Читати книгу - "Бродяги Пiвночi"

Малеча вийшла до придолинку й відчула під лапами вологий ґрунт. Ніїва обнюхав землю, роззирнувся одним здоровим оком і раптом почав копати. Невдовзі він витягнув із-під землі щось біле завбільшки з великий палець людини й пожадливо вхопив це щось зубами. Мікі пощастило урвати й собі шматочок, але на нього чекало розчарування. Ведмежаті знахідка смакувала. Мікі ж потримав її трохи в роті й гидливо виплюнув. Ніїва з вдячним кректанням поквапився доїсти рештки корінця.

Ведмежа й цуценя рушили далі. Протягом двох нестерпних годин Мікі волочився за Ніївою з дедалі більшою порожнечею в шлунку, зате набряки почали сходити. Голод ставав пекельною мукою. Нічого їстівного для нього не траплялося, а от Ніїва на кожному кроці щось під’їдав. Через дві години денне меню ведмедика суттєво збільшилося. Він скуштував півдесятка зелених і чорних жуків, незліченну кількість інших комах — твердих і м’яких, цілі колонії червоних і чорних мурах, кілька викопаних із-під старих пеньків личинок хруща, купу равликів, маленьку жабу, яйце сивки, що не встигло вилупитися. Поласував він овочами — корінцями двох камасій та однієї скунсової капусти. Час від часу Ніїва нахиляв до землі ніжні гілки тополь та об’їдав їх. Подекуди злизував в’язку смолу з хвойних дерев й іноді хрумав ніжну травичку.

Мікі куштував дещо з ведмежого меню. Песик міг би з’їсти жабу, але Ніїва його випередив. Від хвойної смоли в Мікі злиплися зуби, і його ледь не знудило від гіркого присмаку. Равлик і камінь смакували для нього однаково, а єдиний жук, якого він спробував, виявився якимсь видом жука-смердюка, тож Мікі втратив охоту до експериментів. Наслідуючи ведмедика, цуцик куснув один пагін, та це виявилася не молода тополя, а якась небезпечна рослина, від якої в нього ще чверть години свербів язик. Нарешті Мікі дійшов висновку, що з усього ведмежого раціону ЙОМУ підходить лише трава.

У той час як Мікі страждав від голоду, його товариш ставав дедалі щасливішим, набиваючи шлунок дивними стравами. Ніїва був як вареник у маслі й увесь час кректав від задоволення. Ще й набрякле око почало розплющуватися, і він краще бачив. Разів зо п’ять, знайшовши свіжий мурашник, ведмедик радісним повискуванням запрошував Мікі до бенкету. Аж до полудня Мікі волочився за Ніївою, як вірний пес. Прозріння настало тоді, коли Ніїва навмисне скинув гніздо чотирьох великих джмелів, розчавив їх і з’їв.

Мікі це дуже вразило, і він нарешті збагнув, що сам має полювати. Нова ідея його підбадьорила. Очі майже розплющилися, і набряклі лапи трохи відійшли. Кров батька-гончака з гір Маккензі й матері ердельтер’єр-шпіц закипіла в жилах песика, і він почав шукати. Відчув теплий запах і заходився винюхувати, аж раптом злетіла куріпка. Песик був спантеличений, але відчув ще більше завзяття. За кілька хвилин, внюхавши щось смачненьке під кущем, він знайшов обід.

Мікі прудко накинувся на кроленятко Вагбу й міцно вхопив його за спинку. Ніїва почув шурхотіння в кущах і виски кролика, тому покинув мурашину трапезу й поквапився до місця дії. Повискування швидко стихло, і Мікі тріумфально повернувся до Ніїви з кроликом у зубах. Кроленя востаннє смикнулося, і песик, рикаючи, заходився розривати здобич. Ведмедик підійшов ближче з улесливим буркотінням. Мікі погрозливо загарчав, але ведмедика це не спинило. Він продовжив нюхати кролика й виявляти щиру прихильність до Мікі тихим благальним буркотінням. Мікі перестав гарчати: певно, згадав, скільки разів Ніїва запрошував його приєднатися розділити трапезу з мурах і жуків. Малі разом поласували кролятиною. Бенкет завершився тільки після того, як вони ум’яли останні шматки м’яса й соковитих кісточок. Ніїва всівся на кругленьку попку і, вперше після втрати матері, висолопив червоного язичка — це означало, що він нарешті набив черево досхочу й почувався абсолютно щасливим. Тепер хотілося тільки одного — подрімати. Ніїва мляво потягнувся й почав шукати підхоже дерево.

Натомість Мікі приємне відчуття ситості надихнуло на активну діяльність. У той час як Ніїва ретельно пережовував їжу, Мікі такими дрібницями не переймався й ковтав здобич великими кавалками. Песикові дісталося десь чотири п’ятих кролятини — і він був зовсім не голодний. Тепер він почувався бадьорим і нарешті зацікавився новим довкружжям — вперше, відтоді як випав із човна Челонера й шугонув у шалену водоверть. Мікі вперше вполював здобич і вперше спробував на смак теплої крові. Неймовірний досвід сповнив його завзяттям й енергією, тому він аж ніяк не мав охоти ніжитися на сонці й гаяти час на сон. Песик засвоїв правила гри, і в кожній клітинці маленького тіла прокинувся мисливський інстинкт. Він би полював, доки тримається на лапах, якби Ніїва не знайшов місця для перепочинку.

Мікі зі щирим здивуванням спостерігав, як Ніїва неквапом дряпався стовбуром високої тополі. Песикові доводилося бачити, як лазять по деревах білки (вони ж бо мають це робити, так само як птахи — літати), а от від вчинку Ніїви йому перехопило подих. Лише після того, як ведмежа зручно вмостилося на розгілку, Мікі нарешті висловив зачудування: запитливо дзявкнув, обнюхав підніжжя дерева й в’яло спробував повторити маневр. Гепнувшись разок на спину, він переконався, що в їхній команді підкорювачем дерев буде Ніїва. Засмучений песик відійшов на 15–20 футів і всівся обдумувати ситуацію. Цуцик не міг збагнути, навіщо Ніїва видерся на дерево. Вочевидь не для того, щоб полювати на жуків. Мікі дзявкнув кілька разів, але Ніїва не відгукнувся. Мікі швидко здався й розтягнувся на землі, жалісно підвиваючи.

Заснути не вдавалося. Він хотів іти далі, і його охопила нетерплячка. Песикові кортіло далі досліджувати таємничі принадні хащі. Після того як він уполював кролика, страх відступив. За дві хвилини кривавого досвіду Природа вчинила диво: Мікі вже не був безпорадним щеням, у нього з’явилася нова сила