Читати книгу - "Хранителі"

якийсь час стояв там, востаннє оглядаючи подвір’я і притихлий напівтемний ліс. Потім, ледь здригнувшись, він зайшов усередину. Вдень під час перевірки засобів безпеки Ейнштейн був ніжнішим, аніж зазвичай: він терся об ноги Трейвіса, обнюхував його і постійно просив, щоб той його погладив чи почухав. Увечері, коли Трейвіс і Нора дивилися телевізор, а потім грали втрьох в «Ерудит», Ейнштейн продовжував ластитися. Він клав голову на коліна то Трейвісу, то Норі. Здавалося, ретривер готовий, щоб його до самісінького літа гладили або чухали за вухами.

З дня їхньої першої зустрічі на пагорбах Санта-Ани Ейнштейн час від часу поводився як звичайний пес, і тоді було важко повірити, що він наділений людським розумом. Сьогодні був саме такий випадок. Незважаючи на те, що під час гри в «Ерудит» ретривер проявляв неабияку кмітливість (він програв лише Норі й отримував страшенне задоволення, складаючи слова, які тонко натякали на її цікавий стан, хоча її вагітність ще не була помітна), але попри те зоставався просто собакою.

Нора і Трейвіс вирішили закінчити вечір якимось легким чтивом — детективами, — але Ейнштейн не хотів завдавати їм клопоту вставлянням книги у його пристрій для перегортання сторінок. Натомість він ліг на підлогу й одразу ж заснув.

— Він досі якийсь млявий, — промовила Нора.

— Але він з’їв усе. Та й день був доволі насичений.

Уві сні пес дихав нормально, тому Трейвіс не турбувався. Він навіть оптимістичніше, ніж раніше, дивився на їхнє майбутнє. Перевірка системи безпеки додала їм упевненості в цьому. Вони вірили, що впораються з Аутсайдером, коли той заявиться. Сміливість і відданність Гаррісона Ділворта поставили органи у глухий кут і унеможливили їхні розшуки — можливо, що й назавжди. Нора знову активно взялася за малювання, а Трейвіс вирішив одразу ж після знищення Аутсайдера скористатися своєю ліцензією агента з продажу нерухомості й узятися до роботи під новим іменем Семюела Гаятта. А якщо Ейнштейн і був досі кволий… то принаймні сьогодні він виглядав енергійнішим, аніж зазвичай, тому все повинно владнатися.

Тієї ночі Трейвісу нічого не снилося.

Вранці він прокинувся раніше за Нору, а коли узяв душ і одягнувся, його дружина також уже була на ногах. Дорогою до ванної вона поцілувала Трейвіса, вкусивши його за губу, і заспано промовила:

— Я тебе кохаю.

В неї були підпухлі очі, волосся позаплутувалось, а з рота пахло чимось кислим. Але Трейвіс був готовий затягнути її назад у ліжко, якби вона не сказала:

— Давай увечері, мій Ромео. Зараз моє серце жадає лише яєчні, бекону з тостами і кави.

Трейвіс спустився вниз і відкрив у вітальні віконниці, щоб впустити ранкове світло. Небо було хмарним і сірим, як і вчора, тому ввечері слід було чекати дощу.

На кухні він помітив, що двері в комірчину відчинені й там увімкнене світло. Він зазирнув туди, але Ейнштейна там не виявилось. На підлозі з фішок було викладено повідомлення, залишене ретривером уночі: «ПІСТОЛЕТ ЗЛАМАВСЯ. ЖОДНИХ ЛІКАРІВ. БУДЬ ЛАСКА. НЕ ХОЧУ НАЗАД ДО ЛАБОРАТОРІЇ. СТРАШНО. СТРАШНО».

Чорт забирай. Дідько.

Трейвіс вибіг з комірчини і крикнув: «Ейнштейне!»

Ніхто не гавкав і не біг.

На кухні вікна досі були зачинені, а світло з комірчини майже не проникало сюди, тому Трейвіс клацнув перемикачем.

У кухні Ейнштейна теж не було.

Трейвіс побіг у кабінет, але й там пса не виявилося.

З шалено розкалатаним серцем Трейвіс помчав нагору, перестрибуючи через кілька сходинок. Він зазирнув до третьої спальні, де вони планували зробити дитячу кімнату, а потім до студії. Але Ейнштейна теж там не було, як і в їхній спальні. Трейвіс у відчаї навіть зазирнув під ліжко. Він не міг зрозуміти, куди, в біса, подівся пес, і слухав, як Нора виспівує у душі (вона ще не знала, що відбувається). Трейвіс уже хотів було піти до неї, щоби повідомити, що трапилось щось жахливе, аж нараз згадав про ванну на першому поверсі. Він вибіг зі спальні й помчав униз сходами настільки швидко, що ледь не перечепився. У ванній, між кухнею та кабінетом, він знайшов згубу.

У ванній стояв сморід. Пса знудило в унітаз, але він не спустив після себе воду, хоч завжди це робив; напевне, йому забракло сил або тверезості розуму. Ейнштейн лежав на боці. Він ще був живий, висновуючи з його хрипкого дихання. Коли Трейвіс заговорив до нього, ретривер спробував підняти голову, але йому забракло сил.

Але його очі…

Трейвіс надзвичайно обережно припідняв голову ретривера й побачив, що його чудові виразні карі очі ледь вкрилися поволокою. З них сочилася водяниста жовта рідина, засихаючи на його золотистій шерсті; така ж рідина текла з його ніздрів.

Приклавши руку до шиї ретривера, Трейвіс відчув важкий і нерегулярний пульс.

— Ні, — промовив Трейвіс. — О ні, о ні. Цього не буде, хлопче. Я не допущу цього.

Він опустив голову ретривера на підлогу, піднявся і пішов до дверей. Ейнштейн майже беззвучно заскавчав, наче благав, щоб його не залишали одного.

— Я скоро буду, — пообіцяв Трейвіс. — Ти тільки тримайся, хлопче. Я скоро буду.

Він помчав до сходів і тепер злетів ними нагору ще швидше, ніж до цього. Він захекався, а його серце так калатало, що, здавалося, зараз вискочить із грудей.

Нора якраз ішла з душу в спальню, гола і мокра.

Трейвіс, затинаючись від паніки, вигукнув:

— Одягайся! Швидше! Заради Бога, нам