Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

брак відчуття великого світу. У «небі» ширяла зграйка щебетливих птахів, і Чен Сінь відзначила, що вони справжні. У неї з’явилося відчуття затишку й спокою, якого вона не знайшла в інших містах. Куди не кинь оком, виднілася якась зелень: газони чи дерева, — а будинки не були надто високими. Усі будівлі Академії наук були пофарбовані у білий колір, споруди Інженерного інституту виблискували синім, але кожна з них вирізнялася неповторним архітектурним стилем. Ці вишукані невеличкі будинки, наполовину приховані зеленню кущів, викликали у Чен Сінь відчуття, буцім вона повернулася до університетського містечка.

Чен Сінь звернула увагу на дещо незвичне, схоже на руїни давньогрецького храму: кілька напівзруйнованих і обвитих плющем колон різної висоти, що стояли на кам’яному підніжжі. Посеред храму містився фонтан, який мляво грався бризками води у світлі сонця. Кілька чоловіків і жінок у повсякденному вбранні ліниво спиралися на колони та лежали на галявині поруч із ними. Здавалося, вони абсолютно не переймалися облогою кораблями флоту Федерації.

На галявині також виднілися кілька скульптур, і погляд Чен Сінь зупинився на одній із них: рука в латах тримала довгий меч, на вістрі якого виднілися зірки, сплетені у вінок. З нього безперестанку дзюрчала вода, сяючими краплями спадаючи донизу. Скульптура дивним чином нагадала Чен Сінь щось із баченого раніше, проте їй ніяк не вдавалося пригадати, що саме. Вона не відводила від неї очей, аж поки машина не проминула галявину.

Автомобіль зупинився поруч із будівлею синього кольору, біля якої стояв знак із написом «Інженерний інститут. Базові технології 021». На зеленому газоні перед нею чекали Вейд і Бі Юньфен.

Відтоді як Вейд очолив «Зоряне кільце», він жодного разу не скористався гібернацією, тож зараз йому вже виповнилося 110 років. Він носив такі ж, як і колись, коротку бороду й зачіску, але зараз вони виблискували білизною снігу. Ходив без палички, але трохи згорбившись; один із рукавів так і лишився порожнім. Коли Чен Сінь зустрілася з ним поглядом, то збагнула, що час не здолав цієї людини. Навпаки, його внутрішній стрижень став іще міцнішим, й вона чітко побачила це, немов скелю, що показалася з-під розталої снігової шапки.

Бі Юньфен, хоч і був молодшим від нього, але мав значно старший вигляд.

— Привіт, дівчинко. Як я і казав, ти будеш молодою, коли ми зустрінемося знову. Тепер я втричі старший за тебе, — сказав Вейд із посмішкою, яка все ще не була здатна зігріти Чен Сінь, проте вже принаймні не віддавала холодом крижаної води.

Зустрівшись із цими двома літніми чоловіками, Чен Сінь зніяковіла. Шістдесят років боротьби за свої ідеали, й ось вони — на схилі життя. Але й вона, прокинувшись уперше після початку Епохи стримування, пройшла через не меншу кількість випробувань, хоча загалом провела поза гібернацією лише років чотири! У цій епосі, коли середня тривалість життя становить 150 років, вона — лише 33-річне дівчисько.

Чен Сінь привіталася з обома, але ніхто не волів витрачати більше часу на церемонії, тож Вейд просто повів її до лабораторії. Цао Бінь із Бі Юньфенем прослідували за ними. Вони ввійшли до просторої зали без вікон, і знайомий їдкий запах статичної електрики дав зрозуміти Чен Сінь, що це заекрановане приміщення. Минуло понад шістдесят років, але людство й досі не може бути впевненим, що софони залишили межі Сонячної системи. Можливо, люди так ніколи і не матимуть неспростовних доказів цього. Обладнання, схоже, поспіхом було відсунуто попід стіни, аби звільнити місце у центрі. Там, посеред цього гармидеру, стояв якийсь одинокий прилад. Навколишній хаос і порожній простір по центру нагадували гарячку, з якою колись шукачі скарбів розкидали своє знаряддя, коли знаходили шукане.

