Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

— Я знаю, що врятує. Тебе, Сонні, я попрошу скласти фальшивий місячний звіт, що показує падіння ринку реклами в останні місяці, а також скорочення кількості передплатників.

— Звучить забавно, — сказала Моніка. — Нам слід тримати це всередині редакції чи треба видати інформацію іншим ЗМІ?

— Не виносьте це за межі редакції. Якщо матеріал з’явиться деінде, ми знатимемо, хто його помістив. Раптом хтось запитає нас через кілька місяців, ми спокійно відповімо: про що мова, до вас просто дійшли безпідставні чутки, «Міленіуму» ніколи не загрожувало закриття. Найліпше буде, якщо Дальман справді видасть інформацію іншим ЗМІ, тоді вОНИ надалі матимуть його за цілковитого ідіота. Якщо ви зможете підказати Дальманові яку-небудь правдоподібну, але абсолютно безглузду історію, будь ласка.

На складання сценарію та розподіл ролей вони згаяли дві години.

Після зборів Мікаель з Крістером Мальмом пили каву в кафе «Ява» на Хурнсґатан.

— Крістере, надзвичайно важливо, щоб ти зустрів Еріку прямо в аеропорту і ввів її в курс справи. Ти повинен переконати її включитися в цю гру. Я добре її знаю, тому переконаний, що вона захоче розібратися з Дальманом негайно, — цього допускати не можна. Я не хочу, щоб Веннерстрьом щось відчув і встиг провести які-небудь маніпуляції з доказовою базою.

— Гаразд.

— І прослідкуй за тим, щоб Еріка не торкалася електронної пошти, доки не встановить шифрувальну програму Пі-джі-пі і не навчиться нею користуватись. Є підстави вважати, що через Дальмана Веннерстрьом, очевидно, має можливість читати все, що ми один одному пишемо. Я хочу, щоб ти і решта співробітників установили собі Пі-джі-пі. Це має бути зроблено непомітно: я дам тобі координати консультанта, ти зв’яжешся з ним, він прийде перевірити Мережу і комп’ютери всіх співробітників редакції і тим часом непомітно встановить програму.

— Я зроблю все, що зможу. Але, Мікаелю, що ти маєш на думці?

— Я збираюся прибити Веннерстрьома цвяхами до дверей хліва.

— Як?

— Вибач, поки що це секрет. Можу тільки сказати, що маю матеріал, на тлі якого наше попереднє викриття здаватиметься розважальною історією для сімейного читання.

Крістер Мальм вочевидь занепокоївся.

— Я завжди довіряв тобі, Мікаелю. Чи означає все це, що ти не довіряєш мені?

Мікаель засміявся.

— Ні. Але наразі я займаюся злісною кримінальною діяльністю, за яку можу заробити два роки в’язниці. Методи дослідження, так би мовити, трохи сумнівні. Я вдаюся майже до таких самих класних методів, як Веннерстрьом. І не хочу, щоб ти, або Еріка, або хто-небудь інший з «Міленіуму» був у цьому якимось чином замішаний.

— Ти вмієш змусити мене хвилюватися.

— Не хвилюйся. І можеш передати Еріці, що матеріал буде великим. Дуже великим.

— Еріка захоче знати, що в тебе в голові.

Мікаель на мить замислився. Потім усміхнувся:

— Передай їй — навесні, підписавши за моєю спиною контракт із Хенріком Ванґером, вона чітко дала мені зрозуміти, що тепер я тільки простий незалежний журналіст, що не входить до правління і не має жодного впливу на політику «Міленіуму». Це має означати, що я теж більше не зобов’язаний її інформувати. Але я обіцяю: якщо вона не дозволятиме собі зайвого, то матиме право першою опублікувати матеріал.

Крістер Мальм раптом засміявся.

— Вона розлютиться, — весело зауважив він.

Мікаель розумів, що був не цілком відвертий з Крістером Мальмом. Еріки він уникав свідомо. Найприроднішим було б негайно зв’язатися з нею і відкрити її свої задуми. Але йому не хотілося з нею розмовляти. Він з десяток разів брався за мобільний телефон і набирав її номер, але в останню мить передумував.

У чому полягала проблема, Мікаель знав. Він не зміг би зараз дивитися їй в очі.

Там, у Хедестаді, погодившись приховувати відоме йому, він учинив прогріх, непростимий для журналіста. Він просто не уявляв собі, як їй це пояснити, не збрехавши, а якщо існувало щось таке, чого він не збирався робити ні за яких умов, то це брехати Еріці Берґер.

А головне те, що дві ці проблеми одночасно — Еріка і Веннерстрьом — були йому не до снаги. Тому він відклав зустріч, вимкнув мобільний телефон і відмовився від розмови з Ерікою, хоча й розумів, що це тільки зволікання часу.

Відразу після зборів у редакції Мікаель переїхав до свого будиночка в Сандхамні, де не бував понад рік. З багажу він прихопив із собою дві коробки з роздруківками матеріалу й ті CD-диски, які підготувала для нього Лісбет Саландер. Він запасся харчами, зачинився, відкрив свій ноутбук і почав писати. Щодня він ненадовго виходив прогулятися, купував газети і найнеобхідніше. Гостьова гавань як і раніше кишіла яхтами, і молодь, що позичила «батьків човен», як завжди, нестримно пиячила в барі «Нирець». Мікаель майже не помічав нікого навколо. Він сидів за комп’ютером практично з тієї миті, як розплющував очі, і до того часу, поки увечері не падав з ніг від утоми.

Зашифрована електронна пошта від головного редактора [email protected] відповідальному редактору, який перебуває в тривалій відпустці, mikaelblomkvist @millenium.se.

Мікаелю. Мені необхідно знати, що відбувається, — Боже, я повертаюся з відпустки і застаю цілковитий хаос. Новина про Янне Дальмана і придумана тобою подвійна гра. Мартін Ванґер мертвий. Харієт Ванґер жива. Що відбувається в Хедебю? Де ти? Чи є в тебе матеріал? Чому ти не відповідаєш на дзвінки? Е.

P. S. Я зрозуміла натяк, який мені не без утіхи передав Крістер. Ти мені за це ще відповіси. Невже ти на мене серйозно розсердився?

Від кого: [email protected]

Кому: [email protected]

Привіт, Ріккі. Ні, заради Бога, не думай, я не гніваюся. Пробач, що я не встиг познайомити тебе із суттю справи, але останніми місяцями моє життя нагадувало американські гірки. Розповім, як зустрінемось, але не по електронній пошті. На цей час я в Сандхамні. Матеріал є, та не про Харієт Ванґер. Найближчим часом я сидітиму тут як приклеєний. Потім усе закінчиться. Покладися на мене. Цілую. М.

Від кого: [email protected]

Кому: [email protected]

У Сандхамні? Я негайно до тебе приїду.

Від кого: [email protected]

Кому: [email protected]

Зараз не треба. Почекай зо два тижні, поки я хоча б розберуся з текстом. Крім того, я чекаю на інший візит.

Від кого: [email protected]

Кому: [email protected]

Тоді я, звісно ж, утримаюся. Але я мушу знати, що відбувається. Хенрік Ванґер знову став генеральним директором і не відповідає на мої дзвінки. Якщо договір з Ванґером луснув, мені необхідно це знати. Наразі я просто не розумію, що маю робити. Я повинна знати, виживе журнал чи ні. Ріккі.

P.