Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

    Джейн вибігла слідом за Феліксом, ледве накинувши на себе пальто. Він створив скляну пташку для Анабель! Невже його сили знову повернулися? Джейн відчувала себе такою щасливою, Фелікс - справжній, він цілував її, був з нею насправді, і зараз її сім'я на власні очі побачила його магію. І хоч цей вечір пройшов не так і гладко, а точніше зовсім провалився, найголовніше, все ж таки сталося. Тепер вона знає, що Айронвуд існує.

Джейн знайшла Фелікса за будинком у саду, він, закинувши голову в небо, дивився на зірки.

- Ти справжній. І ти знайшов мене.

Він обернувся до неї:

- Правильно. Я радий, що ти більше не сумніваєшся.

- Твої сили повернулися?

— Ще рано говорити, що вони повернулися, але, здається, вони почали з'являтися. Твоя племінниця так щиро просила руку для свого друга, що всередині мене все обурювалося від мого безсилля. І вийшла ця пташка – качка - мандаринка. Дивно, я саме їх бачив у своїх снах. Напевно, коли повернуся до Айронвуда, мені таки варто захопити парочку.

"Коли я повернуся до Айронвуда". Не встигла Джейн зрадіти, що Фелікс поруч, і він існує, як він вислизав крізь її пальці наче пісок. А що вона робитиме, коли він повернеться назад у свій світ? Вона знов його втратить? Джейн на мить згадала все своє життя останніми місяцями, і її серце стислося від думки, що його може не бути поруч.

— Пробач мою родину. Здається, до появи пташки вони вважали і тебе божевільним.

— Я не гніваюсь, у вашому світі стільки дивних речей. Їх неможливо осягнути розумом. Ти ж знаєш в Айронвуді, ніхто не божеволіє, тому я не можу усвідомити, чому тут цю хворобу приписують усім підряд.

Джейн захоплювалася його розважливістю. Коли вона сама потрапила в інший світ, їй хотілося змінити там багато чого, хоч він і так був майже ідеальним, а Фелікс розуміє, що є речі, які не можна змінити, якщо ти навіть не розумієш їхньої суті.

— Просто ти пішов, не попрощавшись, тож я подумала...

 -- Вибач, це лише звичка з минулого життя. Мені не часто доводилося ходити по гостях, щоб хтось міг помітити мої погані манери, але ось тобі впало в око. Бувши королем, я йшов, коли хотів, без зайвих церемоній.

— Я розумію, як тобі було непросто весь цей час...

— Я знав, що знайду тебе, і все буде добре. Стільки часу, я вважав, що життя просто йшло повз, що мене нічого, і ніхто не цікавить. Але я лише обманював себе, не хотів, щоб хтось став важливим, ігнорував свій народ. Всі ці місяці я думав про те, що маю врятувати їх. І перебування у твоєму світі – лише випробування на шляху до моїх людей.

- Ти думаєш, вони живі?

— Того тижня, коли я був відсутній у Великих Садах, я відновлював землю в західних селах, засадив нові поля насінням і проростив його. Я хотів перевірити, чи справді ґрунт став родючим.

— Виходить, там залишилися поля з рослинами, що вже дозріли? Значить, якщо їм якимось дивом вдалося врятуватися від невідомих тварин, їм було чим харчуватись!

- Я сподіваюся на це. - Фелікс важко зітхнув.

— Ось чому ти був такий слабкий! Але що тебе раптом спонукало відроджувати землю? Ти ж стільки років боявся повторити помилку Батька! А потім зник за мить.

- Після тієї ночі в печері, - у грудях Джейн усе затремтіло, - я зрозумів, що насправді важливо. Мій Батько взяв відповідальність за людей, і я маю зробити те саме. Закінчити відновлення землі, яке він не зміг завершити. Але... в результаті я не врятував свій народ через те, що надто довго не міг збагнути свого покликання. Відроди я землю раніше, мої сили були б при мені, коли тварюки увірвалися у Великі Сади.

— Не звинувачуй себе. Ми ніколи не знаємо, коли настає це "вчасно".

Фелікс пильно глянув на неї й дбайливо обійняв. З такою теплотою і ніжністю, що Джейн почало здаватися, що у світі залишилося все тільки найдобріше і найсвітліше.

— Здається, я ніколи нікого не обіймав.

Джейн хотіла щось відповісти, але не змогла. Ця мить була така прекрасна, що вона не хотіла псувати її зайвими словами. Потім вони з Феліксом довго цілувалися і дивилися в небо, на місяць, на зірки, і наче навіть ще кудись далі, за межі всесвіту.

За їхньою спиною кілька разів колихнулися кухонні шторки: мама, тато та Лексі кілька разів потай визирали в сад і дивилися на Фелікса з Джейн.

Вона більше не хотіла пускати у голову сумні думки, переживати, що скажуть батьки про все почуте ними сьогодні. Що вона скаже докторові Коллінзу на їхньому останньому сеансі та що буде, коли Фелікс повернеться до Айронвуда. Вона хотіла насолоджуватися моментом і не думати більше ні про що. Потайки вона мріяла, що сили Фелікса так і не поновляться, і він залишиться тут назавжди. І хоч власне сумління з'їдало її за ці погані думки, їй просто не вдавалося вірити, що в Айронвуді ще можна було когось врятувати, а тут він потрібен їй на все життя.

Джейн попрощалася з Феліксом і повернулася до будинку. Завтра вони знову побачаться, Фелікс працюватиме у майстерні, а вона зустріне його після своєї роботи у редакції газети. Немов звичайнісінька пара, яка йде на побачення наприкінці робочого дня.

Хай йому грець, газета! Адже завтра понеділок, за подіями вихідних, вона зовсім забула про свою роботу, і про те, що збиралася з неї звільнятися. Вона обіцяла Дарію обробити стару статтю, якою він так пишався, перш ніж зможе заговорити про звільнення.