Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Жадана дещо запропонувала… – я мовчала не наважуючись закінчити.

– Хмаринко, не бійся і скажи мені що саме вона тобі написала.

– Вона запросила мене до себе і запропонувала взяти з собою тебе, щоб я політала з нею. – хоч Жадана і не казала мені про це прямо, що здогадалася хто купив її колишнього дракона, але тут і не потрібно думати, як саме вона про це дізналась. Адже тут навіть тупий зрозумів, що саме вона мала на увазі! Схоже навіть анонімність на аукціоні не стала для неї перешкодою.

– То ця сука знає де саме я знаходжуся! – проказав крізь стиснуті зуби сам до себе. По драконові було видно що він був розлючений, тому я вирішила трохи його заспокоїти все ж, я і сама не дуже хочу до неї пхатися. 

– Я думаю що краще туди не йти і написати що я не зможу до неї прийти.

– Навряд чи нам це якось допоможе – іронічно промовив – я знаю цю су… – Нокс стримався від лайки – Простіше кажучи, якщо ми не прийдемо до неї, то вона припхається до нас сама і повір, другий варіант найгірший.

– Тобто відмовитися в мене не вийде?

– Боюся що ні – відповів вже спокійніше – якщо Жадана вже вчепилася за щось, то так просто не відчепиться. Особливо враховуючи що вона так і не змогла втілити свою задумку минулого разу, коли так нетерпляче чекала моєї страти – хоч і стримуючі свій запал дракон трохи зі злістю відповів.

Я важко зітхаю, адже завтра не тільки мені доведеться все це терпіти, а й Ноксу.

– Не хвилюйся – почав заспокоювати мене дракон – все що вона хоче це побачити як саме ти не можеш справитися зі мною.

І до мене почало по трохи доходити те, про що сказав дракон.

– Тобто вона хоче подивитися як саме я покалічуся, якщо в мене не вийде на тобі летіти? – запитую округливши очі.

– Так, адже в самої так і не вийшло на мені нормально полетіти – він криво посміхнувся – тому таким чином хоче провчити тебе за те, що ти зіпсувала їй забавку.

– Але ж це просто безглуздо! – обурююсь, бо вона і так мене планувала вбити, але пів біди що вона планувала! Справа у тім що, Я НЕ ПЛАНУВАЛА! Що купивши дракона в якості захисту, таким чином приблизила свій кінець. Та і ще невідомо чи Нокс не розлютиться коли дізнається що Маргарита була співучасницею його покарань, інакше потім все буде дуже й дуже складно пояснити. 

– Не хвилюйся, я буду тебе слухатися і нізащо не скину з себе якщо навіть дійде до польотів.

– Не подобається мені це все – зізналася, бо все і справді може закінчитися погано.

– Не бійся – дракон підійшов до мене ближче і бере мене за руку – якщо вона навіть і спробує щось тобі зробити, я їй це не дозволю.

От начебто мене повинно було це заспокоїти, але все одно насторожує, адже все може різко змінитися.

– Добре. Ходімо до їдальні ато нас напевно вже зачекалися – намагаюся видавити хоч щось схоже на посмішку, адже нервую я тетанно.

– Ходімо, Хмаринко. – Нокс підставляє мені свій лікоть і я беруся за нього.

Ми приходимо до їдальні де на нас вже всі чекають, Ненсі квапливо поправляє скатертину і прибори для їжі, Лайон намагається загравати до неї, а Єва біга довкола столу тягаючи то з одної, то з іншої сторони по шматочку смаколика поки не помічає нас, і з цікавістю починає розглядати дракона заглядаючи йому за спину. Невже хвіст шука?

Ми підходимо до столу.

– О, ви вже прийшли, а я якраз закінчую – щебече радісно Ненсі розгладжуючи руками складки на фартусі – прошу сідайте за стіл.

– Дякую тобі Ненсі.

– А де, та штука заду? – запиту Єва.

– Єво, не пристойно про таке запитувати! – скрикує Ненсі.

– Та нічого – відповіда Нокс заспокоюючи її і повертається до Єви – Ти зараз запитуєш про мій хвіст?

– Що т-о-ке “хв-а-ст”? – запитує.

– Правильно говорити “хвіст” – поправляє її.

– Зр-а-зуміло. То та штука це хв-і-ст? – Єва вимовила по складах слово, щоб воно було правильним.

– Так. – відповіда зі сміхом Нокс – Та “штука” це був мій хвіст.

– А де ти йо-го п-а-дів?  

– Сховав.

– Де?! – зацікавлено скрикує.

– Єво! – Ненсі натякає що про це запитувати непристойно, але схоже нашій бешкетниці було все одно.

– Ось дивися – Нокс піднімає руку на рівні її очей і його рука починає змінюватися, на ній починають рости кігті і чорна луска – бачиш – і знову прибирає все як і було – так само я можу ховати свій хвіст.

Євині очі спалахують шаленим вогником і вона дивиться на мене. 

– А я так можу?! – і на цей раз це питання до мене.

– Ем, на жаль ні.

– Але чому? 

– Тому що твоє тіло не може так змінюватися – пояснюю.

– Чому? – знову це ж запитання, та в мене зараз мозок закипить! Це те саме що пояснювати чому небо блакитне, а трава зелена, але мені на допомогу приходить Лайон розуміючи всю курйозність ситуації.

– Тому що наші тіла на це не здатні – говорить Лайон.

– Чому? – знову повторює повернувшись до нього.

– Бо ми з тобою душі в тілах скерипі, а він – Лайон вказує на Нокса – дракон.

– І що? – запитує Єва.

– Коли пані Маргарита робила наші тіла, вона не робила так, щоб ми могли змінювати форму.

– А ти можеш зробити так, щоб я могла так само як він? – Єва розвертається до мене і вказує пальцем на дракона – Щоб я теж могла зробити собі хв-і-ст.

Я була спантеличена, адже не знала чи таке скерипі взагалі можливо зробити.

– Ні, такого скерипі я ще не вмію робити.

– Чому? – знову.

– Бо зробити таке тіло дуже складно. – відповіда Лайон.

– А ч… – не договорює.

– Так досить! – не витримує Ненсі перебивши Єву. – Ану гайда за стіл, чи я все це дарма готувала!

Хоча з одної сторони я її розумію, бо з цим “Чому?” Це б тривало аж до ранку, а то й довше. 

– Добре командире, ми вже сідаємо – відповідаю їй салютуючи в привітанні як солдат.

– От і добре! – задоволено бурчить.