Читати книгу - "Тінь гори"

— Будь ласка, притримай інших подалі на деякий час. І з’їж чогось. Ти знову знехтував обідом. Що це взагалі таке, чоловіче? А далі ти поголиш голову. Не будь святішим за святого, згода?

— Джі,— розреготався Силвано, задкуючи та чіпляючи мене своїм поглядом.

Після мого повернення на гору Силвано майже постійно був поруч. Він завжди був готовий допомогти і завжди веселив.

Його сувора міна була лише плодом любові до Ідриса. А більшість часу вранці та ввечері він був доброю щасливою душею, що жила в місці, яке стало для неї домівкою.

— Складність,— почав Ідрис, коли Силвано пішов,— це міра деталізації у вираженні ряду позитивних характеристик.

— А можеш мені ще раз це пояснити, будь ласка?

— Річ складна до такої міри, до якої вона виражає ряд позитивних характеристик,— відповів він.

— Позитивних характеристик?

— Ряд позитивних характеристик включає Життя, Свідомість, Свободу, Спорідненість, Творчість, Справедливість і багато іншого.

— А звідки прийшов цей ряд позитивних характеристик? Хто створив цей список?

— Вони є загальновизнаними і, я певен, будуть визнані і твоїми розвиненими та просунутими позаземними цивілізаціями. Якщо звернеш увагу на їхні протилежності, то побачиш, чому вони є позитивними характеристиками: Смерть, Несвідомість, Рабство, Ворожнеча, Знищення і Несправедливість. Ти ж бачиш, про що я, хіба ні? Ці позитивні характеристики — універсальні.

— Гаразд, якщо ми приймемо ряд позитивних характеристик, то як їх виміряємо? Хто зможе їх виміряти? Як ми вирішимо, що є більш позитивним і менш позитивним, Ідрисе?

Біля нас з’явилася чорна кішка, вигинаючи спину.

Привіт, Північ. Як ти сюди дісталася?

Кішка стрибнула мені на коліна, випробувала чи то покарала мою терплячість кігтями і вляглася спати.

— Існують два способи розглядати нас,— розповів Ідрис, дивлячись на дерева, що тріпотіли від пташок.— Один стверджує, що ми — лише космічна випадковість, глюк, щасливчики, які пережили справжніх володарів Землі — динозаврів — після закінчення Юрського періоду. Цей погляд твердить, що ми такі єдині, бо цей глюк навряд чи повториться ще десь. І що ми живемо у всесвіті, який містить нас — і мільярди планет, на яких немає нічого, крім мікробів, слабких маленьких метанопродуцентів, археїв і бактерій, що заселяють солоні моря.

Навколо нього трохи покружляла бабка. Він потягнувся до неї рукою, бурмочучи сам до себе. Потім тицьнув пальцем на ліс, і бабка полетіла геть.

— Інший спосіб,— провадив Ідрис, знову обертаючись до мене,— твердить, що такі, як ми, є скрізь, у кожній галактиці, а в нашій галактиці, в нашій сонячній системі, за дві третини шляху від усіх подій у Молочному Шляху, саме нам пощастило стати частиною локальної еволюції. Як думаєш, яке пояснення є більш правдоподібним ?

І як же я думав? Я приволікся назад до мосту ідей.

— Ставлю гроші на останнє. Якщо таке відбувається тут, то, мабуть, і ще десь.

— Отож-бо. Швидше за все, ми не єдині. І якщо Всесвіт створив нас і подібних нам, якщо суп приготований ідеально, тоді ряд позитивних характеристик стає надзвичайно важливим.

— Для нас?

— І для нас, і для них.

— То ми говоримо про істотні й умовні відмінності?

Він розсміявся.

— Де ти вчився? — поцікавився він, оглядаючи мене, неначе вперше.

— Тут, принаймні зараз.

— Добре,— посміхнувся він.— Добре. Немає відмінності між цими двома визначеннями. Усе є умовним і водночас істотним.

— Не розумію. Пробач.

— Давай коротше,— вирішив він, ще раз нагинаючись,— тому що я починаю розпорошуватися на цю сократично-фрейдівською-питально-запитальною фігню. Хадербгай її обожнював, хай його душа спочиває в мирі, але я вважаю за краще зняти цей тягар з грудей, а потім розпочати дискусію. Тобі таке підходить?

— А... так. Звісно. Прошу, продовжуй.

— Ну добре, ось воно. Я вірю, що кожен існуючий атом має ряд характеристик і наділяється ними завдяки світлу під час миті Великого вибуху. Поміж цих характеристик є і позитивні характеристики. Усе, що існує у формі атомів, має низку позитивних характеристик.

— Усе?

— Чому ти висловлюєш такі сумнівні речі?

— Сумнівні чи повні сумнівів, Ідрисе?

Він розкинувся у кріслі й потягнувся по чилум.

— То ти й у собі теж сумніваєшся ?

Справді? Звісно ж, так. Я пропав: я один з пропащих.

— Так.

— Чому?

— На цю мить — так, бо не розплачуюся за свої вчинки.

— І це тебе турбує?

— Дуже. Я лише вніс аванс. Муситиму заплатити решту рано чи пізно, так чи так, і, мабуть, з відсотками.

— Ти вже можеш платити за все і навіть не здогадуватися.

Він усміхався, навіюючи мені лагідний спокій.

— Може й так,— погодився я.— Але не думаю, що достатньо.

— Чарівно,— сказав він, тримаючи чилум так, щоб я його запалив.— Які в тебе стосунки з батьком?

— Я люблю свого вітчима. Він добрий і неймовірний. Він — один з найкращих людей, яких я знаю. Я зрадив його своїм стилем життя. Я зрадив його чесність тим, ким став.

Не знаю, чому я це сказав, як саме слова розлилися з урни сорому. Я зачинив сталеві двері болю, якого завдав цьому чудовому чоловікові. Деякі речі, які ми чинимо щодо інших, так довго стоять навколішках у нас у серцях, що кістка стає каменем: опудалом у каплиці.

— Пробач, Ідрисе. Я зірвався на емоції.

— Чудово,— м’яко мовив він.— Перекури.

Він передав мені чилум. Я затягнувся і заспокоївся.

— Гаразд,— провадив Ідрис, відхиляючись назад і сідаючи в позу лотоса,— кінчаймо з цим, поки якийсь гарний милий хлопчина не прийде з проблемою, яка стосуватиметься його дівчини і яку я змушений буду вислуховувати. Що таке сталося з цією молоддю? Хіба вони не знають, що стосунки мусять бути проблемними? Ти готовий?

— Прошу,— пробубонів я, хоч і не був готовий,— продовжуй.

— Низка позитивних характеристик є в кожній часточці матерії життя, виявленої у своєму рівні складності, і що складніший механізм матерії, то складніше вираження низки позитивних характеристик. Ти розумієш?

— Так, я розумію.

— Дуже добре. На нашому людському рівні складності відбуваються дивовижні речі. По-перше, ми володіємо не-еволюційними знаннями. По-друге, ми володіємо можливістю переборювати тваринну природу і поводитись як унікальне поєднання людини з твариною, якими ми і є. Розумієш?

— Майстре! — втрутився Силвано, підлітаючи до нас.— Чи можу я