Читати книгу - "Смерть у кредит"

Я ладна була стати перед ним на коліна, аби він не розпорпував город!.. «ти дурепа! дурепа!» Як тільки він побачив, що я мала слушність, то почав мене ображати!.. але стояв на своєму!.. Скорше він дав би себе роздерти!.. О! Я вже добре його знаю!.. Претензійний? Самозакоханий? Це про нього! Та павичеві далеко до нього в цьому розумінні! Він нічого не хоче слухати… О! Це ще той фрукт! Я терплю його вже майже тридцять років! О! Я сита по саму зав'язку!.. Просто злости не вистачає… І все марно!.. Він усіх нас продасть!.. за півшеляга. Затямте мої слова!.. Він готовий зняти із себе останню сорочку! І з вас зніме, Фердінане! Продасть усе!.. Коли його раптом опосяде потяг до змін!.. Це вже не людина, а якась торба, повна дурниць! Це в нього від ярмарків! І з віком він стає все божевільнішим! Це неможливо не помітити! Я не дурна! Це справжнє породження пекла!.. Фердінане!.. Він невиліковний! Це безнадійний випадок! Я не можу більше мати з ним справу!.. Зовсім!.. Я сказала йому із самого початку, коли він лише заговорив про свою систему… «Ти, Куртіалю, завжди пхнеш носа не в свою справу! У сільському господарстві ти нічого не тямиш!.. Не більше, ніж у ліфтах або виробництві піаніно!..» Але він же завжди все знає! Це його головна вада… Все знає! Він суне свого носа у всі діри! це людина, яка пхається всюди! Його претензії не мають меж!.. То він одержимий хімією!.. Наступного дня — швейні машини!.. Післязавтра це буде буряк! Постійно щось нове!.. Звичайно, так він нічого не досягне!.. Його справжнє покликання — повітряні кулі! Я завжди на цьому наполягала! Завжди говорила йому: «Куртіалю! Повітряна куля! Куртіалю! Повітряна куля! Це єдине, на що ти здатен! У будь-якій іншій сфері у тебе будуть самі неприємності! Не варто й намагатися! Твій коник — повітряні підйоми! Тільки на це ми можемо розраховувати! Якщо ти будеш займатися чимось іншим, ти зазнаєш краху! Нас запроторять у буцегарню. Ми закінчимо тим, що будемо робити паперові квіти!..»

Я тисячу разів товкла йому, вбивала в голову, роз'яснювала! І що з того! «Йди під три чорти, стара калошо!» Повітряна куля? Він навіть не хотів про неї чути. Якщо йому щось зайде в голову, переконати його було неможливо! Я вже це знаю! Натерпілась! Пан, бачите, вважав себе ще й «письменником»… Я, мовляв, нічого не тямлю! А він «учений», він «апостол»! Я знаю, хто він такий! Звичайнісінька, пересічна посередність! Грабіжник! Полішинель! Брудний виродок! Крикун!.. Бомж, це я всім кажу! У нього немає ні краплі совісти! він заслуговує на те, щоб померти під парканом! І так буде! Це буде гідним кінцем для нього! так! Ось на що він перетворився!.. Він скрізь все лише псує! Його женуть звідусіль!.. Він гадає, я цього не бачу!.. Він може скільки завгодно бризкати слиною! Мене він не обдурить! Я все розумію!.. Зі мною це так просто не минеться!.. О! Ні! Йому не слід на це розраховувати! О! Господи! О! Я не така простачка!..

Вона знову повернулася до своєї нав'язливої ідеї!.. Знову заговорила про «Завзятого»!.. З перших днів її заміжжя… Почалися підйоми на повітряній кулі… Вже тоді «Завзятий» повністю не надувався… Завжди бракувало газу… Оболонка була заслабка і не надто водонепроникна… Але все одно вони були молоді, й це був чудовий час… По неділях вона піднімалася разом з де Перейром… А на тижні працювала акушеркою… Вона ставила банки, робила кровопускання… надавала дрібні послуги… Вона добре знала самого Пінара[73], який приймав пологи в імператриці… Вона не могла згадувати про нього без хвилювання… Він був всесвітньо відомим акушером… Серед грядок на городі… було досить прохолодно… Небо вже помітно посвітлішало… Я змерз і дибав за нею, човгаючи ногами… Ми підіймалися доріжкою вже всоте… І знову спускалися… Вона знову заговорила про іпотеку!.. У них дуже добрий будинок… Він, мабуть, немало коштував!.. Як я гадаю, чи справді він усе продав?.. Але ж я не міг знати всього… Він був потайливий і багато чого мені не говорив! Я навіть не знав цього пана Рамбона!.. Ніколи його не бачив… А «Кредит Лементаль»? Я теж нічого про це не знав!.. Одне слово, я взагалі нічого достеменно не знав!..

Поступово ми почали розрізняти обриси сусідніх будиночків… Великий пустир… високі труби… фабрику в Аркей між виноградниками і ставком… Від неї йшов сильний дух кориці… Тепер уже стало видно всі навколишні вілли… великі й маленькі… пофарбовані в різні кольори… Це нагадувало стовпотворіння… Вони ніби нападали одна на одну, тіснилися й штовхалися в навколишніх полях!.. Кострубаті, приплюснуті, гордовиті, кривобокі… вони стикалися між собою!.. занедбані!.. хисткі! напіврозвалені… перехняблені!.. У цих просочених сечею цеглинах зачаїлася смерть… Всі вони ледве трималися!..

На сусідній ділянці виднілася маленька дерев'яна церква, щось на кшталт Нотр-Даму в зменшеному вигляді, фантазія столяра! У ній він розводив кроликів…

Мамуся говорила навіть з якоюсь гордістю, показуючи мені все це!.. Нарешті вона видихалася… Почала плутатися… їй все набридло. Ось уже принаймні дві години ми тинялися вулицею на сильному холодному вітрі!..

— Годі! Йому наплювати на нас… і нам час послати його до біса з його примхами!.. Я теж вижену його, ось побачиш… Я йому покажу, цьому брудному виродкові!.. Пройдемо тут, Фердінане! Через кухню! Він зловживає нашою добротою, цей жалюгідний блазень… Я можу підхопити запалення легень!..

Вона потяглася до ґанку… У той самий момент, коли вона відчинила двері, раптом з'явився де Перейр, він вийшов нам назустріч… І застиг біля стіни… Так ніби він нас шукав… Він був страшно скуйовджений… І кутався у велику скатертину зі столу!.. Він зробив з неї пелерину, прорізавши дірку для голови, застебнув шпильками й підперезався товстою мотузкою… У такому вигляді він спустився на п'ять сходинок і схопив мене за руку… У нього був дуже зосереджений вигляд… Він був ніби чимось дуже схвильований… Він потяг мене в глиб саду, до останньої грядки з парниками… нахилився, зірвав редиску й показав мені її, тицьнувши прямо під ніс…

— Ти бачиш? — сказав він… — Придивись гарненько!.. Ти бачиш