Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09"

— Це стало професією, — додав Гастінгс. — Такі «кочівники» заорендують землю на кілька років, виснажать її дощенту, а там ізнову мандрують куди-інде. Вони не з того тіста, що чужинці — китайці, чи японці, чи ще хто. Вони просто ледарі, волоцюги, оспалі людці, що обдеруть ділянку, і далі, обдеруть, і далі. Португальці чи італійці не такі. Вони приїздять до нас без щербатого цента за душею і працюють у своїх компатріотів, доки не обживуться і не вивчать мови. Вони не кочівники. Вони прагнуть власної землі, люблять її, дбають за неї і силкуються зберегти. Але як придбати ту землю? Ощаджувати з заробітку — довга річ. Є швидкий шлях — оренда. За три роки вони витискують досить із чужої землі, щоб стати на власні ноги. Це чисте блюзнірство, це справжнє гвалтування землі,— але хіба що вдієш? Так уже повелося в Штатах.

Гастінгс раптом повернувся до Біллі.

— Слухайте-но, Робертсе. Ви з жінкою шукаєте клаптя землі. Вам прикро її треба. Я дам вам пораду, тверезу сувору пораду: заорендуйте собі ферму, таку, де старі господарі повмирали, а дочки й сини занадто розпаніли, щоб жити на селі. Вибийте з ферми все до останнього долара, не ремонтуйте нічого, і за три роки матимете гроші на власну ферму. А тоді перегорніть сторінку життя і любіть свою власну землю. Плекайте її. За кожен долар, укладений в неї, вона вам поверне два. І не тримайте в себе жодного дрантя. Нехай коні, корови, свині, кури чи там смородина — нехай усе у вас буде першорядне.

— Але ж це бридко! — скрикнула Сексон. — Це бридка порада!

— Ми живемо в бридкі часи, — похмуро всміхнувся Гастінгс. — Загальне виснаження землі — національний злочин Сполучених Штатів. Якби я не був абсолютно певен, що цю саму землю замість вашого чоловіка обдере якийсь португалець чи італієць, я не давав би йому такої поради. Ледь отабориться в нас отакий чужинець, і вже викликає до себе своїх братів, сестер, кузенів, тіток. Якби вас мучила згага, а перед вами горів винний склеп і запашне рейнське вино лилося річкою, невже ви не простигли б руки зачерпнути його? Отож наш національний склеп горить з усіх кінців, і гине безліч гарних речей. Не ловіть гав, хапайте, що можна! А ні, то все розберуть імігранти.

— О, ви не знаєте мого чоловіка, — поспішила пояснити місіс Гастінгс. — Він увесь час на ранчо присвячує вдосконаленню нашого господарства. Ми маємо понад тисячу акрів самого лісу, і він доглядає його, мов хірург, і не попустить бодай деревця зрубати без свого дозволу. Він посадив ще сто тисяч дерев. І все викопує канави, щоб спинити ерозію грунту, і провадить різні досліди з кормовими травами. І раз у раз прикуповує сусідні занехаяні ферми та починає відроджувати життєздатність грунту.

— Отож я знаю, що кажу, — перехопив їй мову Гастінгс. — І своєї поради я не змінюю. Я люблю землю, але якби завтра мені скрута, я з чистим сумлінням занапастив би п’ятсот акрів, щоб придбати власних двадцять п’ять. Коли ви будете в Сономській долині, загляньте до мене, і я вас познайомлю з усією грою, як вона виглядає з обох кінців. Я покажу вам і відновлення, і руйнування. Якщо ви натрапите на якусь приречену ферму, — хапайте її і вичавте з неї все для себе.

— Тож він і заставив усе, що мав, — засміялася місіс Гастінгс, — щоб вирвати п’ятсот акрів лісу з рук вуглярів.

Попереду на лівому березі Сакраменто, де танула на обрії стяга Монтезумських пагорбів, виступив Ріо-Віста. «Блукач» легко плив по спокійній воді повз пристані, рибальські помости та склади. Обидва японці вийшли на прову. На Гастінгсову команду клівер спустили, і яхту підхопило вітром, поки Гастінгс не гукнув: «Кинути кітву!» Якір занурився у воду, і «Блукач» підійшов так близько до берега, аж опинився під навислими лозами.

— Вище по течії ми пристаємо просто до берега, і коли прокидаємось уранці, гілля дерев заглядає в саму каюту.

— О-о, — промурмотіла Сексон і показала на свій зап’ясток, де вискочив пухирчик. — Дивіться, москіт!

— Зарано для них, — відказав Гастінгс. — Та пізніше вони дошкулятимуть нестерпно. їх буває така хмара, що й клівера не розправиш.

Сексон була занадто недосвідчена в мореплавстві, щоб оцінити гіперболу, але Біллі зрозумів і всміхнувся.

— В місячній долині немає москітів, — заявила вона.

— Ніколи немає,— підтвердила місіс Гастінгс, а чоловік її почав висловлювати щирий жаль, що їхня каюта занадто мала і нема де притулити гостей на ніч.

По насипу гнала машина, і хлопці та дівчата з неї загукали до Сексон, Біллі й Гастінгса, що підпливали до берега човником: «Гей, братва!» Гастінгс гукнув їм у відповідь: «Гей, братва!»; і Сексон, милуючись хлопчачим виразом його засмаглого обличчя, згадала хлопчачі витівки Марка Гола та його кармельського гурту.

РОЗДІЛ XII

Перекинувшись через Сакраменто старосвітським поромом, трохи вище від Ріо-Вісти, Сексон і Біллі опинилися в річковому краї. Те, що Сексон побачила з насипу, вразило її безмежно. Внизу, нижче за рівень річки, простелилася широка, скільки око сягає, рівнина. На всі боки бігли шляхи, і Сексон побачила безліч фермерських будинків, про існування яких вона й не здогадувалась, пливучи за кілька кроків звідси — пустельною річкою, затіненою лозами.

Три тижні перебули Сексон і Біллі на цих родючих островах, мешканці яких день і ніч зводили греблі та випомповували воду, щоб їх не затопило.

Одноманітність краєвиду цієї багатющої землі незмінно порушувала тільки гора Діабело: її нерівна вершина дрімала під полуденним сонцем, громадилася на призахідному небі, примарою проступала крізь сріблясту млу передсвіту. Деколи пішки, частіше моторками, Сексон і Біллі звідали вздовж і впоперек усе надріччя, — аж до торф’янистих земель на річці Мідл, униз по Сан-Хоакіну до Ентіока, і вгору по Джорджіані-річці до Волнот-Гроува на Сакраменто. Здавалося, вони заблукали в зовсім чужу країну. Тисячі людей працювали тут на своєму грунті, не розгинаючи спини, а проте Сексон і Біллі знали, що можна за цілий день дороги не спіткати живої душі, що розмовляла б по-англійському. Часом їм траплялися села, де жили самі китайці або японці чи італійці, португальці, індуси, корейці, норвежці, данці, французи, вірмени, слов’яни — мало не всі національності, крім американців. Одного американця вони спіткали на березі Джорджіани — той ледве животів, ловлячи рибу незаконним способом. Інший американець, котрий трапився їм, був мандрівний пасічник, що сипав прокляття, коли мова заходила