Читати книгу - "Мобі Дік, Герман Мелвілл"

Другий рух. Досить знаменно, що в двобої з іншим кашалотом зброєю кашалота є тільки голова та зуби, проте в сутичках з людиною він уживає здебільшого хвоста, ніби показуючи тим свою зневагу. Щоб ударити по човну, він швидко відгинає хвоста, потім розслаблює його, і хвіст, випростуючись, завдає удару самою лиш силою інерції. Коли хвіст рухається в повітрі без ніяких перешкод, та ще коли удар влучний, перед ним ніщо не може встояти. Ні ребра людини, ні ребра човна не витримують його. Єдиний рятунок - ухилитися. Проте коли хвіст ударяє збоку, долаючи опір води, тоді, завдяки великій плавучості човна та пружності його матеріалу, здебільшого обходиться якимсь там зламаним шпангоутом чи однією-двома проломленими планками обшивки - ніби штурханцем під бік. Ці бічні удари по човну з-під води трапляються так часто, що китобої мають їх за дитячу забавку. Котрийсь відірве полу від куртки - пробоїну заткнуть, та й уже.

Третій рух. Я не можу цього довести, але мені здається, що почуття дотику в кита зосереджене в хвості; бо з цього погляду тільки хобот слона може зрівнятися з ним чутливістю. Ця чутливість виявляється, головним чином, у акті обмацування, коли кит неквапливо, з якоюсь своєрідною делікатністю поводить величезним плавцем з боку в бік по поверхні води; і якщо він намацає бодай вуса якогось моряка, то біда тому морякові разом з його вусами. Яка ніжність у тому спробному дотикові! Коли б той хвіст іще міг хапати предмети, він би зразу нагадав мені про Дармонодесового слона, що вчащав на квітковий базар і з низькими поклонами підносив дівчатам бутоньєрки, а потім ніжно обіймав їх хоботом за стан. 124 З багатьох поглядів дуже шкода, що хвіст кашалота не має цієї хапальної здатності; бо я чував і про іншого слона, що, поранений у бою, обвивав хоботом дротик і висмикував його з рани.

Четвертий рух. Якщо ви зумієте непомітно підкрастися до кита, коли він вважає себе в безпеці серед морської самотини, то часом побачите, як він, відкинувши свою неймовірно огрядну гідність, грається в океані, немов мале кошеня перед коминком. Але й у цій грі видно його силу. Широкі лопаті хвоста злітають високо в повітря, а потім ударяють по поверхні води, і громовий виляск розлягається на багато миль. Вам може здатися навіть, ніби то вистрелила велика гармата; а коли ви помітите над другим кінцем китового тіла легеньку хмарку пари з дихала, то подумаєте, ніби то димок із запального отвору.

П’ятий рух. У звичайній позиції, коли левіафан плаває на воді, його хвіст лежить багато нижче спини й зовсім не видний під водою; та коли він збирається пірнути, то хвостовий плавець його злітає на добрих тридцять футів прямовисно вгору, зависає там на мить, вібруючи, а тоді стрімко шугає вниз і зникає під водою. Поряд із високим «стрибком», про який ми розповімо десь далі, це задирання китового хвоста - можливо, найвеличніше видовище, яке можна побачили в усій живій природі. Велетенський хвіст немовби конвульсивно тягнеться з бездонних глибин до небесних висот. Так я у своїх снах бачив, як величний Сатана з вогненної Балки пекла простягає колосальну зболілу лапу ввись. Та під час споглядання таких сцен усе залежить від того, в якому ви настрої: якщо в настрої Данте - ви побачите дияволів, якщо ж у настрої пророка Ісайї - то архангелів. Якось на світанку, коли небо й море палали червоною загравою, я, стоячи на марсі свого судна, побачив у східному боці великий табун китів, що пливли прямо на сонце, тріпочучи влад високо піднятими хвостами. Мені подумалось тоді, що такого величного обряду вшанування божества ще ніколи не видано - навіть у Персії, на батьківщині вогнепоклонників. Як засвідчив Птолемей Філопатор 125 щодо африканського слона, так і я засвідчую щодо кита: це найпобожніше з усіх живих створінь. Адже, за словами царя Юби, 126 бойові слони в давнину часто вітали ранкове сонце, в глибокій тиші піднімаючи вгору хоботи.

Хоч я принагідно й зіставив у цьому розділі кита зі слоном, порівнявши в певному відношенні хвіст одного й хобот другого, не треба ставити знак рівності між цими двома протилежними органами, а вже й поготів між самими створіннями, яким вони належать. Бо так само як наймогутніший слон - просто цуцик супроти левіафана, так і хобот його супроти левіафанового хвоста - не більше, ніж стебельце лілеї. Найнищівніший удар слонового хобота - не більше, ніж жартівливий доторк віяла в порівнянні з потужним, руйнівним ударом важезних лопатей кашалотового хвоста, що не раз підкидав у повітря цілий вельбот разом із веслами й усією командою, достоту так, як індійський жонглер підкидає м’ячі. 127

Що більше я міркую про цей могутній хвіст, то гостріше відчуваю власну неспроможність описати його. Інколи той хвіст робить жести, які лишаються для нас незбагненними, хоч вони зробили б честь кожній людській руці. У великому табуні кашалотів ці таємничі жести бувають такі незвичайні, що я чув, як дехто з китобоїв запевняв, ніби вони схожі на таємні знаки й символи масонів і ніби кит у такий спосіб свідомо розмовляє зі світом. Не бракує й інших украй дивних рухів усього китового тіла, яких не можуть пояснити навіть найдосвідченіші мисливці на китів. Отже, хоч би як я анатомував кита, а глибше шкіри проникнути не можу; я його не знаю й ніколи не пізнаю. Та коли я не розумію до пуття навіть хвоста цього левіафана,- як мені зрозуміти його голову? І ще більше: як мені зрозуміти його обличчя, коли він того обличчя не має? Він немовби промовляє: «Ти побачиш мою задню половину, мій хвіст, але лиця мого не побачиш». Та я й задньої половини не можу роздивитись як слід, і хай він хоч що твердить про своє обличчя, я знов кажу, що обличчя в нього нема.

87
НЕПЕРЕМОЖНА АРМАДА

Довгий,