Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

— Ну, викладай, — сказав Гаррі.

— Човен буде їм потрібен післязавтра надвечір, — сказав Губань.

— Що вони надумали?

— Ти ж розумієш по-іспанському, — відповів йому Губань.

— Сподіваюсь, ти їм цього не ляпнув?

— Отакої. Я тобі друг, ти ж знаєш.

— Ти б і рідного батька заклав.

— Не мели. Я тебе на таке діло навів, а ти…

— Відколи це ти став таким героєм?

— Мені потрібні гроші, щоб ушитися звідси. Бо тут я вже горю. Ти ж знаєш, Гаррі.

— Та хто цього не знає.

— Ти пам'ятаєш, як вони роздобували гроші на ту революцію — викрадали людей заради викупу й таке інше.

— Пам'ятаю.

— А тепер — знову те саме. Кажуть, що це, мовляв, заради ідеї.

— Нехай так. Але це ж уже тут. У твоєму рідному місті. 'Адже ти знаєш усіх, хто там працює.

— Вони нікому не зроблять поганого.

—: А по-моєму, вони здатні на все.

— Не будь бабою.

— Я не баба. Можеш бути певен, що не баба. Але я хочу і далі тут жити.

— А я ні.

«Господи, — подумав Гаррі.— Він саме це сказав».

— Я вшиюся звідси, — сказав Губань. — Коли ти збираєшся вивести човен?

— Уночі.

— Хто тобі допомагатиме?

— Ти.

— А де ти збираєшся його поставити?

— Де завжди.

Човен вони викрали дуже просто. Все вийшло саме так, як і розраховував Гаррі. Нічний сторож обходив причали щогодини, а решту часу стояв коло брами колишньої бази підводних човнів. Гаррі з Губанем підпливли в ялику до бона, перерізали чалки й узяли катер на буксир; хвилі відпливу підхопили катер і допомогли їм вивести його із затоки. Потім, коли катер уже дрейфував у протоці, Гаррі перевірив двигуни й пересвідчився, що вони справні — тільки роз'єднані контакти розподільника. В баках лишалося близько півтораста галонів пального. Пальне не викачували, тож його лишилося стільки, скільки й було, коли він повернувся з останньої ходки. Назад він вирушав з повними баками, а витратив зовсім небагато, бо штормило і йти довелося на малих обертах.

— Вдома в мене є бензин, — сказав він Губаню. — Я переллю його в бутлі й візьму стільки, скільки вміститься в машині, а буде треба, Елберт привезе ще. Човен я поставлю в гирлі річки під шосейним мостом. Вони можуть під'їхати на машині.

— Вони хочуть, щоб ти їх чекав на товарній пристані.

— В усіх перед очима на викраденому човні?

— Воно, звісно, не годиться. Але навряд чи їм сподобається ця ідея з машиною.

— Гаразд, на ніч я його поставлю в гирлі, заправлю, зроблю все, що треба, а потім пережену кудись-інде. До речі, ти міг би найняти моторку й підвезти їх до мене. А зараз я — під міст і до діла. Ще ж до біса роботи. А ти веслуй тим часом до берега, а години за дві під'їдь у машині до мосту. Я чекатиму тебе на узбіччі. Дам лад човну й вийду на шосе.

— Я приїду по тебе, — відповів йому Губань, і Гаррі, збавивши газ так, що човен поплив зовсім тихо, розвернув його і з яликом на буксирі підвів ближче до берега, орієнтуючись на якірний вогонь кабельного судна. Потім заглушив двигун і допоміг Губаню перелізти в ялик.

— То години за дві,— сказав він.

— Гаразд, — сказав Губань.

Сидячи за штурвалом, повільно ведучи катер у темряві, на безпечній відстані від портових вогнів, Гаррі думав про те, що Губань заробляє зараз гроші що називається в поті чола: «Цікаво, скільки він сподівається заробити? І як він узагалі злигався з цією гоп-компанією? Такий був здібний хлопець, і майбутнє йому віщували блискуче. Зрештою, і адвокат він непоганий. Але мені аж мороз по спині пішов, коли він сам сказав оте. Дивно, як людина вміє сама собі напророчити. Коли він сам сказав оте, мені аж моторошно стало».

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Удома він не ввімкнув світла, роззувся в передпокої і в шкарпетках піднявся незастеленими сходами. Він роздягся, ліг у ліжко в самій спідній сорочці, й тільки тоді його дружина прокинулась.

— Гаррі? — озвалася вона в темряві, і він сказав:

— Спи, стара, спи.

— Що сталося, Гаррі?

— Виходжу в море.

— З ким?

— Ні з ким. Може, візьму Елберта.

— На чиєму човні?

— Я забрав свій.

— Коли?

— Годину-дві тому.

— Тебе посадять, Гаррі.

— А ніхто не знає, що я його забрав.

— І Де ж він?

— Стоїть схований.

Лежачи нерухомо в ліжку, він відчув, як губи її в темряві знайшли його обличчя, як торкнулась його тіла її рука. Він повернувся й присунувся до неї.

— Ти хочеш?

— Так. Зараз.

— Я спала. Ти пам’ятаєш, як ми робили це уві сні?

— Скажи, тобі не заважає кукса? Тобі не гидко?

— Дурненький. Я люблю її. Я люблю в тобі все. Приклади її сюди. Ні, сюди. Отак. Я люблю її, справді.

— Вона як ласт у морської черепахи.

— Ти зовсім не черепаха. А правда, що вони це роблять аж три дні? Кохаються цілих три дні?

— Правда. Слухай, ти трошки тихше. Бо розбудимо дівчат.

— Вони не знають, як мені з тобою. І їм ніколи не буде, як мені з тобою. Ох, Гаррі. Отак, отак. Ох, коханий мій.

— Зачекай.

— Я не хочу чекати. Ну, ще. Отак. І отак. Послухай, ти це робив з негритянкою?

— Атож.

— І як воно було?

— Як з акулою.

— Ні, справді. Ох, Гаррі, мені так не хочеться, щоб ти їхав. Мені так не хочеться відпускати тебе. Скажи, з якою жінкою тобі було найкраще?

— З тобою.

— Дуриш. Ти завжди мене дуриш. Ох, отак. Отак. Отак.

— Не брешу. Ти найкраща.

— Я вже стара.

— Ти ніколи не будеш старою.

— І я мала оту хворобу.

— Як жінка добра, то це дурниця.

— Ще, Гаррі. Ще, ще. Приклади куксу сюди. І тримай її. Тримай. Тримай.

— Ми розійшлися.

— Ми говоримо пошепки.

— Мені треба буде, вдосвіта виїхати.

— Ти спи. Я тебе розбуджу. А коли повернешся, ми гульнемо. Подамося до Майямі. Зупинимося в готелі, як колись. І все робитимемо, як колись. У готелі, де нас ніхто не знає. А може, гайнемо в Новий Орлеан?

— Може, — сказав Гаррі.— Ну, гаразд, Маріє, мені треба спати.

— То гайнемо в Новий Орлеан?

— А чого ж. Тільки зараз мені треба поспати.

— Ну, спи. Ти моє золотко. Засинай. Я тебе розбуджу, не бійся.

Він заснув, одкинувши на подушці обрубок ампутованої руки, а вона ще довго лежала й дивилася на нього. Вона бачила його обличчя в світлі вуличного ліхтаря, що падало у