Читати книгу - "Бродяги Пiвночi"

й розум. У його житті завершився початковий етап, на якому він затримався завдяки турботі Челонера. Мікі ВБИВ кролика, і в жилах закипіла гаряча кров, пробудивши всі інстинкти. Поки Ніїва спав, песик лежав на пузі й прислухався до кожного звуку. Поступово мале цуценя перетворювалося на дорослого собаку. Мікі не знав, що його батько-гончак Гела був найспритнішим мисливцем в усьому Літл-Фоксі й міг розірвати на шмаття самця карібу, проте ВІДЧУВАВ це. Песика манили наполегливі поклики природи. Реагуючи на них, Мікі зосереджено вслухався в шепіт лісу й відразу почув тихе, монотонне форкання дикобраза Кавука.

Мікі завмер і за хвилю почув, як потріскують хвойні голки. Побачив Кавука, який вийшов із хащів і звівся на задні лапи посеред залитого сонцем видолинку.

Протягом 13 років Кавук безтурботно жив у дикому лісі, і тепер на схилі віку важив не менше 30 фунтів. Цього дня, попри пізній обід, він почувався напрочуд щасливим. Старечі очі Кавука погано бачили, та й природа не наділила цих тварин гострим зором. На очі дикобразам падає густий чуб колючої захисної броні. Кавук не бачив Мікі, який лежав за тридцять футів, — принаймні так здавалося. Песик напружився й застиг, інстинктивно розуміючи, що на цього звіра нападати не варто.

Якусь мить Кавук непорушно стояв, випроставшись упівоберта до Мікі, й форкав пісню свого племені. Дикобраз нагадував огрядного вельможного пана. Він якось по-людськи склав лапки на товстому пузі, що випиналося, як надута кулька, і більше скидався на дикобразиху, ніж на вождя свого племені.

Аж ось Мікі завважив Ісквазис — молоду самицю дикобраза, яка сторожко визирала з-за куща неподалік від Кавука. Попри поважний вік, дикобраз не втратив романтичних поривів, тож миттю відчув потребу розім’яти старі кістки й почав хизуватися перед кралею гарними манерами й елегантністю. Кавук виконав сміховинний танок кохання, форкаючи якомога голосніше. Ісквазис зрештою могла привабити ще й не такого стариганя, як Кавук. Вона була гарненькою блондинкою — тобто рідкісною представницею свого виду, яких називають альбіносами. Рожевий носик, рожеві подушечки на лапках і гарні рожеві очі в небесно-блакитному обрамленні. Судячи з усього, пристрасний танець Кавука не справив на неї враження. Відчувши це, Кавук змінив тактику: опустився на чотири лапи й почав ганятися за колючим хвостом, ніби раптом збожеволів. Він зупинився, щоб оцінити ефект, та був абсолютно приголомшений, не побачивши Ісквазис.

Кавук трохи посидів мовчки, із дурнуватим виразом на мордочці, а тоді рушив просто до дерева, де спав Ніїва. Мікі заціпенів від жаху. Так сталося, що тополя, яку вибрав ведмедик, була обіднім деревом Кавука. Дикобраз поліз на дерево, невпинно форкаючи під ніс. Шерстка Мікі стала дибки. Звідки ж йому було знати, що Кавук, як усі дикобрази, був наймиролюбнішим створінням у світі й ніколи нікому не шкодив, якщо на нього не нападали. Песик про це не здогадувався, тому почав гавкати, застерігаючи Ніїву.

Ніїва поволі підвівся, розплющив очі й побачив перед собою колючу морду. Ведмедик страх як злякався, швидко вишпортався з розгілки, розвернувся й поліз вище на дерево. Кавук лишався незворушним. Втративши шанси здобути прихильність Ісквазис, він тепер мав на думці одне — добрий обід. Дикобраз продовжив неквапом лізти вгору, а нажаханий Ніїва відповз до краю гілки, щоб звільнити шлях до верхівки.

На біду Ніїви, саме на цій гілці Кавук нещодавно обідав, тому дикобраз рушив до неї, вочевидь досі не помічаючи ведмежати. Свідок усієї сцени, Мікі відчайдушно валував унизу, і тоді Кавук, здається, нарешті усвідомив, що відбувається щось незвичайне. Він зиркнув униз на Мікі, який марно старався видряпатися на стовбур, обернувся і вперше зацікавлено глянув на Ніїву. Ведмедик обхопив гілку передніми й задніми лапами. Далі лізти було нікуди, та й гілка небезпечно хилилася під його вагою.

Кавук почав сваритися, а Мікі тим часом ще раз вискнув і присів на задні лапи, безпорадно спостерігаючи за драмою на верховітті. Кавук помаленьку сунув уперед, а Ніїва — відсовувався, але раптом перевернувся на гілці й повиснув спиною донизу. Кавук зупинився й спокійно взявся обідати. Ніїва тримався кілька хвилин і двічі спробував підтягнутися. Та ось задні лапи сковзнули: ще з десяток секунд малий тримався передніми, а тоді шугонув додолу із 15-футової висоти. Ніїва гучно приземлився неподалік від Мікі. Ведмедик добряче гепнувся, звівся буркочучи на лапи, кинув збентежений погляд на верхівку дерева і без жодних пояснень для Мікі чкурнув у лісову гущавину — назустріч пригоді, що мала стати останнім випробуванням малят.

Роздiл 8

Пробігши щонайменше чверть милі, Ніїва нарешті спинився. Мікі здалося, що серед білого дня раптом настала ніч. Частина лісу, куди завів їх наляканий Ніїва, нагадувала простору таємничу печеру. Навіть Челонера збентежила б велична тиша, яка заворожувала загадковим шепотом — єдиним тутешнім звуком. Сонце досі сяяло високо в небі, проте жодний промінчик не проникав крізь густу зелень сосон і кедрів, що нависала над головами Мікі й Ніїви. Навкруги не було ані кущиків, ані молодих дерев, а під лапами — ані квіточки, ані травинки. Нічого — окрім товстого килима темної хвої, який придушував будь-яке життя. Здавалося, лісові мавки обрали це місце своєю спальнею, укритою від вітру, дощу й снігу за будь-якої пори року, або вовкулаки-перевертні облаштували його як схованку — похмуру чудернацьку фортецю, звідки вони вирушають у немилосердні подорожі у світ людей.

На деревах не цвірінчали пташки — жодних ознак життя у темному верховітті. Навкруги стояла така тиша, що Мікі чув, як б’ється його серце. Він зиркнув на Ніїву: у темряві очі ведмедика горіли дивним вогнем. Обидва не боялися, але печерна тиша зміцнила їхню дружбу. Щось тепле закралось у дикі маленькі душі й заповнило порожнечу, що утворилася в серці Ніїви після смерті матері й у серці Мікі після втрати