Читати книгу - "Тінь гори"

— Я... так, поки що, Ідрисе.

— Хвала Божественному,— зітхнув він, розслабившись і поклавши руки на коліна.— Ти навіть не уявляєш, скільки людей змушує мене повторювати це знову і знову, наводячи приклад за прикладом, просто щоб хоч на кляту мить позбутися своєї довбаної гордості чи упереджень.

Це вперше я почув, як він лихословить. Він помітив проблиск у моїх очах.

— Я мушу лихословити, і верзти нісенітниці, і верещати хоч іноді, час до часу,— сказав він,— або просто з’їду з бісового глузду.

— Я розумію...

— Не уявляю, як тантрики справляються. Усе те фізичне покаяння, жертви і напружені ритуали, щодня і все життя! Ми, вчителі, ще легко відбуваємось у порівнянні з ними. Але ми все одно інколи злітаємо з котушок, бо щодня потрібно бути такими в біса милими. Запали клятий чилум, будь ласка. То про що ми?

— Про помилки Хадербгая,— нагадав я, розпалюючи йому чилум.

Він довго пахкотів, знайшов нитку розповіді, дивлячись мені в очі.

— Розкажи, що ти знаєш про рух у напрямку складності,— провадив він, не відводячи від мене погляду.

— Хадербгай казав, що коли робити знімок Усесвіту кожен мільярд років назад аж до Великого вибуху, то ми зможемо помітити, що Всесвіт постійно стає складнішим. І цей феномен — постійний рух до складності, від Великого вибуху і дотепер,— це незмінна визначальна характеристика Всесвіту в цілому. Тож якщо цей рух у напрямку складності визначає всю історію Всесвіту...

— ...то це дуже хороший орієнтир для визначення Добра і Зла — об’єктивний і загальноприйнятний,— закінчив за мене Ідрис.— Усе, що тягнеться до складності,— це Добро. Усе, що тягнеться від складності,— це Зло.

— І швидкий тест на моральність,— додав я,— це запитати самого себе: якби всі на світі зробили те, що роблю я, або подумали про те, що і я, чи допомогло б це зробити нас складнішими, чи, навпаки, утримало нас від цього?

— Неперевершено,— визнав Ідрис, посміхаючись і пропускаючи дим крізь зуби.— Ти справді гарний учень. Дозволь запитати. Що таке складність?

— Пробачте, сер.

— Ідрис. Називай мене Ідрисом.

— Ідрисе, а можу я запитати?

— Звісно.

— А концепт Добра і Зла дійсно необхідний?

— Звісно.

— Гаразд. Ну, а що ти відповідаєш людям, які стверджують, неначе Добро і Зло — це культурно визначені довільні конструкції?

— У мене є проста відповідь,— сказав він, задоволено пихкаючи.— Я кажу їм віддовбатись.

— І це твоя відповідь?

— Звісно. Я тебе запитаю: чи призначив би ти когось, хто не вірить, що є такі речі, як Добро і Зло, за няньку для своєї дитини або старенького дідуся?

— З усією повагою, Ідрисе,— засміявсь я,— це звернення до культурної упередженості, а не відповідь. То Добро і Зло — обов’язкові чи ні?

Він нагнувся ближче до мене.

— У нас є доля, і, безсумнівно, наша подорож — це моральна подорож. Розуміння Добра і Зла й відмінності між ними — це крок, необхідний для того, щоб узяти на себе роль вартових власної долі. Ми ще молода раса, і прийняти свою долю — це великий крок. Ми лише вчора стали самосвідомими.

— Я не зовсім це розумію,— зізнавсь я, передивляючись свої нотатки.— То розгляд речей у контексті Добра і Зла — необхідний на цій стадії нашої духовної еволюції, так?

— Якби на світі не було Добра і Зла,— сказав він, знову відхиляючись,— то навіщо нам були б закони? І взагалі, що таке закони, як не наше незграбне і безупинне намагання встановити, що таке Зло, коли ми не визначили, що таке Добро?

— Я й досі цього не розумію,— засмутивсь я,— і сподіваюся, ти будеш зі мною терплячий, але зі сказаного ось що виходить: можна так само просто замінити Добро і Зло іншими словами, такими як правильно і неправильно, позитивно і негативно. І це може виявитися для нас кращим.

— А, бачу,— мовив він, нахиляючись ближче.— Ти маєш на увазі семантику всього цього. Я думав, що ми говоримо про культурну архітектуру Добра і Зла.

— А... ні.

— Дуже добре, на цьому рівні терміни Добра і Зла просто вимагаються, бо вони сполучені з Божественним.

— А якщо люди не вірять у Божественне?

— Я скажу їм віддовбатись. Я не можу витрачати власний час на атеїстів. У них відсутній інтелектуальний лікоть, на який можна обіпертися.

— Відсутній?

— Звісно ж, ні. Той факт, що світло має обидві характеристики, фізичну і метафізичну, означає те, що безглуздо заперечувати метафізичне. А відсутність сумнівів — це інтелектуальна вада. Запитай будь-якого науковця чи святого. Сумніви — це парашут агностиків. І саме тому агностики мають м’якшу позицію, ніж атеїсти, коли з ними спілкується Божественне.

— Спілкується Божественне?

— Щодня, з усіма, через душу.

— Га-аразд,— погодивсь я, заплутавшися ще більше, аніж до початку обговорення.— Можливо, я повернуся до цього згодом. Пробач, що відхилився.

— Припини вибачатися. Я попросив тебе визначити складність.

— Ну, Хадербгай ніколи не давав на це запитання чіткої відповіді. Я запитував його кілька разів, але хитрун завжди ухилявся.

— А ти що думаєш?

Що думаю? Я хотів бути з Карлою. Хотів знати, що вона в безпеці. І якщо вже мав перебувати на цій горі, то хотів би слухати, а не говорити. Але після трьох днів дискусій я зрозумів, що неможливо втекти з фортеці Ідрисового розуму.

Я випив ковток води, акуратно поставив склянку на стіл біля нас і кинув капелюха на психологічне кільце.

— Спочатку я вважав, що складність — це заплутані речі. Що більше вони заплутані, то складніші. Мозок складніший ніж дерево, а дерево складніше за камінь, а камінь складніший за простір. Якось так. Але...

— Але?

— Але що більше я думаю про складність, то більше схиляюся до двох речей. Життя і воля.

— І як ти до цього дійшов?

— Я роздумував про набагато більш розвинені та просунуті позаземні цивілізації, які подорожують космосом. Я запитав себе: що саме вони можуть шукати? Думаю, що вони можуть цікавитись існуванням життя на інших планетах. І думаю, що вони будуть заворожені, якщо натраплять на повністю розвинену духовність.

— Надзвичайно,— вирішив Ідрис.— Я отримаю неабияку насолоду, коли дещо тобі про це розповім. Зроби мені ще один чилум. Агов, Силвано!

Постійний компаньйон святого, Силвано, перетнув простір, забрукований білим камінням, і приєднався до нас.