Прилад мав украй хитромудрий вигляд і нагадував Чен Сінь зменшену копію токамака докризових часів. Головна частина корпусу складалася з герметичної півкулі, обліпленої зусібіч великою кількістю складних сліпучих приладів. Прихований центр півкулі пронизувала безліч трубок різної товщини, через що вона нагадувала міну з безліччю химерних щупалець. Вочевидь, завдяки цьому всередині півкулі концентрувалася значна енергія. Зверху її накривала чорна металева плита, на якій була розташована напівпрозора скляна кришка з аналогічним кулі діаметром. Порівняно зі складністю нижнього ярусу, верхня частина приладу мала вигляд чистого робочого столу. Обидві половини утворювали цілу сферу, розділену грубою плитою, й демонстрували різкий контраст між прозорістю і герметичністю, простотою і складністю.

У центрі під прозорою кришкою містилася невеличка гладка і блискуча металева квадратна платформа розміром із портсигар. Вона нагадувала мініатюрну і тендітну сцену, під якою ховалася бездонна й таємнича оркестрова яма. Годі було вгадати, акорди якого твору зараз звучатимуть.

— Дамо якійсь частині тебе пережити цей видатний момент, — сказав Вейд і наблизився до Чен Сінь, тримаючи в руці невеличкі ножиці. Вона помітно напружилась, але не відсахнулася. Вейд обережно відділив одну волосину з її зачіски і відрізав ножицями крихітний шматочок. Перехопивши двома пальцями волосину, він оцінив її довжину. Вона здалася йому завеликою, тож він розрізав її навпіл. Тепер він тримав у руках волосину завдовжки два-три міліметри, майже непомітну для навколишніх. Міцно затиснувши свій здобуток, Вейд підійшов до приладу. Бі Юньфен підняв скляний ковпак — і Вейд обережно поклав волосину на гладеньку поверхню металевої платформи. Хоча Вейду вже було за сто років, він чудово впорався з цим завданням своєю єдиною рукою, яка не виказувала і натяку на найменше тремтіння.

— Іди сюди й дивися уважно, — сказав Вейд, вказуючи на платформу.

Чен Сінь нахилилася до скляного ковпака, щоб не пропустити ані найменшої деталі. Вона побачила, що крихітний кінчик її волосинки лежить із одного боку платформи, тепер розділеної навпіл червоною лінією.

Вейд махнув Бі Юньфену, і той пасом руки викликав вікно управління й увімкнув прилад. Чен Сінь глянула вниз і помітила, що кілька трубок, які виходили з нижньої півсфери, засвітилися червоним, нагадуючи їй світні труби на кораблі трисоляріан, бачені нею під час розмови з Юнь Тяньміном. Проте вона не відчула ніякого жару, лише почула тихе гудіння. Погляд Чен Сінь знову метнувся до невеличкої платформи, коли вона відчула, як її обличчя торкається подих вітру, спричинений невидимим збуренням. Проте вона не заприсяглася б, що це їй не здалося.

Чен Сінь вгледіла, як кінчик її волосини перемістився на інший від червоної лінії бік, проте не зауважила, яким чином.

Апарат, видавши сигнал, припинив роботу.

— Що ти побачила? — запитав її Вейд.

— Вам знадобилося пів століття, щоб навчитися пересувати волосину завдовжки три міліметри на двосантиметрову відстань? — відповіла Чен Сінь запитанням на запитання.

— Її привела в рух сила кривизни простору, — коротко відповів Вейд.

— Якщо цю волосину й далі прискорювати подібним чином, то вона сягне швидкості світла вже за 10 метрів. Звісно, ми поки що не здатні цього досягти, та й не наважилися б робити це тут, бо, досягнувши швидкості світла, ця крихітна волосинка була б здатна повністю знищити Зоряне кільце, — пояснив Бі Юньфен.

Чен Сінь роздивлялася волосину, переміщену силою кривизни простору на два сантиметри.

— Тобто ви винайшли порох і зрозуміли, як виготовляти петарди, але вашою кінцевою метою є побудова космічної ракети. Ці два винаходи