Читати книгу - "Перспективи Української Революції"

в теперішній атмосфері, прочищеній психологічно-політичними зрушеннями, які викликала національна революція в Мадярщині, всякі совєтофільські сили й течії дуже принишкли. Але це тільки причаєння. Большевизм та його поплічники будуть добре заходитися, щоб підживити ці ферменти ідейно-політичного розкладу та послужитися їхньою роботою в першу пригожу для цього пору. Тому доцільно тепер кинути трохи світла на ґрунт і коріння цього розкладницького явища, на спосіб й наслідки його діяння, щоб його знешкідливити.

Сучасне совєтофільство має чимало спільних рис з голосним колись радянофільством. В дійсності сучасна відміна цього явища значно гірша від первісної. Це однаковою мірою стосується до його підґрунтя, збудників і до наслідків. Особливе значення має ця обставина, що сучасна рецидива виникла після того, як на досвіді минулого виявилася недоречність і шкідливість радянофільських тенденцій. Тому-то, щоб належно оцінити цей прояв політичного звиродніння, доцільним буде пригадати розвиток і наслідки його первісної появи з-перед тридцяти років.

Течія радянофільства розвинулася на Західніх Землях України під польською займанщиною та серед української політичної еміграції в добі НЕП-у й т. зв. українізації на підсовєтській Україні. В її вир попали різні політичні й суспільно-громадські діячі, які не мали особливих симпатій до комунізму, чи до москвофільства, але шукали якоїсь «орієнтації», якогось легшого виходу, опертя й допомоги в тогочасній затяжній і, здавалося, безвиглядній ситуації. Психологічним підґрунтям радянофільства було морально-політичне заламання після поразки національно-визвольних змагань та невластива реакція на гніт польської окупації на ЗУЗ і на байдуже ставлення західніх держав до української справи. Політичною поживою для цієї тенденції був той розвиток різних ділянок українського національного життя, який відбувався на Осередніх і Східніх Землях у період НЕП-у й «українізації».

Тодішнє радянофільство засновувалося на наступних головних думках: в УССР розвивається нова форма української держави. Хоч вона має чималі нестачі, зокрема щодо суверенности та через комуністичну систему, проте вона дає Україні великі користі й несе в собі поважні завдатки на поправу й удосконалення. УССР становить базу і рамки для розвитку всіх ділянок життя української нації та має бути підпорою для збереження й розвитку українства в інших частинах України та на чужині. Тому українці поза межами УССР повинні визнати її як українську державу і спертись на ній, а не заперечувати її.

Поширенню таких поглядів і настроїв на Західніх Землях і серед частини політичної еміґрації сприяв злагіднений курс большевицької політики, а зокрема т. зв. українізація. Але свідомі, патріотичні кола з ОСУЗ не прикладали до цього своїх рук. Вони ж задобре пізнали суть большевизму й не мали таких ілюзій щодо щирости й тривкости большевицьких полегшень.

Очевидно, українські патріоти, діячі в різних ділянках національного життя, старалися і в підбольшевицьких умовах розвивати його якнайкраще, використовуючи для цього всі можливості. Період НЕП-у та пом'ягшеної національної політики створював догідніші обставини, а великий тиск розбудженої української національної стихії щораз то розширяв їх, вимушуючи теж такі поступки большевиків, яких Москва собі не бажала. Таким чином доба. «українізації» дала поважні надбання в різних ділянках національного життя. Мали теж місце старання українських діячів в УССР, зокрема в ділянках національної культури й народнього господарства, підтримати й скріпити розвиток українства на інших Українських Землях. Були навіть спроби українських старшин Червоної армії встановити таємні зв'язки з революційною Українською Військовою Організацією на ЗУЗ.

Але всі ці намагання українських патріотів не мали на меті створювання совєтофільських орієнтацій і настроїв серед українців поза кордонами СССР. Це вже було ділом большевицької політичної пропаганди й спеціяльних акцій. Цим займалася не тільки комуністична партія, а й зокрема совєтські дипломатичні, торговельні, культурно-наукові й військові представництва. Наприклад, умисне створений консулят УССР у Львові мав за головне завдання поширювати совєтофільство в Галичині.

В пляні такої політики большевики зручно використовували всі факти розвитку українського національного життя в УССР для поширення своїх впливів. У своїй пропаґанді вони не тільки перебільшували й розмальовували світлими барвами українські досягнення, але приписували їх як заслугу совєтської держави, комуністичної системи. Піднесення української національної стихії й кипучу працю діячів української культури, що в дійсності були розбуджені українською національною революцією, большевицька пропаґанда змальовувала як наслідок комуністичної революції та як вияви совєтського, «радянського» патріотизму. Большевики нікчемно використовували цю обставину, що українські патріоти в УССР не могли відкрито виявити свого справжнього, ворожого відношення до Москви і до комунізму.

Коли ж деякі українці поза кордонами СССР не розуміли, чи радше не старалися зрозуміти дійсного стану та з вірою сприймали хитру брехню большевицької пропаганди, то це вина їхня, їхнього наставлення. Бо ж вони шукали такої орієнтації та не ставилися до ворожих суґестій з належним критицизмом і насторо-женням.

Як відомо, в парі зі зміною курсу в середині СССР ішла большевицька політично-пропа-ґандивна офензива назовні. Одне й друге мало спільні причини й один плян. Період воєнного комунізму не дав Москві остаточної перемоги над всіми національно-самостійницькими й протикомуністичними силами. Щоб рятуватися перед повним провалом, большевики мусіли піти на поступки неперебореним прагненням народів до свободи. НЕП й пом'ягшена національна політика мали відпружити внутрішню ситуацію, принести господарську поправу й дати большевикам час для підготови і переставлення з партійно-воєнної диктатури на диктатуру партійно-поліційного апарату та тотально-комуністичної системи. Посилена акція назовні мала проламати політичну й господарську ізоляцію СССР та поширити большевицькі впливи.

В такому пляні вирощування й підсилювання совєтофільських настроїв серед українців поза СССР мало для Москви потрійне значення. Поперше, воно мало розряджувати протибольшевиць-кі настрої в українському народі. Відомості про прихильне ставлення українства з-поза кордонів СССР до совєтського панування в Україні, повинні були підкошувати протибольшевицькі сили й дії на Українських Землях під московською займанщиною. По-друге, совєтофільські настрої серед українства в небольшевицькому світі мали б значно допомогти большевикам вийти з дотогочасної моральної й політичної ізоляції. Якраз свідчення українців мусіли б найбільше переконувати світову опінію, що совєти не такі погані, коли українські самостійники, знані зі своєї ворожнечі до Москви й большевизму, зміняють своє відношення до УССР, отже, до того політичного ладу, який встановила большевицька Москва. А потрете, совєтофільство, в будь-якій формі, створює пригожу атмосферу й податний ґрунт для розросту комуністичних ячейок і різнородної большевицької агентури за кордонами УССР.

Большевикам не вдалося прищепити українському політичному життю поза межами СССР недуги совєтофільства в більших розмірах. Але й ті її прояви, що мали місце на ЗУЗ і на еміґрації в 1924-33 рр., завдали чимало шкоди українській справі.

Найбільшим лихом був удар в спину тим самостійницьким силам, які втримували протибольшевицький визвольний фронт. Непохитні патріоти-самостійники на ОСУЗ розуміли суть большевицької політики й здавали собі справу з того, що