсними правилами, які забороняли будь-які обійми, щоб випадковий свідок, не знаючи, що цей чоловік — батько дівчини, чогось не запідозрив. Було зроблено все, аби не допустити навіть натяку на якусь непристойність, але Джим Двайр, котрий щойно оклигав після першого інфаркту, з напнутими, наче струни, нервами, все зрозумів не так і вирішив, що дочка запишалася так, що посміла принизити батька й буквально повернутися до нього спиною, та ще й привселюдно.

Звісно, впродовж усього тижня в Атлантік-Сіті їй було заборонено зустрічатися зі Шведом — ані в присутності кураторки, ані на публіці, — тож до останнього вечора він лишався в Ньюарку й так само, як її сім’я, удовольнявся лише телефоном. Повернувшись в Елізабет, Дон детально розповідала батькові, яким важким випробуванням стала для неї тижнева розлука з цим хлопцем-євреєм, проте це не справило на нього враження і не спинило бурчання з приводу того, що він ще довгі роки згадував як «її пиху».

— Цей старомодний європейський готель був просто дивовижний, — розповідала Дон Зальцманам. — Величезний. Чудовий. Біля самої води. Схожий на те, що показують у кіно. З вікон просторих кімнат виднілося Женевське озеро. Нам там дуже подобалось. Проте вам це не цікаво, — раптом обірвала вона себе.

— Ні-ні, анітрохи, — хором відповіли вони.

Шейла вдавала, що уважно ловить кожне слово Дон. Їй доводилось прикидатися. Вона ще не отямилась від потрясіння, пережитого в кабінеті Дон. А коли отямилася, ну, тоді він геть нічого в ній не розумів. Вона була не такою, як він уявляв. І не тому, що вона спробувала вдавати когось, ким насправді не була, а тому, що він розумів її так само кепсько, як і кожного, з ким зустрічався. Розуміння внутрішнього світу іншої людини було вмінням чи даром, якого він не мав. Він не знав комбінації цифр, що дозволяє відімкнути цей замок. Видимість доброти він приймав за саму доброту. Видимість вірності — за вірність. Видимість розуму — за розум. І тому не зміг зрозуміти ні дочки, ні дружини, ні єдиної в житті коханки. Може, й не підійшов до розуміння самого себе. Ким він був, якщо відкинути завісу зовнішнього? Навколо були люди. Кожний, підхоплюючись, кричав: «Це я! Це я!» Варто було вам глянути на них, як вони з готовністю підхоплювалися й повідомляли, хто вони, а правда полягала в тому, що вони знали про себе аж ніяк не більше, ніж знав він про себе. Вони теж вірили своїм зовнішнім проявам, але ж насправді було б значно справедливіше підхоплюватися з лементом «Це не я! Це не я!». Усі б так вчиняли, якби були хоч трохи чеснішими. «Це не я!». Можливо, цей лемент допоміг би зірвати зовнішні покрови і зазирнути в суть.

Шейла Зальцман могла б слухати або не слухати кожне слово, що злітало з губ Дон. Але вона слухала. Уважна лікарка, вона не просто грала роль уважної лікарки, а й, зважаючи на все, потрапила під чари Дон — чари цієї гладкої поверхні, чий виворіт, у тому вигляді, як вона подавала її іншим, теж виявлявся чарівно чистим. Після всього, що з нею сталося, вона виглядала так, ніби з нею нічого й не трапилося. Для нього все було двобоким, два боки будь-якого спомину: те, як було, і те, як видається тепер. Проте у вустах Дон досі все залишалось таким, яким було колись. Після трагічного повороту їхнього життя вона змогла в останній рік знову повернутись у саму себе й зробила це, просто вигнавши з думок певні речі. При цьому повернулася не до тієї Дон, котра зробила підтяжку, затято намагалася бути хороброю, лежала в психіатричній клініці, вирішувала поміняти своє життя, а до тієї, котра жила на Гіллсайд-роуд, місто Елізабет, штат Нью-Джерсі. В її мізках з’явилася хвіртка, психологічно змодельована міцна хвіртка, через яку не могло просочитись ніщо, здатне завдати болю. Вона замкнула цю хвіртку і цілком убезпечилася. Все це були якісь дива, чи принаймні він так думав, поки не дізнався, що у хвіртки є ім’я: Вільям Оркатт Третій.

Якщо ви розлучилися чомусь із нею ще в сорокових, то дивіться, ось вона перед вами: Мері Дон Двайр, котра мешкає в районі Еломора, місто Елізабет, енергійна ірландська дівчина з благополучної робітничої сім’ї ревних парафіян зразкової католицької церкви святої Женев’єви, що за багато миль від портової церкви, де її батько, а відтак і брати прислужували в дитинстві біля вівтаря. До неї ще раз повернулася та непоборна чарівність, яка будила інтерес до неї, двадцятирічної, хоч вона це і заперечувала, і торкала внутрішні струни вашої душі — якість, рідкісна у дівчат, які змогли перемогти в Атлантік-Сіті. А їй це було дано, вона уміла оголити в дорослих щось дитяче, і домагалася цього одним лише непідробним пожвавленням, яке освітлювало її личко у формі сердечка, лякаючи своєю бездоганністю. Її сліпуча зовнішність, мабуть, навіть відлякувала, але це почуття зникало, варт було їй розкрити рота і виявити, що вона мало чим відрізняється від нормальних, звичайних людей. Побачивши, що вона геть не богиня і геть не пнеться видаватися нею — з’ясувавши, що вона з ніг до голови проста, — ви з новою силою зачаровувалися блиском цього каштанового волосся, сміливим контуром обличчя маленької — трохи більшої за котячу — голівки й величезними ясними очима, майже неправдоподібно уважними та беззахисними. Дивлячись їй у вічі, ви нізащо не повірили б, що ця дівчина згодом перетвориться в активну ділову жінку, яка завзято рухатиметься до прибутковості своєї ферми. Жодною мірою не тендітна, зовні вона завжди видавалася витонченою і граційною, і ця дивна невідповідність викликала у Шведовій душі особливу ніжність. Його хвилювала комбінація її справжньої сили (колишньої сили) із зовнішньою слабкістю та піддатливістю, нав’язаними їй особливостями її краси, що й далі впливали на нього, чоловіка, ще довший час після того, як сімейне життя ніби й мало б розвіяти ці чари.

Якою безбарвною виглядала Шейла, яка сиділа біля неї — уважна до кожного слова, зібрана, спокійна; вона своїм виглядом наганяла нудьгу. Так, нудьгу. Застебнута на всі ґудзики. Зачаєна в собі. У Шейлі не було життя. У Дон життя кипіло. Колись кипіло воно й у ньому. І становило його внутрішню сутність. Важко збагнути,